Ігор Лікарчук: чому немає справжніх реформ в освіті

Найбільша біда української освіти – те, що кожен новий міністр відкидає те, що робили попередники

Ігор Лікарчук: чому немає справжніх реформ в освіті

Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти.

Найбільшою бідою української освіти за роки Незалежності було те, що кожен новий міністр відкидав (повністю чи частково) те, що робили попередники, але обов’язково пропонував щось нове, яке наступний міністр знову посилав далеко-далеко...

Я не про те, що формула фінансування університетів, яка почала працювати лише рік тому, є хорошою чи поганою. Упродовж року функціонування системи (чи, навіть, двох років) об’єктивний висновок про те, хороша вона чи погана, - зробити не можна.

Я про те, що не можна кожен рік змінювати правила гри. Тим більше, якщо в цю «гру» втягнуті сотні тисяч людей. І майбутнє держави.

І при цьому ніхто не може сказати, чи буде нове кращим від старого. Бо для того, щоб це сказати, потрібно експериментувати, вивчати, аналізувати, зважувати всі «за» і «проти». А не так, як те робиться і робилося в освіті: зібралася кучка людей (творча група, «експерти», комісія та ін. міжсобойчик), позасідали, пообговорювали, кинули, образно кажучи, кістку громадськості, щоб та, начебто, «взяла участь») і - готова нова «реформа».

А зважаючи на те, що міністри освіти в Україні змінюються чи не кожні два роки, то це взагалі стає системним явищем і проблемою з проблем. Ось тому і реформ в освіті, справжніх реформ - немає.

P.S. І для підтвердження цієї моєї думки такий приклад. Чому ЗНО в Україні (!) вдалося? Серед іншого й тому, що ЗНО в експериментальному режимі апробувалося майже 4 роки. Чотири роки!!! Уявляю, яке б було те ЗНО, якби воно розроблялося без експериментальної апробації технології проведення та процедур.

І чи було б воно взагалі?

Оригінал

Освіта.ua
03.11.2020

Популярні блоги
Іван Осадчий: про оцінювання учнів 5 класів НУШ За пропонованим у Методичних рекомендаціях підходом неможливо виставити оцінки за семестр
М. Гриньова: виховуємо ще одне покоління, яке не читає Нашим учням треба давати медаль за відвагу, бо толерантно терплять усі хвороби нашої освітньої системи
І. Лікарчук: чиновники не уявляють життя без олімпіад Життя змінюється, формується абсолютно нова суспільна ментальність, а в батьків отих олімпіад – «скрєпи»
Л. Булигіна: про щоденну хвилину мовчання в школах Все, що за вказівкою і не від серця, – все обернеться проти дітей і проти суспільства
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
:(
Статтю можна ще назвати "чому не буде справжніх реформ". Нажаль, вона має прогностичний характер ...
Лібертіо
Пане Ігор ! А коли дружбан Квіт чи Гриня трощили все законодавство- чого мовчали? Бо гранти разом пиляли? Про яку формулу мова в вищій освіті , коли Кбм виділяє на університети 20 % від потреби. Цю дурницю підсунули соросята і тепер виють, що реформи йдуть взад.... Блюзнірство.
реальність
Для Лібертіо: А до соросят було 100% фінансування і все було гаразд? Хіба ще не до соросят одним з "досягнень" української освіти в 90-ті та в нульові була поява образу "доцент затюканий"? Освітня бюрократія нескінченно багато зробила для знищення освіти і науки! Старі бюрократичні клани від освіти з кремнями, табачниками та подібними кучменістанцями вже в оновленому обличчі шкарлета нічим не кращі за молоду соросячу бюрократію - обидві борються за власний доступ до грошей від освіти. різниця між ними лиш в тому, що всі основні "здобутки" із занепаду освіти за 25 років лежать на старій освітній мафії, яка керувала десятиліттями!
Tet=a=tet
Для реальність. Підтримую Вашу думку, вина за сучасний стан освіти лежить на ділках від освіти, які захопили цей ринок давно і створюють собі первинний капітал, доячи студентів та їх батьків. Саме вони противляться будь-яким позитивним змінам, висуваючи то того, то іншого міністра,який співає під їх сопілку. Але ж і наше марнославство їм у цьому допомагає, адже люди як вірили в силу папірця(тобто диплом), так і ще вірять,лоскочучи своє самолюбство, що їх чадо вчилося у ВНЗ. А далі все одно усе вирішуватимуть зв’язки та блат,якщо дитиня не захоче працювати штукатуром.У цілому світі цінуюють вміння, у нас- папірець.
Коментувати
Париж
Да,правила игры наши " можновладці" меняют везде,но за результат ответственности никто не несёт. Как пример- пенсионная реформа Тигипко. Тех,кто её ввёл надо наказать по всей строгости закона,результата- то- ноль! Так же и в " реформированной" системе образования.