О. Мірошниченко: у нас діти для школи чи школа для дітей?

За всіма тими військовими діями реформувань ми начисто забуваємо про тих, заради кого іде ця війна

О. Мірошниченко: у нас діти для школи чи школа для дітей?

Автор: Олександр Мірошниченко, актор, режисер, драматург.

Якщо хтось скаже, що має абсолютний дієвий рецепт вирішення проблем української шкільної освіти – скаже неправду. Не існує готових рецептів та алгоритмів, які працюють всюди і за будь-яких умов.

Інше питання, що все ж таки спроба реформування – значно краще, ніж намагання консервації ситуації. Спроба щось змінити реально – провокує рух вперед. Може, і не досконалий, але рух.

Натомість спроби нічого не змінювати ведуть лише до деградації. Звідси і виникає принципове питання: як саме змінювати освітню систему? Не в локальних проявах, а в глобальних, принципових речах.

Ми не можемо домовитись навіть про елементарне – хто ж саме повинен бути основним ініціатором, провідником та контролером змін. Вчителі, на жаль, в більшості своїй далеко не палають бажанням щось змінювати кардинально. Тому цю функцію перебирають на себе батьки.

І це цілком логічно, але породжує конфлікт між фаховим педагогічним середовищем і батьківською громадою. Себто замість спільної співпраці ми найчастіше спостерігаємо фактично війну, де з одного боку на кін вчителі ставлять свій власний спокій, а батьки ставлять майбутнє своїх дітей.

От, власне, про дітей і мова. За всіма тими військовими діями ми якось начисто забуваємо про тих, заради кого іде ця війна. Тут існує найпринциповіше питання. У нас діти для школи чи школа для дітей?

Тільки давайте не ставати в позу «розумних дорослих», які начебто краще знають і відчувають, якою повинна бути школа та освіта. Формуємо правила шкільного життя, освітні програми, статути та заборони, покладаючись виключно на свої смаки та уподобання.

Мова, звичайно, не йде про те, щоб відсторонити дорослих від всього цього і дати дітям повну свободу. Не про це мова. Але настав час дати дітям право голосу.

Сьогодні в більшості шкіл учні фактично відсторонені від прийняття важливих рішень. Їхня функція – виконувати ці рішення. Чи правильно це? Сильно сумніваюсь. Чи є альтернатива такому підходу? Звичайно. Учнівське самоврядування.

Річ, що існує та ефективно працює в багатьох країнах. Як це працює? Візьмемо для прикладу ту ж достославну тему шкільної форми. Хто вирішує, яку форму носити учням в тій чи іншій школі? Дирекція. У кращому випадку дирекція спільно з батьківським комітетом. Всі ці норми вносяться в статут школи і стають обов’язковими для виконання учнями.

Залишу зараз «за кадром» абсурдність існування самої форми, але чи не здається вам, що питання того, що саме носити чи не носити, повинні вирішувати саме ті, хто буде це носити? Себто – учні.

Існує (і в Україні також) багато форм учнівського самоврядування. Це і учнівські парламенти, і учнівські ради. Там, де вони не є декоративними, ситуація в школі сильно відрізняється від інших шкіл.

Є десятки і десятки питань, у яких учням повинно належати головне слово при прийнятті рішень. Не вчителям і батькам вирішувати, у що одягатись дітям, як і в якій формі проводити свята, куди їздити на екскурсії і які музеї відвідувати.

Зрозуміло, що ми все ж таки говоримо про старшокласників в ролі шкільних лідерів. Але старшокласник значно краще зрозуміє бажання і прагнення першокласника, ніж вчителі чи батьки. Бо сам тільки нещодавно був таким.

Насправді це надважлива тема. Саме учнівське самоврядування дає можливість контролю шкільного життя «зсередини». Зрозуміло, що для багатьох директорів шкіл активне учнівське самоврядування – це як кістка в горлі. Активно працююче учнівське самоврядування не потрібне і «пригодованим» дирекцією шкіл батьківським комітетам. Якщо голос учнів є рівним голосу вчителів і батьків і обов’язково повинен враховуватись при прийнятті рішень – це для багатьох крах «чорно-сірих» схем.

Звичайно, можна залякати чи «купити» і учнівських лідерів. Це не абсолютний рецепт успіху. Але з іншого боку тільки учнівське самоврядування може дати учням надію на захист та врахування їхніх інтересів.

Ми повинні чітко для себе усвідомити просту річ. Школа існує для дітей і її мета – виховати особистість. Не слухняного біоробота, а саме особистість, що вміє відстоювати свою позицію і не боїться це робити. Не треба розмов, що начебто «школа – не місце для демократії». Це маячня!

