Інколи достатньо просто переглянути один підручник, щоб раптом усвідомити: проблема не в дітях і навіть не в самій програмі.
На уроці біології все зазвичай виглядає однаково: діти дивляться в підручник, щось записують, щось заучують – і при цьому майже нічого не розуміють. Пояснюєш тему, дивишся в клас – частина учнів уважно слухає, частина губиться вже на третьому абзаці тексту. І замість розмови про життя доводиться знову й знову «перекладати» підручник своїми словами, намагаючись вкластися в 45 хвилин і не втратити логіку пояснення.
Біологія для багатьох дітей виглядає не як наука про живе, а як набір дивних слів, які потрібно якось утримати в голові до контрольної.
І справа тут не в ледарстві й не в тому, що діти сьогодні «якісь не такі». Проблема – у тому, як саме подається навчальний матеріал.
Сьогодні в 7 класі існують різні програми та підручники, багато хто з вчителів працює за програмою Балана П. Г. Вона задає зміст, темп і обсяг навчального матеріалу. Але реалізується ця програма по-різному – залежно від підручника. Фактично маємо ситуацію, коли одна програма існує у двох різних текстових утіленнях, і саме від цього вибору значною мірою залежить, як проходитиме урок.
Більшість чинних підручників з біології написані так, ніби їхній основний читач – не 12-річний школяр, а колега-науковець. Текст щільний, стислий, перевантажений поняттями. Один абзац – і вже десяток нових термінів. Щоб дитина справді зрозуміла прочитане, учителю доводиться зупинятися майже на кожному реченні, пояснювати, спрощувати, добудовувати логіку замість підручника.
І тут неминуче виникає питання: як це пояснити за один урок? Коли ще потрібно перевірити домашнє завдання, дати нову тему і хоча б мінімальну практику, при цьому не втративши темпу й логіки пояснення.
У результаті встигають одиниці. А решта просто сидить із внутрішнім висновком: «Біологія – це щось дуже складне й точно не для мене».
Педагогічна психологія давно говорить про те, що дитина 11–13 років може ефективно опрацьовувати лише обмежену кількість нових понять за один урок. Коли ж в одному абзаці з’являється 8–10 термінів, мозок переходить у режим «зазубрити, не вникати». Це не лінь і не відсутність інтересу – це захисний механізм.
Дослідження також показують: якщо учень не розуміє, навіщо йому ця інформація і як вона пов’язана з уже відомим, вона не затримується в пам’яті надовго. Саме тому після контрольної більшість вивчених назв зникає безслідно.
До цього додається ще одна особливість сучасних підручників, яку часто подають як перевагу, – тезисно-блокове викладення матеріалу. Формально все виглядає зручно. Але для дитини це часто означає втрату цілісної картини: знання існують поруч, але не складаються в систему.
При цьому сама програма з біології й так насичена. Вона вимагає від учителя точного дозування матеріалу, чіткого темпу і постійного балансу між поясненням і часом. Саме тому підручник мав би не ускладнювати роботу в класі, а підтримувати її: підказувати логіку теми, допомагати розставляти смислові акценти, а не змушувати вчителя щоуроку «перекладати» текст.
На цьому тлі особливо помітні поодинокі винятки.
Нещодавно мені до рук потрапив підручник з біології авторства Оксани Андерсон та колективу співавторів (це той, що з котиком на обкладинці). Я не працювала за ним у класі, але уважно переглянула його саме очима вчителя – з позиції реального уроку.
І цей підручник виявився принципово іншим.
Передусім – структурою параграфів. Одна тема займає в середньому близько чотирьох сторінок –рівно стільки, скільки дитина здатна осмислити за один урок без перевантаження. Усередині параграфа чітко тримається одна провідна ідея, без розгалужень і «стрибків» убік.
Текст вибудуваний так, що від смислу нічого не відволікає. Немає надлишкових вставок, декоративних елементів чи інформаційного шуму. Нові терміни з’являються не на початку, а після пояснення – тоді, коли в учня вже є опора для розуміння. Це принципово змінює спосіб роботи з текстом: його не потрібно постійно зупиняти й «розшифровувати».
Матеріал не розбитий на механічні блоки, а подається як цілісна, логічно вибудувана розповідь. Учень рухається від простого до складного, від образу до поняття, розглядаючи зв’язки між явищами. А вчитель отримує текст, який працює разом із ним, а не замість нього або проти нього.
Добре відчувається, що автори думали не лише про відповідність програмі, а й про реальний хід уроку – з його обмеженим часом, різним рівнем підготовки дітей і необхідністю зберегти логіку пояснення.
Звісно, жоден підручник не замінить живого слова вчителя. Але такі приклади показують: за тієї самої програми біологію можна подавати по-різному.
А іноді саме вибір підручника визначає, чи стане урок розмовою про життя – чи черговою спробою встигнути прочитати й не загубитися в термінах.
Лілія Поліщук, учителька біології, м. Київ.
