В. Бєлий: освітні закони кажуть «А», але не кажуть «Б»

Автор: Володимир Бєлий, заступник директора з НВР, фізико-технічний ліцей м. Херсона.

Освітні закони України кажуть «А», але не кажуть «Б». Спеціально не кажуть...

Чому спеціально не кажуть оте «Б», яке тільки й може зреалізувати заявлені реформи?

А тому, що отим «А» треба ж продемонструвати роботу по впровадженню назрілих змін. Це з одного боку.

А з іншого, щоб не відштовхнути від себе прихильників старої архаїки, бо ж саме вони є більшою частиною електорату, то треба ж і гарантії надати, що існуючий стан не обов'язково й чіпати - шановні, змінювати чи ні, вирішують органи місцевого самоврядування.

Тому ніяких «Б» у тексті НПА (нормативно правових актів, зокрема про освіту), які б наділяли красиво заявлені реформаційні кроки механізмами реалізації, чітко зафіксовані правовим чином, не має бути! Все, крапка!

Обговорюйте будь-які пропозиції до проектів закону чи Положень про діяльність, але тільки у рамках дефініцій і (увага) - жодного кроку до конкретики щодо площини їх реалізації.

Зрозуміло, що прямо все так на загал не озвучується, але …

... критерієм істини є практика, і наша правова практика прямо вказує саме на цю правду життя.

Як приклад - простий випадок щодо можливості учнів-старшокласників та їхніх батьків впливати на формування освітньої програми закладу та навчальний план з її реалізації (вибір предметів).

У нас записано, що ці речі мають формуватися з врахуванням думки батьків учнів, педагогічного колективу та наявних матеріально-технічних можливостей. Між рядками треба читати, що головним за наявного складу педагогів та матеріальної бази є, як не крути, консолідовано заявлені потреби батьків та учнів, бо саме вони стоять у переліку на першому місці. Проформа витримана, але ...

Чому у переважній більшості це не спрацьовує?

А тому, що немає інституалізації як елементу НПА тієї обов’язкової форми для фіксації вибору батьків/учнів, з якої тільки й мала б починатися розробка програми закладу. І заяви батьків/учнів мали би зберігатися певний час як документи суворої звітності.

Немає того, що існує «як двічі два – чотири» в організації освіти старшокласників за кордоном. Ось тут - один з таких прикладів.

Натомість у нас діє традиційний радянський підхід - керівництво краще знає, що треба дітям (за замовчуванням – що треба для забезпечення навантаженням вчителів/викладачів закладу), а тому ніяких оргзасобів у тексті НПА, які б реалізації оцього «краще знає» могли якось завадити: нам закордонні практики не приклад, свою «гідність» маємо.

Тільки у підсумку українській державі доводиться ходити по світу і випрошувати у борг гроші, щоб не втрапити у дефолт, бо ж робимо-робимо (як начальство каже), а немає грошей навіть на виплати найнижчої у Європі зарплати бюджетним працівникам освіти.

Де ж вихід з цього замкнутого кола неефективних «реформаторських» законопроектів?

Звісно, що не у збереженні існуючого формату роботи головного законодавчого органу нації – Верховної Ради України, законодавчі акти якої щоразу приводять до відомого висновку: гарно все написано, але чомусь з імплементацією ну ніяк!

Мабуть, нам пороблено!

Оригінал