І не треба прикриватись піклуванням про начебто дисципліну. Не плутайте дисципліну з режимом. Саме школа повинна давати дітям перші уроки громадянської свідомості. А громадянська свідомість не в формальних лінійках проявляється, а саме в готовності дітей приймати рішення та брати за них на себе відповідальність.

А функція дорослих - і вчителів, і батьків, - допомогти дітям стати справді самостійними. При цьому розуміючи, що наш вік у паспорті далеко не говорить про те, що ми мудріші чи розумніші за дітей і можемо прийняти краще рішення.

Це далеко не так. Якщо чесно…

Оригінал

Освіта.ua
30.05.2017

Популярні блоги
Олег Фасоля: на скільки ж зросла зарплата вчителя? Держава не може забезпечити рівень зарплати, який має відповідати статусу педагога в суспільстві
О. Костюк: Польщі потрібні таланти, а Україні – ні? Система вищої освіти України приречена продукувати масовий освітній продукт, а не унікальний
І. Лікарчук: вчитися мають ті, хто хоче здобути освіту Повна загальна середня освіта повинна бути не обов’язковою, а загальнодоступною
Д. Ламза: ніхто не хоче йти в освіту або школа без учителів Від Кабінету Міністрів немає жодних дій щодо підвищення значимості професії вчителя
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Pasufik
Сама школа виховати особистість не в силах, для цього сьогодні немає передумов. У лицемірному та брехливому суспільстві бути особистістю не рентабельно. Потрібні потужні морально-духовні чинники, зокрема на державному рівні. 60% ВВП країни перебуває у тіні, країна воює з агресором, а чиновницька зграя як обкрадала бюджет так і обкрадає. А ВР тим часом бавиться у свої ігри, не приймає такі закони, щоб злодіям було зась. Президент просить прийняти Закон про освіту- депутати чухаються, виясняють, хто більше любить українське село і землю. Хіба кілька донкіхотів змінять шкільну систему, коли суспільство заражене мамоною та вірусом споживацтва? Млявість українського духовенства взагалі вражає. Церква відділена від державного апарату, але вона не відділена від людей, вона їх поводир. Яке суспільство, така і освіта!
Doцент
Виходячи з сучасних реалій з впевненістю можна стверджувати, що - ДІТИ для ШКОЛИ, а не навпаки, нажаль....
Андрій
Освітній експерт... Наскільки розумію, експертом в певній сфері може бути лише фахівець. Причому, хороший фахівець. Чомусь кожен вважає себе фахівцем з питань освіти. Стукнуло щось в голову і – ляп язиком дурницю... Ось я зараз скажу: я експерт з хірургії, і піду розповідати лікарю зі стажем, як треба робити операцію на серці. Чому шановний "експерД" вважає, що спокій (тобто робота в нормальних умовах) і майбутнє дітей є непереборним протиріччям? Може батькам тих дітей, за майбутнє яких вони так переймаються, сидячи з цигаркою та бутилкою пива, треба хоч трохи займатися вихованням своїх чад?
Батько
Для Андрій: Як же нас дістали ваші "фахові" роздуми. Дійшли до краю, маємо розвалену освіту. Іншого виходу немає - тільки батьки, відстоюючи інтереси своїх дітей, стануть локомотивом змін. Тільки їх все зростаючий тиск і вимоги змусять освітян до дії. В цій тяжбі в муках буде народжуватися нова освіта.
Андрій
Знали б ви , як вчителів дістала безграмотність, байдужість, безвідповідальність і відсутність роздумів у певної частини батьків. Знань без праці не буває. Не можна приходити на урок і не слухати та бешкетувати і заважати адекватним та порядним дітям а потім якимось дивом отримати знання. А щодо нової освіти, то вона вже народжується. Здійснюється мрія Гриневич зокрема і влади взагалі отримати бездуховне, жорстоке і неосвічене покоління, слухняне стадо, представникам якого не потрібні знання, "головне вміти знайти і використати інформацію". Вже маємо молодих лікарів, що не можуть поставити діагноз, а починають питати пацієнтів ""а може у вас це? а може у вас те?" і шукати діагноз в мережі.
Батько
Цілком з вами згодний щодо "пошуку інформації" в інтернеті і наслідки такої "генеральної лінії" наших керманичів. Складається враження, що вони самі не відають, куди ведуть. Натомість імітується бурхлива діяльність. А фахівців ми вже якось знайдемо. Вже були "економісти і юристи", які мали нам розбудувати державу.
Коментувати