Автор: Володимир Бахрушин, головний експерт групи "Освіта" Реанімаційного пакету реформ.
В нас дуже часто говорять про оптимізацію в різних сферах – оптимізацію бюджетних витрат, оптимізацію програмного забезпечення, … При цьому дуже часто ті, хто говорить про оптимізацію, не розуміє, що це таке.
У спрощеному формулюванні оптимізація – це вибір одного з деяких наявних (можливих) варіантів. Тому вона передбачає, по-перше, наявність декількох варіантів і, по-друге, наявність критеріїв вибору. Рішення, що розглядає лише один варіант (чи два варіанти, один з яких – нічого не робити), вже за визначенням не є оптимізацією.
В більшості реальних ситуацій є декілька критеріїв оптимальності. Досить часто вони конфліктують один з одним. Тобто покращення одних критеріальних характеристик автоматично веде до погіршення інших. Тому навіть покращення одного з критеріїв за відсутності жодної інформації про зміни інших не можна вважати оптимізацією.
Тим більше, не можна вважати оптимізацією рішення, які взагалі не передбачають попереднього задавання критеріїв оптимальності. Зокрема, в нас часто говорять про «оптимізацію шкіл», не маючи чіткого розуміння, що це таке, і якими можуть бути її наслідки. Очевидно, що у цьому випадку мінімізація фінансування не може розглядатися як оптимізація. Фінансові витрати у такій задачі є ресурсом, який треба «оптимально» розподілити. Але ніяк не цільовим показником. Тоді що є метою оптимізації? Відповіді на це питання сьогодні немає. Немає навіть і чіткої постановки завдання на формулювання такої відповіді. То що ми можемо отримати внаслідок подібної «оптимізації»? Імовірно, відоме «як завжди».
