У мережі зʼявилося повідомлення від МОН: «Цьогоріч маємо рекордну за останні п’ять років кількість електронних кабінетів вступників і поданих заяв. Загальна кількість заяв перевищила також показник 2020 року – попри те, що тепер один вступник може подати до 10 заяв замість 15».
Супер. Можна було від захоплення плескати в долоні і кричати «ура».
Але, якщо трішки задуматися над цими цифрами, то виникає одне запитання.
Чим пояснити таку рекордну кількість заяв, якщо демографічного дива у країні немає?
Навпаки – ми всі добре знаємо про сьогоднішню ситуацію: скорочення кількості випускників шкіл , виїзд значної частини молоді за кордон, загальне зменшення чисельності населення.
На мою думку, зростання кількості заяв пояснюється тим, що для величезної кількості абітурієнтів вступ до університету – це не усвідомлений вибір свого майбутнього, а лише пошук будь-якого студентського квитка.
А якщо це так, то чи не перетворюється наша вища освіта із сфери, у якій абітурієнт «шукає своє майбутнє», у сферу, в якій він «шукає місце, де перечекати».
І це дуже тривожний симптом.
Насамперед – для майбутнього країни. Для її національної безпеки.
Яким навряд чи можна пишатися.
Швидше – навпаки.
Автор: Ігор Лікарчук, доктор педагогічних наук, професор.
