Україна впродовж останніх років зробила важливі кроки на шляху до забезпечення рівності та недискримінації, ратифікувавши низку міжнародних правових актів, що гарантують захист прав осіб з інвалідністю. Ці документи мають не декларативний, а нормативно-обов’язковий характер, оскільки встановлюють прямі зобов’язання держави щодо впровадження доступності та створення гідних умов для кожної людини. Значна частина цих положень уже інтегрована у національне законодавство, що свідчить про поступову інституційну імплементацію принципів інклюзії та безбар’єрності.
Важливими орієнтирами у формуванні безбар’єрного суспільства стали Указ Президента «Про забезпечення створення безбар’єрного простору в Україні» (№ 533/2020 від 03.12.2020) та Національна стратегія із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року.
У Національній стратегії безбар’єрність визначається як наскрізний принцип державної політики, що охоплює всі сфери життєдіяльності – від архітектурного середовища до цифрових сервісів, від освітніх практик до забезпечення рівноправної участі у суспільному житті.
Відповідно до положень Національній стратегії, кожна особа, незалежно від стану здоров’я чи функціональних можливостей, має гарантоване право на безперешкодний доступ до об’єктів фізичного оточення, отримання інформації у зручний спосіб, спрощений доступ до цифрових та аналогових державних і соціальних послуг, рівні можливості здобуття освіти, повноцінну участь у всіх сферах життя суспільства.
Таким чином, принцип безбар’єрності виступає наскрізним орієнтиром державної політики України та ключовою умовою побудови інклюзивного суспільства.
Освіта без бар’єрів: коли доступність – це не опція, а норма
Одним із ключових завдань Національної стратегії є забезпечення освітньої безбар’єрності, що зумовило розроблення Національної стратегії розвитку інклюзивного навчання до 2029 року. У цьому документі друга стратегічна ціль спрямована на створення умов для отримання кожною особою якісних освітніх послуг відповідно до індивідуальних потреб у комфортному безпечному безбар’єрному та дружньому до всіх учасників освітнього процесу інклюзивному середовищі, де доступність розглядається не як додатковий інструмент чи привілей для окремих груп, а як базова норма для всіх.
Це означає, що інформаційна, цифрова, архітектурна та комунікаційна доступність мають стати фундаментом інклюзивного освітнього простору, який забезпечує рівні можливості для кожного здобувача освіти. Лише за умови інтеграції принципу доступності у структуру й культуру освіти можна говорити про справжню інклюзію. Вона не лише знімає бар’єри, а й відкриває простір для реалізації потенціалу кожної особистості, роблячи освіту дійсно якісною та рівноправною.
Практичні кроки: реалізація проєкту «EU4Youth – Постконфліктна освіта та педагогіка з урахуванням травми»
Унаслідок війни в Україні зростає кількість дорослих і дітей, які отримали фізичні та ментальні травми. Це актуалізує потребу у впровадженні нових підходів до навчання та виховання, що враховують травматичний досвід здобувачів освіти. У межах програми «EU4Youth – Постконфліктна освіта та педагогіка з урахуванням травми», яка реалізується у партнерстві з Університетом Вітовта Великого (Каунас, Литва) за підтримки ЄС та МЗС Литви, та факультет спеціальної та інклюзивної освіти УДУ ім. Драгоманова розробив низку навчальних курсів і тренінгів, спрямованих на реагування на сучасні виклики.
У 2024–2025 роках у цьому контексті було впроваджено курс «Організація безбар’єрного освітнього простору», що охоплює всі ключові аспекти доступності – фізичну, інформаційну, цифрову, соціальну та освітню. До навчання долучилися здобувачі спеціальностей «Психологія» та «Спеціальна освіта», а також практичні психологи й педагоги закладів спеціальної та інклюзивної освіти.
Паралельно проведено цикл тренінгів «Забезпечення інклюзивного освітнього простору», які стали дієвим інструментом аналізу наявних бар’єрів і пошуку практичних рішень. Учасники тренінгів – як здобувачі освіти, так і фахівці освітніх і реабілітаційних закладів, які опановували принципи універсального дизайну в освіті, методики фізичного супроводу осіб із порушеннями зору, а також підходи до забезпечення інформаційної доступності для людей з різними освітніми труднощами.
Інформаційна безбар’єрність
Одним із ключових аспектів забезпечення інклюзивного освітнього середовища є інформаційна доступність, яка передбачає створення умов для сприйняття та використання навчальної інформації (у різний спосіб – вербальний, тактильний, візуальний) всіма учасниками освітнього процесу, з урахуванням індивідуальних освітніх потреб.
Дослідження та практика інклюзивної освіти свідчать, що ефективна організація інформаційного простору можлива завдяки поєднанню універсального дизайну навчання та спеціальних прийомів адаптації.
Для осіб з порушеннями зору доцільним є використання шрифтів збільшеного розміру, висококонтрастних матеріалів, дублювання текстової інформації у звуковому форматі, застосування рельєфно-крапкових матеріалів (шрифт Брайля) та асистивних технологій, зокрема екранних читачів.
