Можна оцифрувати школу, так і не змінивши освіту. Можна зробити освіту дуже ефективною і водночас дуже небезпечною. Ці два твердження звучать як парадокси лише доти, доки ми говоримо про освіту мовою інструментів. Варто поставити три запитання щодо того, що таке освіта, як вона змінюється і навіщо існує, і тоді ці парадокси стануть прямими наслідками.
Що: зміна самого розуміння освіти
Сьогодні ми перебуваємо в точці, де змінюється не лише школа, а й сама відповідь на запитання, що таке освіта як явище. Тому недостатньо обговорювати, як удосконалити звичну систему. Спочатку потрібно побачити, що саме в її сутності стає іншим.
Висловлюся дещо радикальніше. Масова школа, успадкована від XIX століття, насамперед мала тримати дітей під контролем, поки батьки працювали на фабриках, соціалізувати їх та ранжувати за майбутніми ролями в інтересах еліт і суспільства загалом. Передавати знання та розвивати мислення вона мала лише потім. На мій погляд, ця ієрархія завдань значною мірою зберігається й досі.
Проте сьогодні ми переходимо до іншого розуміння, де освіта виступає управлінням розвитком людини та інструментом визначення її майбутньої поведінки. У цьому криються грандіозні можливості, що є невіддільними від серйозних ризиків, передусім етичних.
Уявімо, що в переважної більшості людей можна сформувати внутрішнє обмеження на застосування насильства. Але ті самі можливості можна використати й для побудови суспільства за Орвеллом. Ось чому небезпечною може бути не лише неефективна, а й дуже ефективна освіта.
Отже, питання полягає вже не тільки в тому, чи вміємо ми формувати людину, а й у тому, хто отримує право визначати її майбутнє, у чиїх інтересах це робиться та де пролягають межі цього права.
Як: чотири рівні перетворення
Коли змінюється сутність явища, запускається каскад змін усіх його складових. У концерні SHKOLA ми розглядаємо його на чотирьох рівнях і рухаємося згори донизу, оскільки кожен нижчий рівень має сенс тільки як наслідок вищого.
Найвищим рівнем є освітня парадигма. Говорячи про освіту, ми зазвичай уявляємо розклад, оцінки в журналі, підручники, перепідготовку вчителів. А хтось згадує про гроші на штори. За цими речами легко не помітити головного, а саме того, що ми вважаємо результатом навчання.
У некласичній парадигмі йдеться про здатність дитини самостійно й правильно виконати завдання певного типу. Такий результат має ймовірнісну природу, адже ми вимірюємо не саму здатність, а лише її прояв, і це вимірювання залежить від методу та від того, хто ним скористався.
Постнекласична парадигма робить наступний крок, де освіта постає як відкрита, саморегульована система. Вона перестає бути ізольованою, починає чути запити різних вигодонабувачів і завдяки множинним петлям зворотного зв'язку постійно коригує себе заради суспільної користі.
Існує також четверта парадигма, уможливлена штучним інтелектом, але вона потребує окремої розмови.
Третім рівнем виступає функція управління. Якщо результат визначено, а система має зворотний зв'язок, нею стає можливо управляти. Нові технології роботи з інформацією вперше дають змогу запровадити в освіті трирівневу функцію управління: результатом навчання, технологією навчання і взаємодією з дитиною. У цьому криється ще один парадокс переходу, адже традиційно слабокерована освіта сама стає інструментом управління розвитком учня.
Другий рівень охоплює нові технології навчання. Вони спираються на нові засоби, до яких належать навчальний контент на паперових і цифрових носіях, спеціальне програмне забезпечення та різні способи застосування штучного інтелекту. Тут ідеться не просто про цифровий носій, а про принципово нові способи навчати.
І лише на першому, найнижчому рівні розглядається власне цифровізація засобів навчання. Вона не здатна замінити зміну парадигми, функцію управління чи технології навчання. Цифровізація є не вершиною перетворення освіти, а тільки його нижнім фундаментом. Цим і пояснюється перший парадокс, коли школа із новими засобами стає оцифрованою, але філософія освіти в ній залишається тією самою.
Навіщо: користь за межами школи
Усе це потрібно для того, щоб приносити користь цільовим аудиторіям освіти. Передусім самому учневі в його житті після школи, а також економіці, державі, науці, мистецтву, професійному спорту та іншим сталим людським спільнотам.
Для учня ми формулюємо цю користь як сприяння якнайповнішій реалізації його природного потенціалу в дорослому житті. Сенс шкільної освіти ніколи не вичерпується тим, що відбувається безпосередньо під час навчання.
Для держави користь полягає в стійкості суспільства, здатності не програвати війни й не доводити внутрішні кризи до зламу. Освіта також виступає недооціненим інструментом непрямого управління, оскільки вона діє не через накази, а через переконання і звички, з якими людина виходить у доросле життя. І що потужнішим стає цей інструмент, то важливіше розуміти, хто саме визначає майбутню поведінку людини, у чиїх інтересах і в яких етичних межах.
Зміна розуміння освіти запускає каскад змін її складових, проте сенс цих перетворень лежить не в самих змінах, а в користі, яку освіта здатна принести людині та суспільству.
Шкільні роки закінчуються, проте вплив школи на поведінку людини не минає ніколи.
Олег Фурман, керівник освітнього концерну «SHKOLA».
