Емма Андієвська (народилася 1931 року) – українська письменниця, поетеса і художниця.
З біографії
Емма Андієвська народилася у 1931 році у місті Донецьк (на той час Сталіно).
Батько письменниці був хіміком-винахідником (шість його винаходів занесені в Британську енциклопедію), мати – агроном за освітою, працювала у школі вчителькою біології.
У 1937 році, коли дівчинці виповнилося 5 років, сім’я переїхала на Київщину, оскільки Емма зростала хворобливою дитиною і лікарі радили мешкати у більш сприятливому для неї кліматі.
Спочатку сім’я оселилася у Вишгороді, а у 1939 році переїхала до Києва. Саме в ті роки, спілкуючись з місцевими дітьми та дорослими, вона стала чути українську мову, бо батьки – за походженням українці, вдома розмовляли виключно російською, вважаючи її більш престижною.
А от Емма, захоплена багатством рідної мови, яку називала чудом із чудес, вивчила її самотужки і донині залишається їй вірною. Про це у своїх спогадах вона написала так: «Вперше я почула українську мову у 5 років і принесла її до мами. Мене вона поставила на коліна, що розмовляю українською. Я поклялась собі, якщо буду одна у світі українка, то змушу існувати Україну, залишусь українкою… Боже мій, за цю мову мама (яка мене просто обожнювала) на коліна мене ставила, а сама плакала за мої коліна. А я стояла, як чорт! Я 24 години стояла, зараза була…».
З ранніх літ майбутня письменниця відзначалася феноменальними розумовими здібностями та пам'яттю – у своїх інтерв'ю вона розповідала про те, як у 6 років проілюструвала «Декамерона» Боккаччо, до 9 – встигла прочитати чимало кращих творів світової літератури, а у 14 років вже могла читати іноземну літературу мовою оригіналу.
Упродовж свого життя Емма Андієвська опанувала, окрім української та російської, ще дев’ять мов – німецьку, англійську, французьку, італійську, іспанську, португальську, латину, старогрецьку та санскрит. Проте у власній творчості мисткині панує тільки українська.
У 1941 році, коли німецькі війська дійшли до Києва, батька Емми розстріляли. За однією із версій, аби його винаходи та наукові роботи не дісталися німцям.
У 1943 році мати Емми зважилася на відчайдушний крок – разом з дітьми (у Емми був ще молодший братик) втекти за кордон. І хоч дорога була дуже важкою, це їй вдалося. Оселилися в Берліні, жили у матеріальній скруті, приховуючи своє «остарбайтерське» походження за фальшивим німецьким прізвищем та вигаданою біографією, тож часто наражалися на небезпеку. Стан здоров’я Емми знову погіршився – їй діагностували туберкульоз хребта. Після складної операції вона три роки пролежала в гіпсі, а потім ще вісім років мусила ходити в медичному корсеті.
Свої враження про життя у напівзруйнованому Берліні та про українців в еміграції письменниця згодом розповіла у своїх творах – «Роман про добру людину» і «Роман про людське призначення». З 1955 по 1957 рік вона працювала фрілансером на радіо «Свобода» у Мюнхені, закінчила Український вільний університет за спеціальностями філософія та філологія.
У 1957 році родина переїхала до Сполучених Штатів Америки, де Андієвська подала документи на американське громадянство. У Нью-Йорку вона деякий час працювала у Norcross Greeting Card Company, перевіряючи дизайн вітальних листівок, потім – бібліотекарем у медичній бібліотеці. Саме там вона зустрілась з українським емігрантом, літературознавцем Іваном Кошелівцем, з яким 40 років (до смерті Кошелівця), прожила у шлюбі. Після одруження подружжя повернулося до Німеччини у Мюнхен.
У 1962 році Емма Андієвська отримала американське громадянство, але залишилася жити в Мюнхені, де до 1995 року була штатним працівником українського відділення радіо «Свобода» – працювала диктором, сценаристом, режисером і редактором. У 1992 році вона вперше після еміграції відвідала Україну і кілька разів потім приїздила на свою малу батьківщину – Донеччину. 19 березня 2023 року письменниця відсвяткувала свій 92-й день народження.
Творча діяльність
У творчому доробку Емми Андієвської більше 17 тисяч намальованих картин, понад 40 прозових творів, серед яких: 3 романи, казки, короткі оповідання-притчі, а також – 215 сонетів і безліч віршів.
Свої поезії вона почала друкувати у діаспорній українській пресі, починаючи з 1949 року. Перша збірка – «Поезії» (1951) викликала захоплення літературної критики. У творах, які вийшли друком у подальших виданнях, Емма Андієвська зуміла поєднати властиві українській літературі сучасні віяння і віковічні українські цінності.
У своїй творчості вона – сюрреалістка (напрям у мистецтві й літературі 20 ст., який заперечує роль розуму й досвіду у творчості та шукає альтернативні джерела у сфері підсвідомого, інтуїтивного), візіонерка (людина з багатою творчою уявою, фантазерка), прихильниця езотерики й фантасмагорії, вона є «екзотичною з’явою в українській літературі», – саме так назвала письменницю літературознавець і критик Віра Агеєва.
Одним із часто вживаних художніх прийомів як у поезії, так і у прозі письменниці, є «олюднення речей», присвоєння їм людських рис. Часто використовується також такий літературний прийом, як вибір красномовної назви (заголовка) твору, який, на думку авторки, має скеровувати читача до пошуку й розуміння його ідеї.
Наприклад, головною думкою казки «Говорюща риба» є твердження, що бездуховний світ вбиває все нестандартне та незвичайне. (Бездуховність уособлює дружина рибалки, а незвичайне – риба, яка вміла говорити). А в «Казці про яян» автор засуджує тих, хто чує тільки власне «я» й возвеличує доброту, чуйність, прагнення надавати безкорисливу допомогу тим, хто її конче потребує. Ці твори Емми Андієвської введені у програму з української літератури для 5 класу середньої школи.
Деякі твори з короткої прози письменниці перекладено англійською, французькою та португальською мовами. Твір «Джалапіта» – російською та англійською. Сто сонетів перекладені івритом. Декілька поезій увійшли у збірку віршів сучасних українських поетів німецькою та польською мовами. Кілька творів перекладені на мову есперанто, а «Роман про добру людину» перекладено англійською.
Емма Андієвська ніколи не мала спеціальної художньої освіти. Але це не завадило їй працювати як художник, влаштовувати виставки своїх картин у багатьох країнах світу – перша відбулася у Мюнхені в 1956 році й друкувати персональні альбоми, які розходяться великими тиражами. Художній спадок на даний момент складає близько 10 000 картин.
Нагороди та відзнаки
У 1984 році Емма Андієвська стала лауреатом премії Фундації Тетяни та Омеляна Антоновичів за «Роман про людське призначення». У 2002 р. – кавалером ордена «За інтелектуальну відвагу» незалежного культурологічного часопису «Ї». У 2003 році – отримала міжнародну літературну премію «Тріумф», у 2009 – премію «Глодоський скарб», 2011 – була нагороджена «Золотою грамотою» Донецького Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка.
У травні 2018 року Емму Андієвську нагородили Національною премією України імені Тараса Шевченка за книги поезій «Щодення: перископи», «Маратонський біг», «Шухлядні краєвиди», «Бездзиґарний час», «Міста-валети».
Тричі поетесу номінували на Нобелівську премію з літератури.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
