Андрій Чайковський (1857 – 1935) – український письменник, громадський діяч, есперантист, доктор права, адвокат у Галичині.
Цікаві факти з біографії
Андрій Якович Чайковський народився 15 травня 1857 року в місті Самборі на Львівщині в родині дрібного урядовця.
Він рано втратив батьків і виховувався бабусею, яка забрала його до себе в село Гординя.
Початкову освіту освоював вдома, а оскільки українського букваря не було, читати і писати вчився польською мовою.
З 1869 по 1877 рік навчався в Самбірській гімназії, познайомився з творами Тараса Шевченка й захопився історією козаччини. У 1873 році став членом підпільного товариства «Студентська громада».
По закінченню гімназії Андрій Чайковський став студентом Львівського університету. Спочатку він навчався на філософському факультеті. У 1881 році стає співзасновником «Кружка правників», головою студентської організації «Дружній лихвар», працює за невелику винагороду в товаристві «Просвіта».
У 1882 році А. Чайковського мобілізують до цісарської армії й відправляють на придушення визвольної боротьби у Боснії й Герцеговині. «До сеї пори я ще ногою не був поза Галичиною, а тепер прийшлося мені йти в край далекий, звідки поворот дуже непевний», – напише він про ті нелегкі часи у повісті «Спомини з-перед десяти літ».
Повернувшись із фронту, Андрій Чайковський перейшов на юридичний факультет. У 1884 році склав випускний суддівський іспит і до 1886 року практикував у Самборі. У 1890 році переїхав у місто Бережани Тернопільської області, відкрив власну адвокатську контору і став оборонцем простих людей у судових справах, які зазвичай вів рідною мовою. Його називали «хлопським адвокатом», бо простих селян він нерідко захищав безкоштовно.
У 1914 році Чайковський повернувся до Самбора. Невдовзі був ув’язнений у львівську тюрму «Бригідки» за доносом «друга» українофіла, але через 2 тижні його звільнили, бо не виявили вагомих доказів для судового процесу. У 1918 році Чайковського обирають повітовим комісаром Самбірського повіту, і він ревно працював на цій посаді на засадах законності та справедливості.
У 1919 році родина переїхала до Коломиї, швидко здобула популярність у місцевій спільноті і залишила в її історії помітний слід. Дружина письменника очолювала «Союз українок», донька Марія редагувала видання «Жіноча доля», «Світ молоді», «Жіноча воля». Сам Андрій Якович натхненно творив, був активним популяризатором української ідеї, історії, культури, очолював перше в Галичині «Товариство українських журналістів і письменників», активно співпрацював з «Руським педагогічним товариством», брав участь у роботі кооперативу «Народний Дім», став співініціатором створення «Руської бурси» − гуртожитку для учнів з бідних українських родин, а з 1926 року керував осередком товариства «Рідна школа».
21 грудня 1928 року у Львові відбулись урочистості з нагоди святкування 40-літньої громадсько-політичної й літературної діяльності Андрія Чайковського, а 2 березня наступного року естафету Львова переняла Коломия. Останній ювілей письменника відзначався 21 вересня 1934-го, коли він був уже невиліковно хворим. Андрій Чайковський помер в Коломиї 2 червня 1935 року. Про похорон в газетах згодом написали: «…з усієї галицької волості» зібралося тоді під стінами Народного дому, балкони якого були завішані чорною матерією. Жалобна процесія з тринадцятьма священиками, рушила на старий цвинтар «Монастирок» поблизу церкви Благовіщення. Це були справді «княжі похорони».
Шлях у літературу і творча спадщина
Андрій Чайковський почав писати ще в гімназії. Під впливом прочитаних книжок він пробував створювати драми та оповідання, але скоро, як сам потім признавався, покинув цю справу «задля недовір'я в себе і невзгоди життя». Всерйоз літературною працею Чайковський зайнявся у 1888 році, коли йому виповнилося 36 років. Це були публікації його статей з історії судових процесів у газеті «Діло». Через п’ять років Чайковський стає автором більше десяти видань: «Спомини зперед десяти літ» (1892) та «Чорні рядки», збірки оповідань «Із судової зали», «Образ гонору» (1895), «Хто винен?», «Краще смерть, ніж неволя», «Не для всіх весна зеленіє» (1920), повісті «Олюнька», «В чужім гнізді», «Бразілійський гаразд» (1896), «Малолітній» (1919) та інші. Всі вони були високо оцінені Іваном Франком, Михайлом Коцюбинським й читацьким загалом.
Повість «За сестрою», що вийшла друком у 1907 році, теж відразу здобула широку популярність. (Зараз цей твір увійшов у нову програму з української літератури для 7 класу середньої школи). Згодом з'явилися й інші історичні оповідання, повісті та нариси. «Я поклав собі за ціль мого життя, – ділився Чайковський творчими задумами в часописі «Новий час», – переповісти в белетристичній формі нашу історію з козацького періоду й тим заповнити цю прогалину в нашій літературі. До того часу мало хто до того брався. Праця така вимагає багато труду й студій, багато легше фантазувати на теми буденні, з життя».
Працюючи над творами історичної тематики, письменник намагався осягнути всі доступні йому матеріали, архівні документи, праці українських, російських і польських істориків.
У своїй ювілейній промові, виголошеній 1929 р. з нагоди 40-річчя письменницької та громадської діяльності, Андрій Чайковський сказав: «Любіть Україну, любіть своє рідне, хоч воно не дорівнює чужому, але воно своє, старайтесь це рідне піднести до рівня чужих культур. Не міряйте свого рідного французьким метром, а оцінюйте його висоту своїм рідним ліктем, додумайте про те, що коли б ті великі народи, після яких дехто нашу культуру оцінює, жили серед таких злиднів як ми, то хто зна, чи їхня література дорівнювала б сьогоднішній нашій. Такого погляду держався я усе моє життя. Мені байдуже, чи мої письменницькі праці перейдуть до світової письменницької скарбниці. І я не писав на експорт, лише для свого любого, дорогого українського народу. І я щасливий сьогодні, що мої простенькі праці зайшли під селянську стріху, і там їх радо прийняли».
Після об'єднання західноукраїнських земель із Радянською Україною ім’я письменника було «викреслено» з літератури, його твори тривалий час не видавалися. Лише в 1958 році львівське видавництво «Каменяр» видало збірку творів А. Чайковського «За сестрою», а 1966 року було здійснено ще одне видання – трилогія «Олюнька». І тільки через 23 роки українському читачу повернули найкращий твір письменника – історичний роман «Сагайдачний», у якому висвітлюється образ лідера національно-визвольного руху XVII ст. – легендарного гетьмана реєстрового козацтва Петра Конашевича-Сагайдачного.
Вшанування пам’яті
13 липня 1988 року у Коломиї вперше відкрито вшанували роковини А. Чайковського. Наступного року, з дозволу міськради відбулися вечори пам'яті, а в музеї було розгорнуто виставку меморіальних речей А. Чайковського, які чекали свого часу у його фондах.
1 червня 1991 року в с. Гордині освячено пам'ятний знак.
24 серпня 1994 року в м. Самборі відкрито пам'ятник Андрієві Чайковському.
У 1996 році у Бережанах біля будинку, у якому мешкав Андрій Чайковський, встановлено пам'ятник.
15 травня 2017 року на державному рівні в Україні відзначалась пам'ятна дата – 160 років з дня народження Андрія Чайковського.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
