В. Мещеряков: про патріотичне виховання

Автор: Володимир Мещеряков, учитель, Харківська область.

Наказом Міністерства освіти і науки України від 6. 06. 2015 р. № 641 була затверджена остання «Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді».

З її змісту ми дізналися, що «до сьогодні українська освіта не мала переконливої і позитивної традиції, досвіду щодо виховання патріотизму в дітей та молоді».

Також критикуються чотири попередні концепції:

• Концепція національної системи виховання (1996);
• Концепція національно-патріотичного виховання (2009);
• Концепція Загальнодержавної цільової програми патріотичного виховання громадян на 2013-2017 рр.;
• Концепція громадянської освіти та виховання в Україні (2012).

Виявилося, що «жодна з них не була розгорнута і не втілилася в конкретні кроки з реалізації через зміну векторів розвитку держави і, відповідно, освітньої політики, через різні уявлення правлячих еліт на ідеологію і напрями розвитку освіти».

Такий от сумний висновок. Тільки в ньому не сказано, що проблема криється ще глибше. Такий важливий напрям національної безпеки не мав навіть бюджетного фінансування.

Але з’явилося світло в кінці тунелю, бо 12 червня 2015 року був підписаний Указ Президента України «Про заходи щодо поліпшення національно-патріотичного виховання дітей та молоді» № 334/2015, згідно якого Кабінет Міністрів України був зобов’язаний передбачати кошти, необхідні для фінансування програм і заходів із національно-патріотичного виховання дітей та молоді.

В бюджеті на 2016 рік на цей указ коштів не вистачило. Наступний рік не був успішнішим. Марно я шукав у Законі про Державний бюджет України на 2018 рік витрати на цю святу справу. Знайшов, що заплановано 20 млн. грн. на будівництво Міжнародного центру зустрічі студентської молоді України та Республіки Польща. Угода між Урядом України і Урядом Республіки Польща про співробітництво в галузі культури, науки і освіти від 20.05.1997 року – це святе!

Але виходить, що клятий тунель для нас ніяк не закінчується!

Мені можуть заперечити, що за гроші будь-хто зможе організувати необхідні заходи. А от спробуйте за рахунок особистої харизми, чарівності та ентузіазму! І пробують, і роблять, але все одно потрібна допомога або спонсорів, або технічна допомога з боку влади.

Символи держави – Гімн, Герб і Прапор, якими народ повинен пишатися з юних літ. Якщо гімн і прапор нам дісталися від пращурів, то з гербом виникли проблеми: пройшло більше чверті століття, а він все ще малий. Цей недолік скрізь трішки компенсується портретами президентів, якими теж було б непогано пишатися, як козаки пишалися своїми гетьманами…

Один з головних ідеологів ОУН-УПА Петро Федун-Полтава вважав, що патріотизм – це вищий дар, духовна цінність. «Патріотизм мусить проявлятися не тільки в охоті зложити життя в жертві за національні ідеали, але й в охоті щоденною тяжкою працею здобути щораз нові позиції, творити щораз нові вартости. В історії нічого не приходить задарма. Ніякі вартості ані моральні, ані матеріяльні не спадають з неба, але є результатом послідовної, тяжкої, щоденної роботи. Вони лежать в прямім відношенні до вложених зусиль протягом якогось часу».

Не дурний був чоловік!

Таку пам’ятку добре було б роздрукувати й роздати всім представникам влади.

Часто серед учнів лунають слова, запозичені від дорослих: «Тікати треба з цієї країни, тут нам нічого не світить!»

А я їм відповідаю: «Вітчизна і влада – не одне й те ж саме. Україна завжди буде рідною, а от влада може бути огидною».