Автор: Володимир Бєлий, ексзаступник директора з НВР, фізико-технічний ліцей м. Херсона.
Нашим освітнім академічним працівникам не пощастило, бо опинилися в оточенні постправди.
Про що мова?
Про те, що попри очевидні слабкості НАПНУ в деяких локальних сегментах діяльності, в основному Академія гідно справилася зі своїм функціональним завданням.
Адже саме академічна спільнота підготувала як політичному керівництву, так і пересічним освітянам кістяк науково обґрунтованих підходів для успішного реформування галузі.
- По-перше, це акцент на історичну невідворотність потреби переходу від авторитарно-менторської навчальної парадигми до особистісно орієнтованої педагогіки партнерства.
- По-друге, це, у відповідності до першого, розробка інституційного базису для переходу на рейки профільної освіти старшокласників, яка автоматично передбачає впровадження первинних «траншів» навчання за інтересами ще й у базовій (5 – 9 кл.) ланці.
- По-третє, це спрямування освітнього процесу на вивчення фундаментальних наукових/культурних основ задля формування актуальних освітніх компетенцій.
- По-четверте, це розробка методології переходу вчителів від оцінювання учня до оцінювання результатів його освітньої діяльності.
- По-п’яте, це … цей ряд можна продовжувати, але у суспільстві панує думка, що НАПНУ даремно «їла/їсть хліб з маслом» за народний кошт.
І ця впевненість ніби й точно відображає дійсність, бо ж не має очікуваного позитивного ефекту.
Але тут варто було б пригальмувати емоції, щоб просто побачити – більшість хоче від НАПНУ новоякісних результатів на умовах збереження всіх елементів старої організації освіти.
Тільки таке ж не є можливим.
Дехто це розуміє, а тому звинувачує НАПНУ у тім, що вона не робить того, на що НАПНУ не має повноважень.
Повноваження до впровадження реформ знаходиться виключно у руках ВР, КМУ та Офісу (колись адміністрації) Президента.
Для них НАПНУ є, як досі у нас педагогічна рада закладу для його директора, лише дорадчим органом.
І не розкривати очі на цю правду життя - це як мусолити проблеми, наприклад, Нагірного Карабаху чи нашого Донбасу, або Сирії ,лише як суто політичні, а не ті, що витікають з планів верхівки Росії завадити запуску газогону «Азербайджан – Європа», видобутку сланцевого газу на Донбасі чи потокам арабського газу і нафти до Європи у Сирії.
Аналогічний «фінт» у стилі постправди людство проковтнуло і від нафтових магнатів, які загальмували виробництво електромобілів на ціле століття.
Буде «ковтати» й надалі?
Оригінал
