Євген Гребінка (1812–1848) – український письменник, байкар, педагог, видавець.
З біографії
Євген Гребінка народився на хуторі Убіжище Пирятинського повіту (тепер перебуває у складі села Мар'янівки Гребінківського р-ну Полтавської обл.) в сім'ї дрібного поміщика, який мав 20 кріпаків і був учасником Вітчизняної війни 1812 року в чині штаб-ротмістра Малоросійського кавалерійського полку.
Початкову освіту хлопчик здобував вдома від приватних вчителів. З 1825 по 1831 роки – навчався в Ніжинській гімназії вищих наук, після закінчення якої одержав чин 14 класу.
Відомо, що гімназистом він брав активну участь у виданнях рукописних журналів, у 1829 році почав працювати над перекладом на українську мову поеми Олександра Пушкіна «Полтава».
7 вересня 1831 року пирятинське повітове дворянство обрало Гребінку обер-офіцером резервного ескадрону малоросійського козачого полку. У грудні 1831 року – вийшов у відставку і повернувся до Убіжища, де провів два роки, працюючи над «Малоросійськими приказками» (які були видані у 1834 р.), а також – над подальшим перекладом на українську мову «Полтави» О. Пушкіна, розпочатим у Ніжині.
Наприкінці 1833 року Гребінка виїхав до Петербурга, звідки писав батькам: «Тіло моє було в столиці, а душа далеко – в рідному степу, під солом'яною покрівлею маленького будиночка». Відомо, що спочатку він служив чиновником–реєстратором у комісії духовних училищ, з 1835 року – викладав словесність у Дворянському полку, а потім, з 1837 року – у військово-навчальних закладах. Гребінка був знайомий з О. Пушкіним, І. Криловим, О. Кольцовим. І. Тургенєвим, мав дружні зв'язки з Г.Квіткою-Основ'яненком, П. Гулаком-Артемовським, Л. Боровиковським, В. Забілою.
У 1835 році письменник познайомився з Т. Шевченком, підтримував його матеріальне становище, допомагав у самоосвіті і брав безпосередню участь у викупі поета з кріпацтва. У 1838 році другим виданням виходить збірка байок Гребінки «Малороссийские приказки», а також окремою книжкою – поема «Полтава» у перекладі українською мовою і посвятою О. С. Пушкіну. Восени того ж року Гребінка вів переговори з редактором «Отечественных записок» А. О. Краєвським про видання українською мовою літературних додатків до журналу й збирав матеріал для цих додатків. У 1839 році, після відмови Краєвського видавати такі додатки, він уклав з уже зібраних матеріалів альманах «Ластівка».
У 1840 році Євген Гребінка допоміг Тарасу Шевченку опублікувати «Кобзар». Восени 1841 р. перейшов на посаду викладача російської словесності в 2-й кадетський корпус. У 1844 р. – одружився з Марією Василівною Ростенберг і забрав її з собою у Санкт-Петербург. Саме цій жінці Гребінка присвятив свій всесвітньо відомий твір – романс «Очи черные, очи страстные» (вперше був надрукований в «Литературной газете» 17 січня 1843 року).
17 травня 1847 року Євген Павлович відкрив своїм коштом у селі Рудці Лубенського повіту на Полтавщині парафіяльне училище для селянських дітей. У 1847–1848 роках приступив до видання 8-томника своїх творів: 4 томи вийшли в 1847 році, ще 4 – в наступному. До них увійшло 17 повістей і оповідань та один роман. Смерть письменника, що настала 3 грудня 1848 року від туберкульозу, зупинила подальший випуск видань. Повне зібрання творів Гребінки було надруковане лише в 1862 році й перевидано у 1903 р. Українською мовою всі твори Гребінки було видано через 30 років – у 1878 році.
Творчість
Творчий спадок Євгена Гребінки нараховує більше 50 російськомовних прозових та віршованих творів, низки українськомовних ліричних поезій та 27 байок, написаних українською мовою. Віршувати Є. Гребінка почав ще навчаючись у гімназії, де приймав активну участь у виданнях рукописних гімназійних журналів. Причому це були в основному сатиричні твори. У 1827 році він створив драматичний твір для самодіяльного театру «В чужие сани не садись».
