Олександр Олесь (1877–1944) – український поет, драматург, публіцист, перекладач.
З біографії
Олександр Олесь (Олександр Іванович Кандиба) народився 5 грудня 1878 року в м. Білопілля Сумської області в чумацько-селянській сім’ї.
Дитячі роки майбутній поет провів у селі Верхосулі, де дід по матері орендував маєток. Коли хлопчику було 11 років, його батько, перебуваючи на рибному промислі в Астрахані, загинув – втопився у Волзі. Матері самій довелося виховувати трьох дітей – крім Сашка, в родині було ще двоє дівчаток.
У чотири роки хлопчик навчився читати, а дядько Василь, з яким родина жила в одній хаті, прилучив малого до читання творів Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша та Марка Вовчка. Відомо, що початкову освіту Сашко здобув у сільській школі, а у 1893 році – вступив до хліборобської школи у містечку Деркачі, що неподалік Харкова. Саме там у рукописних журналах «Комета» та «Первоцвіт» з'явилися його перші вірші. У 1897 році – став вільним слухачем агрономічного відділення Київського політехнічного інституту, але через матеріальні нестатки був змушений залишити його і працювати в херсонських степах.
У 1903 році Олександр Кандиба вступив до Харківського ветеринарного інституту. Відомо, що він паралельно працював на Дарницькій скотобійні й заробляв на прожиття статистиком у земстві. У тому ж році визначальним фактором у житті поета стала поїздка на відкриття пам'ятника Івану Котляревському в Полтаві, де він познайомився з відомими тогочасними українськими письменниками – Борисом Грінченком, Михайлом Коцюбинським, Лесею Українкою.
У 1905 році в альманасі «Багаття» Олександр вперше опублікував свої твори. У 1907 р. – одружився з Вірою Свадковською. Вона стала називати Олександра Кандибу ім’ям Олесь, яке молодий поет взяв собі за псевдонім. З 1907 по 1911 р. він випустив три збірки поезій. З жовтня 1909 року, після закінчення інституту, працював ветеринарним лікарем у Києві, водночас з 1911 року співпрацював у редакції «Літературно-наукового вістника» та у видавництві «Лан». У 1912 році відбулася його подорож Гуцульщиною і безпосереднє знайомство з відомими українськими письменниками – Іваном Франком та Ольгою Кобилянською. У 1913 році Олесь побував в Італії, де написав низку чудових віршів про море. У 1917 р. видав нову збірку поезій і радо зустрів повалення самодержавства в Росії.
Після більшовицького жовтневого перевороту 1917 р. Олександр Олесь пережив крах своїх сподівань відносно самостійності України. У 1919 році він виїхав до Будапешта як аташе з питань культури посольства Української Народної Республіки в Угорщині. Саме тоді почалися роки його життя в еміграції.
З 1920 року поет проживав у Відні, де очолював Союз українських журналістів та редагував журнал «На переломі». З 1924 р. – проживав у Празі (Чехословаччина), стояв біля витоків Українського Вільного Університету, який у 1921 році переїхав до Праги з Відня. Під час голодомору в Україні в 1921 – 1923 роки разом з емігрантами-співвітчизниками збирав кошти для допомоги голодним та потребуючим. 3 січня 1923 року у Берліні нарешті зустрівся з дружиною і сином, які приїхали до нього з України і родина переїхала до Праги.
Останні роки життя Олександра Олеся були тяжкими. Гітлер розчленував Чехословаччину, де поет знайшов свій притулок. Угорські фашисти скасували проголошену державність Карпатської України. А коли у вересні почалася Друга світова війна, Олександра Олеся дуже хвилювали думки про сина – талановитого археолога і поета, знаного у літературі під ім’ям – Олег Ольжич.
У 1941 році він, сподіваючись на відновлення державності України, поїхав до Києва налагоджувати підпільну мережу ОУН (Організації українських націоналістів). 25 травня 1944 року його заарештувало гестапо у Львові і ув'язнили у «бараці» Целленбау – окремому блоці для особливо важливих в'язнів на території концентраційного табору Заксенгаузен. Олег Ольжич загинув під час чергового допиту в ніч проти 10 червня 1944 року. Олександр Олесь тяжко пережив звістку про смерть сина і невдовзі – 22 липня 1944 року, помер. Його поховали на Ольшанському кладовищі у Празі. 29 січня 2017 року прах Олександра Олеся і його дружини Віри було перепоховано на Лук'янівському кладовищі у Києві після панахиди у Володимирському соборі.
