Коли починається тривога, я не дзвоню синам, бо довіряю вчителям.
Але розумію, що так може сказати не кожен з батьків. Тому пропоную: під час тривоги гаджети дозволені, а під час освітнього процесу – ні.
Пишу це як мама двох синів. Старший цього року закінчив школу, молодший перейшов до четвертого класу. Обидва вчилися там, де гаджети на уроках не використовують узагалі, а в одній зі шкіл телефон здають при вході й забирають при виході.
Коли починається тривога, нам у батьківський чат пише вчитель: діти в укритті. І в мене немає потреби дзвонити.
Це не про заборону заради заборони. Це про те, що учитель, який знає, де його учні, і має зв'язок із батьками, змінює все. А телефон у кишені під час звичайного уроку – не рятує, а просто забирає увагу.
І ось цифри, які показують, наскільки ця увага вже й так на межі. Тиждень тому оприлюднили результати PISA-2025: українські підлітки читають гірше, ніж будь-коли за весь час, відколи Україна взагалі бере участь у цьому дослідженні – з 2018 року. 418 балів із читання, у 2018-му було 466. 43% школярів не можуть навіть переказати текст своїми словами чи зіставити два джерела.
Генсек ОЕСР сказав прямо: зростання екранного часу і падіння читання йдуть в парі з падінням результатів – по всьому світу.
Прибрати гаджети з уроків дає більший ефект на успішність, ніж зменшити клас на одного учня. У кілька разів. Це дані Сари Абрахамссон із Норвезького інституту громадського здоров'я, яка дослідила понад 400 шкіл.
Булінг після обмежень упав на 46% серед дівчат і на 43% серед хлопців. Оцінки зросли – і найбільше в дітей із родин, де менше можливостей. Школа вирівняла шанси.
І це ще не все. За даними дослідження Dignity Online та Sense Research, 54% українських підлітків за останній рік стали жертвами кібербулінгу. 14% дітей стикалися із ситуаціями онлайн-сексуального насильства чи експлуатації – і в кожному четвертому такому випадку спроби втягнути дитину відбувалися через її ж друзів. Школярі щодня наштовхуються на контент, який їм не призначений: 74% бачили жорстокі кадри війни, 36% – матеріали про самоушкодження, 24% – порнографію.
Це не аргумент за тотальну заборону телефонів. Це аргумент за те, що цифрова безпека – навичка, якої треба вчити так само системно, як читання чи математики.
А ось Фінляндія свій закон таки ухвалила. І він працює саме так, як я пропоную: на національному рівні дозволяє користуватися телефоном на уроці лише з дозволу вчителя, а кожну школу додатково зобов'язує самостійно розробити власні правила зберігання й використання телефонів – окремо для уроків, окремо для перерв, окремо для обідів. Держава задає рамку, а конкретику прописує сама школа.
Наш Комітет Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій теж рухається в цьому напрямку: уже створена робоча група з напрацювання законопроєкту про обмеження гаджетів у школах, до якої ввійшли всі депутати комітету. Я вже підготувала свій, альтернативний варіант – і ділюся з вами ідеєю мого законопроєкту.
Пропоную зробити так само, як у Фінляндії. Закон, який зобов'язує кожну школу прописати у своєму статуті правила використання гаджетів, а також модуль цифрової безпеки для дітей. А Міністерству освіти – підготувати типові орієнтири, які школа зможе підлаштувати під себе.
Найчастіше вчителі й директори сходяться на простому рішенні: телефон просто лежить у наплічнику, як і будь-яка інша особиста річ дитини. Ніяких спеціальних шафок чи скриньок – школі й не потрібно знати, що саме учень носить із собою.
Але є школи, де працює інша модель – і саме так у школі мого молодшого сина: телефон здають при вході, забирають при виході. В укриття його не беруть, зв'язок тримають через учителя. І це теж працює.
Тому й важливо не нав'язувати одну модель на всю країну, а дати школам право вирішувати самим, що їм підходить.
Довіра між школою, дитиною і батьками – не деталь. І поки ми сперечаємось про заборону гаджетів, саме ця довіра і є справжньою відповіддю на питання безпеки.
Автор: Наталія Піпа, народна депутатка України від фракції «Голос», секретар Комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій.
