Юрій Яновський (1902–1954) – український письменник, поет, драматург, кіносценарист, редактор, журналіст.
З біографії
Юрій Яновський народився 27 серпня 1902 року в селі Майєрове (тепер село Нечаївка Компаніївського району Кіровоградської області) в родині заможного землевласника – Івана Миколайовича Яновського.
Мати письменника – уроджена Марія Мусіївна Здольник, була освіченою жінкою – після навчання у Чигиринському жіночому монастирі вона на відмінно закінчила чотирирічне училище.
Дід Юрія по батьківській лінії належав до козацької старшини й після скасування Війська Запорозького отримав дворянський титул, однак після чергового перепису населення цей титул не був затверджений для нащадків.
При хрещенні хлопчика нарекли Григорієм. Коли він досяг шкільного віку, батьки почали його звати Юрієм – з цим ім’ям він і увійшов в історію української літератури.
Восени 1909 року Юрко пішов до церковнопарафіяльної школи в Тетянівці, а наступного року перейшов до земської школи в Нечаївці. У подальшій долі майбутнього письменника взяла участь батькова сестра – Ганна Миколаївна Вільчинська, яка жила в Єлисаветграді. Вона помітила неабиякий потяг племінника до знань і влітку 1911 року за домовленістю з батьками хлопця забрала його до себе в місто. Саме там він склав на відмінно вступні іспити в реальне училище і в серпні був зарахований до першого класу цього навчального закладу.
Коли почалася Перша світова війна, батька Юрія мобілізували на фронт. Він повернувся додому після революції 1917 року, переїхав з родиною в Єлисаветград і пішов працювати на завод сільськогосподарських машин.
Юрій Яновський закінчив навчання в реальному училищі із золотою медаллю у 1919 році. Упродовж двох років він служив в різних радянських установах: інструктором у статистичному бюро, інспектором повітової робітничо-селянської інспекції, в повітпродкомі і паралельно вчився у механічному технікумі. 29 травня 1922 року поїхав до Києва і вступив на електромеханічний факультет політехнічного інституту, бо мріяв стати морським інженером, кораблебудівником. На перших двох курсах (1922 –1923) юнак вчився разом з майбутнім конструктором ракет Сергієм Корольовим і товаришував з ним. Саме тоді в житті Юрія Яновського відкрилася нова сторінка, бо в ті роки розпочався його шлях у велику літературу.
1 травня 1922 року у газеті «Пролетарська правда» за підписом Георгій Ней вперше було надруковано вірш Яновського «Море», який був написаний російською мовою. На хист молодого поета звернув увагу лідер тогочасних українських футуристів – Михайль Семенко, саме він порадив йому писати українською, і у 1924 році керована Семенком газета «Більшовик» надрукувала першу українську поему Яновського «Дзвін» та новелу «А потім німці тікали». Коли Семенко переїхав до Харкова, він запросив Юрія Яновського разом іншим молодим поетом – Миколою Бажаном – теж переїхати у тогочасну столицю України. Саме там і вийшла перша прозова книга письменника – збірка новел «Мамунтові бивні» (1925).
У 1926–1927 роках Яновський проживав у Одесі, де працював головним редактором сценарного відділу Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ), а фактично – художнім керівником «Одеського Голлівуду». Він щиро переймався проблемами нового українського мистецтва – недарма його називали «добрим генієм українського кіно». На тлі загальної маси він виділявся своїм неординарним творчим мисленням і яскравою особистістю. Це стало однією з причин його звільнення з посади за тиждень до закінчення строку контракту. Письменник повернувся в Харків, а згодом переїхав до Києва.
Мати Ю. Яновського розказувала, що її сину допоміг пережити страшні 30-ті роки драматург Всеволод Вишневський – автор п’єси «Оптимістична трагедія». У ті часи у Києві й інших великих містах України за сфабрикованими справами НКВД почалися репресії і арешти української інтелігенції. Прозу Яновського редакції журналів у ті часи відмовлялися приймати до друку, а театри не ставили його п’єси.
У 1935 році письменник послав у московський журнал «Знамя», яким керував тоді Всеволод Вишневський, примірник рукопису нового роману «Вершники». У перекладі російською мовою він був опублікований у «Роман-газете» та мав великий успіх у читачів. Вишневський ініціював також постановку п’єси «Дума про Британку» у московських та ленінградських театрах, а потім викликав й самого Яновського до Москви під приводом необхідності його присутності на виставах.
Під час Другої світової війни Юрій Яновський був військовим кореспондентом газети 2-го Українського фронту, працював редактором журналу «Українська література», брав активну участь у виданні творів українських письменників в серії книг «Фронт і тил». Після закінчення війни, у 1945 році – працював кореспондентом на Нюрнберзькому процесі.
