Леся Воронина (народилась 1955 року) – українська письменниця, перекладачка, журналістка
Цікаві факти з біографії
Леся Воронина (справжнє ім'я – Олена Анастасіївна Воронина) народилася 21 березня 1955 року в м. Києві в письменницькій родині.
Дід – Прохор Воронін, був українським прозаїком, драматургом і перекладачем, тато – художником-оформлювачем і реставратором, а мама – перекладачем художніх творів з німецької, французької, болгарської літератури.
Дівчинці дали ім’я Леся на честь Лесі Українки.
1972 року, після закінчення школи, Леся Воронина вступила на заочне відділення філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка, який закінчила у 1979 році. У роки навчання багато читала самвидавівських і езотерічних книжок, мандрувала – подорожувала автостопом до Карпат, у Крим, до Польщі, де брала інтерв’ю у письменника-фантаста Станіслава Лема, спілкувалася з відомим польським поетом, прозаїком і драматургом Тадеушем Ружевичем.
Працювала кур'єром у Спілці письменників України, лаборантом у школі, електромонтером на деревообробному комбінаті, екскурсоводом у Музеї народної архітектури та побуту в Пирогові та інших роботах.
З 1987 до 1991 року працювала в журналі «Україна». У 1991 році почала працювати літературним редактором у журналі «Соняшник». Через рік таємним голосуванням Лесю Воронину обрали головним редактором. Робота в журналі була відповідальною, але й цікавою для неї, спонукала на написання своїх творів у різних жанрах. Так упродовж 13 років під псевдонімом Гаврило Ґава на сторінках «Соняшника» вона опублікувала більше ста сюжетів для коміксів. З 1997 року Леся Воронина поєднувала роботу в журналі з працею коментатора у Національній радіокомпанії України – була автором і ведучою культурологічних програм «Українська культура сьогодні і завжди», «Мандрівець», «Відлуння тисячоліть».
З жовтня 1994 – до березня 1995 на запрошення Міністерства освіти провінції Альберта (Канада) та Канадського інституту українських студій працювала в Едмонтоні – брала участь у підготовці освітнього проєкту «Мова» для двомовних україно-англійських шкіл провінції Альберта. На початку 2011 року очолила дитяче видавництво «Прудкий равлик».
Леся Воронина – членкиня Спілки письменників України та Асоціації Українських письменників.
Становлення таланту та творча діяльність
У домі Ворониних була чимала бібліотека, і Леся рано навчилася читати. Росла фантазеркою. Діти в дитсадку, а згодом однокласники любили слухати неймовірні історії, які вона вигадувала. Письменниця згадує: «Мені здавалося, що це є в кожної людини. З подивом дізналася, що такі здібності мають не всі, а діти ж люблять різні цікаві історії! Я й стала таким собі неформальним лідером у садку, а потім у школі». Свої перші спроби пера Леся показала письменниці Ларисі Письменній, з якою у 7-річному віці познайомилася в Ірпінському будинку творчості письменників. «Це цікаво і весело, пиши ще!» – так сказала їй Лариса Михайлівна. Вона й сама була неабиякою оповідачкою. Невдовзі в журналі «Барвінок» було надруковано перший твір майбутньої письменниці.
Писати казки «змусив» Лесю Воронину її маленький син Євген – йому першому вона розповідала свої дивовижні й дотепні оповідки. Леся Анастасіївна згадує: «Це був серіал, який я переповідала щовечора. Так він змусив мене придумувати все нові і нові історії». Згодом вона подала їх до видавництва «Веселка». Звідти прийшла рецензія, у якій авторку критикували за те, що звірі – герої її казок – «краще за людей». Але несхвальна критика не зупинила бажання писати й надалі. На думку Л. Ворониної « … не варто писати на замовлення, підлаштовуючись під смаки того, від кого залежить публікація твоєї книжки, отримання премії чи нагороди. Такі книжки зазвичай виходять фальшивими, навіть коли в них ідеться про любов до Бога чи до Батьківщини. Не можна клонувати чужі думки й підроблятися під чужий стиль – те, що не пережито тобою, завжди буде вторинним і нецікавим. А ще я не вірю, що людина без почуття гумору може написати по-справжньому талановиту книжку. Іронія й самоіронія – це антидот проти надмірного пафосу, який перетворює живу й цікаву історію на нудне повчання». І коли у 1996 році Київське видавництво «Грані» випустило у світ першу книжку письменниці – дитячий детектив «Суперагент 000», вона швидко завоювала популярність у юних читачів і неодноразово перевидавалася.
Леся Воронина дуже плідно працює. У бібліографічному покажчику письменниці уже майже 30 книг, що вийшли друком з 1996 року в різних видавництвах. Жодна не лишилася непоміченою, бо, як каже Леся Анастасіївна, «Я ніколи не хотіла писати примітивне чтиво… Завжди пишу про те, що цікаво мені і, сподіваюсь, дітям. Дитяча книжка передусім має бути цікавою, захоплювати читача». Найпопулярнішими дитячими творами письменниці вважаються іронічні детективи, об'єднані у серію «Суперагент 000», пригодницькі повісті «Хлюсь та інші», «Таємниця Чорного озера», «Пригоди голубого папуги», «Таємне товариство боягузів або засіб від переляку № 9», «Сни Ганса Християна».
У 2010 році в серії «Життя видатних дітей» побачила світ захоплююча книжка Лесі Ворониної з оповіданнями про дитинство видатних людей: Брюса Лі; Махатми Ганді; Жорж Санд; Фридеріка Шопена; Івана Миколайчука. У цьому ж році письменниця публікує і «книжку для дорослих» – «У пошуках Огопого: (нотатки навколосвітньої мандрівниці)», у якій розповідає про свої враження від мандрівок. 2014 року Леся Воронина упорядкувала вірші свого чоловіка – відомого письменника Євгена Гуцала в книжці «Зайці в полі варять борщ», що вийшла у Видавництві Старого Лева. Письменниця багато перекладає з польської мови – це твори Станіслава Лема, Славоміра Мрожека, Анни Ковальської, Анни Карвінської, Гелени Бехлерової та інших. Майже кожен рік публікує свій новий твір і перемагає на літературних конкурсах. Повісті Лесі Ворониної входять до шкільної програми з української літератури молодшої та середньої школи.
Відзнаки
Творчість Лесі Ворониної має численні відзнаки:
2004 р. – лауреат Всеукраїнської акції «Книжка року» (за книжку «Суперагент 000. Таємниця золотого кенгуру»).
2005 р. – вона лауреат Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв і п’єс «Коронація слова» (за книжку «Таємниця Пурпурової планети»).
2006 р. – лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Дитячий Портал» (за книжку «Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку № 9»).
2008 р. – лауреат конкурсу «Книжка року Бі-Бі-Сі» (за книжку «Нямлик і балакуча квіточка»).
2009 р. – володар першої премії VІ Московського Міжнародного конкурсу «Мистецтво книги» в номінації «Книга для дітей та юнацтва» (за книжку «Сни Ганса Християна») і Гран-прі Національного конкурсу «Краща книга України-2009» (за книжку «Сни Ганса Християна»). Цього ж року письменниця посіла ІІ місце на конкурсі «Книжковий дивосвіт України» (за книжку «Сни Ганса Християна»).
2010 р. – дипломант Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв і п’єс «Коронація слова-2010» (за книжку «У пошуках Огопого»).
2012 р. – переможець конкурсу «Книга року Бі-Бі-Сі-2012» (за книжку «Таємне Товариство Боягузів та Брехунів»).
2019 р. – письменниця була номінована на премію Астрід Ліндґрен-2020.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
