Михайло Стельмах (1912 – 1983) – український письменник, драматург, педагог, фольклорист.
Цікаві факти з біографії
Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912 року в селі Дяківці на Вінниччині в родині хлібороба.
Про своє дитинство, батьків, односельців з великою любов’ю і пошаною він розповів в автобіографічних повістях «Гуси-лебеді летять» (1964) і «Щедрий вечір» (1967).
Рано навчився й дуже любив читати. У 1921 році пішов до школи, відразу у 2-й клас. На всю родину Стельмахів була лише одна пара чобіт, тому в холодну пору року батько Михайла носив його до школи на руках, загорнувши у свою кожушину. Про це Михайло Стельмах згодом напише оповідання «Кирея мого батька».
Після загальноосвітньої школи Стельмах навчався на мовно-літературному відділенні Вінницького українського педагогічного технікуму імені Івана Франка (у 1930 році технікум був реорганізований у заклад вищої освіти), який закінчив у 1933 році. Ще студентом останнього курсу розпочав трудову діяльність у вінницькій газеті «Більшовицька правда» і зробив перші кроки у літературу, публікуючи свої вірші. Отримавши диплом про вищу освіту, шість років учителював у селах Вінниччини та Київщини. Тоді ж разом зі своїми учнями проводив етнографічні розвідки у навколишніх селах.
У 1939 році вступив на курси літераторів при Спілці письменників України, але почалася Друга світова війна, і Михайло Стельмах був мобілізований до Червоної армії. Воював солдатом-артилеристом на Білоруському фронті, був двічі поранений і комісований за станом здоров’я. Але з 1944 року Михайло Стельмах знову на фронті як військовий кореспондент газети 1-го Українського фронту «За честь Батьківщини».
У післявоєнний період, з 1945 по 1954 рік, працює співробітником Інституту фольклору, етнографії та мистецтва Академії наук УРСР. Тоді ж почалася і тривала все життя основна робота письменника – творення шести великих прозових полотен – романів про життя українського села і селян ХХ століття.
Михайло Стельмах неодноразово обирався депутатом Верховної Ради СРСР (6 – 10-го скликань), був заступником голови Ради Національностей, делегатом Асамблеї ООН від України, носив почесне звання академіка АН УРСР. Помер письменник 27 вересня 1983 року у Києві. Похований на Байковому цвинтарі.
Шлях у літературу та творчий доробок
У рідних Дяківцях, ще малим, «потягнувся до пісні, до неба, до вечірньої зорі і завмер у тому смутку і диві…» – так писав Михайло Стельмах у своїх автобіографічних повістях «Гуси-лебеді летять» та «Щедрий вечір» про початок своєї творчості. І дійсно, ці твори не тільки поетичні спогади про дитинство та думи письменника, це його художня біографія, ключ до розуміння того, як формувався світогляд майбутнього поета, прозаїка і драматурга, звідки він черпав нев’янучу красу, якою наповнені всі його твори.
Михайло Стельмах є автором великих епічних полотен, п'єс, оповідань, казок, віршів. Це трилогія: «Велика рідня» (1950), «Кров людська – не водиця» (1957), «Хліб і сіль» (1959), романи «Правда і кривда» (1961), «Дума про тебе» (1969), «Чотири броди» (1979), низка повістей, 4 п’єси, 9 книжок для дітей, 7 поетичних збірок. Перша з них – «Добрий ранок», вийшла під редакцією Андрія Малишка у 1941 році. Дві наступні – «За ясні зорі» та «Провесінь», у 1942 за редакцією Максима Рильського.
Дехто може закинути, що Михайло Стельмах творив у жанрі типового соцреалізму, але потрібно мати на увазі й те, що влада, обравши видатного письменника за свого співця й нагороджуючи його найвищими літературними преміями та почесними званнями, водночас піддавала його твори пильній цензурі, про що є чимало свідчень.
Так, дружина Ярослава – старшого сина Михайла Стельмаха, теж письменника, у своїй книзі спогадів розповідає: Його «Чотири броди» чотири роки не друкували – через те, що там уперше порушувалася тема голодомору. А що таке для письменника, перекладеного 40 мовами світу, книга, що лежить у шухляді?! Стельмах увесь чорний ходив... Тільки після того, як прийшов Загребельний, який став головою Спілки, книгу надрукували, і Михайло Опанасович хоч перед смертю потримав її в руках. До речі, я впевнена, що саме ця ситуація його підкосила. Він не хворів. Це був міцний чоловік із гарною генетикою, який за кілька років втратив усе здоров'я».
Відомо й про те, що Головліт УРСР не дозволив друкувати й повернув видавництву «Радянський письменник» на переробку повість «Над Черемошем. Гуцульські мотиви». Були труднощі і з публікацією роману «Правда і кривда». А ще треба пам’ятати, як слушно відзначав літературознавець В. Дончик, що твори М.Стельмаха – це «захист краси – краси людського серця, праці на землі, рідної природи, пісні й мрії народу, самої його неперебутної душі... Його знання народного життя здаються невичерпними, описи рідної природи у всіх її проявах неперевершені, барви рідної мови – надзвичайні». Мав рацію і М. Рильський, коли стверджував, що стельмахівське село – велика прозора крапля, де відображається історія народу, його боротьба, муки і радість, і що він «прийшов у прозу, взявши з собою поезію». Сам же Михайло Стельмах на зустрічах із своїми читачами повторював: «Усі мої твори про вас, про Україну, про Поділля».
Нагороди та відзнаки
1951 – Державна премія Союзу РСР за роман-хроніку під назвою «Велика рідня».
1961 – Ленінська премія за трилогію «Хліб і сіль», «Кров людська – не водиця», «Велика рідня». (У серпні 1963 у Дяківцях відкрито школу-одинадцятирічку, на спорудження якої Стельмах передав землякам грошову винагороду цієї премії).
1972 – удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці.
1980 – Державна премія УРСР імені Т. Г. Шевченка за роман «Чотири броди».
Михайло Стельмах є кавалером трьох орденів Леніна, орденів Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора, Дружби народів, Вітчизняної війни 2-го ступеня.
На честь Михайла Стельмаха названо вулиці у Києві, Вінниці, Львові, Тернополі, Івано-Франківську, Ужгороді, Хмельницькому, Броварах та в інших населених пунктах України, парк у м. Ірпінь. На будинках, де навчався, жив, перебував письменник, встановлено меморіальні дошки, а на Алеї видатних земляків у Центральному міському парку Вінниці – встановлено бюст.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