У випадку порушень слуху важливим є дублювання усної інформації друкованим текстом, застосування субтитрів, інфографіки, піктограм, а також використання жестової мови та відеоматеріалів із сурдоперекладом.
Для здобувачів освіти зі специфічними труднощами у навчанні ефективним є подання матеріалу у спрощеній, зрозумілій мові (easy-to-read), структуризація інформації у вигляді коротких абзаців, списків і покрокових інструкцій, а також використання наочних матеріалів – схем, ілюстрацій, використання візуальних розкладів та можливості індивідуального темпу роботи з інформацією.
Водночас універсальним для всіх учасників освітнього процесу є дублювання важливої інформації у різних форматах (усний, письмовий, візуальний), створення навчальних матеріалів на основі принципів універсального дизайну навчання та використання цифрових ресурсів, що відповідають міжнародним стандартам доступності.
Таким чином, застосування комплексу прийомів інформаційної доступності сприяє формуванню безбар’єрного освітнього простору, де кожна особа має змогу отримати якісні освітні послуги відповідно до своїх потреб та можливостей.
Тифлокоментування як інструмент освітньої інклюзії
Для осіб з порушеннями зору одним із ключових засобів доступу до інформації є тифлокоментування – лаконічний, але змістовний словесний опис предметів, дій або простору, які недоступні для візуального сприймання.
Ця технологія, відома також як аудіодискрипція, традиційно застосовується у сфері кіно, театру, музейної справи, туризму. Проте її потенціал значно ширший і має особливе значення в освітньому контексті.
У навчальному процесі, особливо на уроках літератури, історії, мистецтвознавства, часто використовуються візуальні матеріали – дидактичні фільми, портрети митців, архітектурні об’єкти, репродукції творів мистецтва. Для незрячих учнів або дітей зі зниженим зором ці ресурси можуть бути частково або повністю недоступними. У таких випадках якісно підготовлені описові коментарі стають не просто допоміжним засобом, а необхідною умовою для повноцінного включення дитини в освітній процес.
Тактильна інформація як можливість пізнання світу для осіб з порушеннями зору
Для осіб з порушеннями зору, особливо незрячих, тактильна інформація відіграє важливу роль у формуванні уявлень про навколишній світ. Одним із найвідоміших інструментів тактильної комунікації є рельєфно-крапковий шрифт Брайля, який забезпечує доступ до читання та письма.
Тактильні зображення – ще один важливий засіб передачі інформації. Вони можуть бути представлені у вигляді контурів, створених точковими лініями, що дозволяє користувачеві «відчути» форму об'єкта. Такий підхід дає змогу передати лише ті елементи, які мають значення для розпізнавання, залишаючи другорядні деталі поза увагою.
Візуальна доступність – це не лише про великі шрифти чи контрастні кольори
Для осіб з порушеннями зору або когнітивними порушеннями важливо, щоб візуальна інформація була оформлена з урахуванням принципів доступності. Це включає:
- використання збільшеного шрифту;
- застосування контрастних кольорів;
- чітке графічне оформлення тексту та зображень;
- адаптацію мультимедійних матеріалів;
- використання оптичних засобів збільшення.
Ці елементи мають бути інтегровані у всі аспекти освітнього середовища – від дизайну приміщень і вебресурсів до навчальних матеріалів. Отже, візуальна доступність – це про те, щоб кожен елемент освітнього простору був зрозумілим і зручним для всіх.
Проста мова – не спрощення змісту, а розширення доступності інформації
Стандарти «спрощеної мови» розроблені для того, щоб інформація була зрозумілою людям з ментальними порушеннями, тимчасовими когнітивними труднощами, а також тим, для кого українська не є рідною мовою.
Основні принципи такої мови містять в собі короткі чіткі речення, логічну структуру викладу, а також уникнення складних граматичних конструкцій.
Це не спрощення змісту, а навпаки – спосіб зробити знання доступними для більшої кількості людей.
Безбар’єрність як свідомий вибір
Безбар’єрність для України – це не просто нормативна вимога, а свідомий вибір на користь рівності.
Це багатогранний процес, що виходить за межі лише фізичної доступності. Він охоплює всі сфери життя, від законодавчих ініціатив до практичних освітніх технологій.
Шлях до інклюзивного суспільства вимагає не лише прийняття законів, але й системних змін у свідомості та щоденній освітній практиці.
Запровадження проєктів, що враховують травматичний досвід, та постійне вдосконалення освітнього середовища свідчать, що Україна рухається в напрямку побудови суспільства, де кожна людина, незалежно від її можливостей, може повноцінно реалізувати свій потенціал. Цей шлях є запорукою стійкого розвитку та справжньої європейської інтеграції.
Ірина Сасіна, кандидат психологічних наук, доцент, завідувач кафедри технологій освіти та реабілітації осіб з порушеннями зору УДУ імені Михайла Драгоманова.