Літературна творчість
Творчість Олександра Олеся поділяється на два періоди – в Україні (1907–1918) та в еміграції (1919–1944). Перша збірка поезій О. Олеся вийшла в світ у 1907 році в Петербурзі під назвою «З журбою радість обнялась». Вірші, що увійшли до збірки, були написані поетом під час його поїздки до Криму. У 1909 році вийшла наступна збірка – «Поезії» (поет мав намір її назвати «Будь мечем моїм», але цензура не дозволила), у 1911 році вийшла третя збірка – «Поезії».
У 1912 році Олесь написав драматичну поему «По дорозі в Казку». У 1914 р. вийшли «Драматичні етюди. Книга IV», а у 1917 р. письменник видав нову книжку поезій, в якій особливу увагу привертає цикл «З щоденника», наповнений урочистими інтонаціями, що передають його надії на виборювання національної самостійності України. У еміграції Олесь видав книги поезій: «Чужиною» (1919), «Княжі часи. Минуле України в піснях» (1920), «Перезва» (1921), «Кому повім печаль мою...» (1923) «Поезії. Кн. Х» (1931).
Багато творів Олександр Олесь написав для дітей: «Ялинка», «Поєдинок», «Рак-рибалка», «Вовченя», «Іменини», поеми «Грицеві курчата», «Водяничок»; драми-казки, інсценізації за українськими народними казками.
Одним з найкращих творів поета є драматична поема «По дорозі в казку». У ній він зобразив трагедію революційного поводиря і юрби. Твір був написаний 1908 року і вважається зразком української символістської драми. Сам автор визначив його як психологічний і драматичний етюд. Вперше він був опублікований у 1910 році. Згодом було кілька перевидань у складі збірок, найповнішою з яких була збірка «Драматичні етюди» (1914).
Про історію написання книги «Княжа Україна» Олесь розповідав так: «… я написав її випадково за якихось 17–20 днів, перебуваючи в 1920 році в Марієнбаді на лікуванні. Антін Крушельницький (український письменник, літературний критик і літературознавець, педагог) прислав мені підручник Крип’якевича і страшно просив мене написати. Я вважив його волю і, хоч часу було мало, постановив написати працю до від’їзду з Марієнбадена». Книжка вперше вийшла друком через десять років у Львові й адресувалась юнацтву, читачам дитячого журналу «Малі друзі», що виходив тоді у місті Лева, хоча значний інтерес вона становила і для дорослого читача. Книжка «Княжа Україна» задумувалась поетом як своєрідний підручник з історії Київської Русі у віршах. Він складається з 43 поезій, присвячених історії становлення й розвитку старовинної України, й охоплює період від язичницьких часів («Заспів») – до зруйнування Києва монголо-татарами у 1240 році.
Драму-казку «Микита Кожум’яка» поет написав за мотивами народної казки про богатиря-змієборця, який захистив рідну землю від лиха. Ця казка була відомою в Україні з часів Київської Русі і згадувалася у стародавньому літописі «Повість минулих літ».
Олександр Олесь працював і як перекладач – серед його кращих перекладів – казки В. Гауфа, «Пісня про Гайявату» Г. Лонгфелло.
Вшанування пам’яті
Вулиці та бібліотеки, названі на честь Олександра Олеся, існують в багатьох населених пунктах України. У 2010 році О. Олесю було встановлено пам'ятник в Білопіллі.
5 грудня 2018 року на державному рівні в Україні відзначалася пам'ятна дата – 140 років з дня народження Олександра Олеся.
5 грудня 2018 року в Харківській державній зооветеринарній академії, де навчався поет, відкрили пам'ятну дошку.
Композитор Мирослав Волинський створив музичні твори на слова Олександра Олеся. Серед них – дитяча опера «Івасик-Телесик», симфонічна поема «По дорозі в Казку», вокальні та хорові твори.
У альбомі In kastus рок-гурту «Кому Вниз» є пісня «Вийди, змучена людьми…» на слова однойменного вірша Олександра Олеся.
Драма-казка «Микита Кожум’яка», п’єса-етюд «По дорозі в казку», окремі твори з книги «Княжа Україна» введені у програму з української літератури середньої школи.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