У 1947 році, коли був опублікований роман «Жива вода», у якому письменник торкнувся ідеї невмирущості українського народу й нового відродження країни після воєнного лихоліття, критика вкотре розпочала цькувати митця за «спотворення радянської дійсності». У зв'язку із цим він був змушений каятися і опублікував в «Літературній газеті» лист з визнанням своєї «відірваності од життя» і «шкідливих деталей» у творі. Але це не допомогло, письменника перестали друкувати, звільнили з роботи редактора журналу «Українська література» (зараз журнал «Вітчизна»). Щоб якось пережити матеріальну скруту, Яновський був змушений розпродувати букіністам свою домашню бібліотеку.
Ситуація кардинально змінилася у 1948 році, коли його цикл новел «Київські оповідання», написані в стилі соцреалізму, були оприлюднені Всеволодом Вишневським у журналі «Знамя». Ця публікація удостоїлася уваги «вождя народів» – тож Юрій Яновський став лауреатом Сталінської премії.
Письменника знову охоче почали друкувати, він виношував обширні творчі плани – збирав матеріал для нового роману про Лесю Українку, а також – циклу повістей про діячів Києво-Могилянської академії. Але 25 лютого 1954 року його життя обірвалося через фатальну помилку лікарів. Коли Юрій Яновський відчув себе зле і ліг у лікарню, провідні лікарі столиці помилилися: під час визначення діагнозу замість виразки шлунка встановили інфаркт серця і призначили ліки, які призвели до загострення хвороби, перитоніту і смерті письменника. Поховали Юрія Яновського у Києві на Байковому кладовищі.
Творча спадщина
Юрій Яновський – один із найвизначніших неоромантиків в українській літературі першої половини XX століття. Багатожанрова творча спадщина письменника складається з семи десятків новел та оповідань, повісті, чотирьох романів, семи п’єс, чотирьох кіносценаріїв, двох збірок із публіцистичними творами, чималої збірки поезій «Прекрасна УТ (Україна Трудова)». Писати «на замовлення» в стилі соціалістичного реалізму Юрій Яновський став під тиском радянського режиму тільки в останні роки життя.
Досвід і взаємини з видатними митцями під час роботи на Одеській кінофабриці надихнули 25-літнього письменника на створення дебютного роману «Майстер корабля». У ньому він втілив ідеї життєлюбства як рушійної сили досягнення мети, молодість і творчість оспівав як свято життя людини й возвеличив професію майстра, прославляючи її словами, що звучать, як гімн рукам трудівника: «Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму». А ще молодий письменник вустами головного героя твору проголосив і своє життєве пристрасне кредо : «… в мене одна наречена, наречена з колиски, про яку я думав, мабуть, і тоді, коли не вмів ще говорити. Наречена, що для неї я жив ціле життя, їй присвятив сталеву шпагу й за неї підставляв під мечі важкий щит… Культура нації – звуть її».
Прототипами більшості персонажів «Майстра корабля» стали: письменник і кінорежисер Олександр Довженко (Сев), кінорежисер і сценарист Григорій Гричер (Богдан), художник та архітектор Василь Кричевський (Професор), балерина Іто Пензо (Тайах) та інші люди з кола спілкування Юрія Яновського. В основу сюжету твору була покладена історія зйомок незавершеного фільму О. Довженка «Повстання мертвих». Роботу над романом Ю. Яновський розпочав в кінці листопада 1927 року в Одесі, а у 1928 році твір уже був опублікований в харківському видавництві «Книгоспілка».
Друк наступного роману – «Чотири шаблі», що розпочався 1930 року, був перерваний цензурою із забороною подальшої публікації. У цьому творі був романтично відображений стихійний народний рух відродження України за доби відбудови її державності. У повному обсязі твір побачив світ лише у 1983 році. До теми революції в Україні і трагедії братовбивчих конфліктів за доби громадянської війни Яновський повернувся в романі із 8 новел «Вершники» (1935). Цей твір здобув визнання читачів не тільки серед співвітчизників. Відомий французький письменник, поет і критик Луї Арагон після прочитання книги назвав Ю. Яновського «українським Гомером».
Кращі твори Юрія Яновського перекладені багатьма мовами й опубліковані в Болгарії, Німеччині, Польщі, Угорщині, ЧехоСловаччині, Австрії, Італії, Франції. Окремі новели із роману «Вершники» та роман «Майстер корабля» введені у програму з української літератури середньої школи.
Нагороди
Серед нагород письменника – Сталінська премія третього ступеня (1949) – за збірку «Київські оповідання» і орден Трудового Червоного Прапора (1939).
Вшанування пам’яті
У серпні 1958 року у Києві на будинку, в якому жив Юрій Яновський, була встановлена меморіальна дошка і бронзовий барельєф письменника.
У рідному селі Нечаївка створено літературний музей, а в Одесі, Краматорську, Кривому Розі, Кропивницькому, Львові, Баштанці та в інших населених пунктах України є вулиці, названі на його честь.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