У 1831 році на сторінках «Украинского альманаха» в Харкові під псевдонімом Євген Гребенкин побачили світ його перший друкований твір – вірш російською мовою «Рогдаев пир», який був написаний у романтичному стилі, а в журналі «Московський телеграф» – переклад українською мовою першої глави поеми А. С. Пушкіна «Полтава». Переклад усієї поеми був виданий у Санкт-Петербурзі в 1836 році.
Активною літературною діяльністю Гребінка зайнявся у Петербурзі – на сторінках «Современника», «Отечественных записок», «Литературной газеты», «Утренней зари», починаючи з 1834 року систематично почали з’являлися його твори російською мовою. У ті часи це була єдина можливість утвердитися в петербурзькому літературному середовищі. Визнання Гребінки-прозаїка сталося після виходу у світ книжки «Рассказы пирятинца» (1837), яка була написана за фольклорними мотивами – українськими народними легендами, казками і переказами.
Успішно виступав Євген Гребінка і як автор історичних романів, повістей та нарисів. Роман «Чайковський», створений на основі родинних переказів (мати Гребінки походила з роду Чайковських) і присвячений подіям визвольної війни українського народу 1648–1654 років, Іван Франко називав улюбленим твором галицько-руської молоді 1860–1870-х років.
У своїх прозових творах Гребінка звертався і до теми маленької людини у жорстокому суспільстві. Його роман «Доктор» майже через півстоліття після смерті Гребінки відомий письменник Антон Чехов відзначив серед найкращих творів тогочасної літератури. Твори Гребінки 30-х – початку 40-х років XІX ст. мали загалом романтичний характер, проза пізнішого часу вже відзначалася реалістичною спрямованістю (1841 р. – «Записки студента»; 1847 р. – «Приключения синей ассигнации»).
Окремою гранню творчості Гребінки є його лірична поезія українською та російською мовами. Поетична мініатюра – «Українська мелодія» («Ні, мамо, не можна нелюба любить») стала народною піснею. А вірші «Очи черные» і «Помню, я еще молодушкой была…» стали російськими народними романсами.
Найвизначніше місце в художньому доробку Гребінки українською мовою посідають байки. Славу йому як байкареві принесли «Малороссийские приказки», які з’явились окремими виданнями у Петербурзі в 1834 і 1836 роках. Гребінка не випадково назвав свої твори «приказками» – його байки органічно пов’язані з народними прислів’ями та приказками. Більшість байок Гребінки – «Ведмежий суд», «Зозуля та Снігир», «Сонце та Хмари», «Рожа та Хміль», «Школяр Денис», «Грішник», «Ворона і Ягня», «Вовк і Огонь» та інші – своїм корінням сягають у народну творчість і побудовані на зіставленні двох моралей – панської і народної, хижацької і гуманної.
Для своїх байок Гребінка використовує традиційні в народній творчості персонажі Ведмедя, Вовка, Лисиці, Орла, а з другого боку постають Віл, Зозуля, Снігур, Ягня, Конопляночка. Завдяки цьому образи й ідеї його творів були зрозумілими для народу й виконували свою викривальну, моралізаторську та повчальну роль. Всі байки письменника бездоганні – саме в них проявилися талант автора як майстра художнього слова і чистота його української мови.
Творчий доробок Євгена Гребінки російською мовою значно ширший за обсягом і тематикою, ніж українською. Але в історії російського письменства він чомусь майже не згадується. Вічної слави письменник здобув собі лише творами українською мовою, хоча вони складають лише п’яту частину всього написаного Гребінкою.
Ушанування пам'яті
На честь Євгена Гребінки на початку ХХ століття названі місто й станція у Полтавській області.
У Києві, Полтаві, Гребінці, Мар'янівці та інших населених пунктах України є вулиці, яким присвоєно ім'я Євгена Гребінки.
У Києві відкрито меморіальну дошку на будинку колишнього готелю, де зупинявся письменник.
У будинках культури міста Гребінка та села Мар'янівка діють кімнати-музеї Євгена Гребінки.
У 1987 році на честь 175-ліття письменника споруджено і урочисто відкрито пам'ятник у місті Гребінка.
До 200-річчя від дня народження, у 2012 році, Національний банк України випустив в обіг ювілейну срібну монету.
У 2017 році – створена та діє громадська організація «Нащадки духовної спадщини Євгена Гребінки».
З 2017 року на батьківщині письменника у селі Мар'янівка та місті Гребінка проводиться Міжнародний фестиваль культури «Гребінчині вечорниці».
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
