Osvita.ua Вища освіта Реферати Українська література Пейзажна лірика Максима Рильського
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Пейзажна лірика Максима Рильського

Основний настрій лірики М. Рильського... визначається почуттям радості, що переповнює людину, юнацькою закоханістю в "нову весну людства", в якій так високо піднесено ім'я людини, дано всі умови для розвитку її здібностей

Максим Рильський − поет, учений, громадський діяч − один із невід'ємних елементів цієї культури. Радість творчої праці, глибокий патріотизм, що поєднує палку любов до Батьківщини з живим відчуттям дружби народів, інтернаціональної єдності трудящих усього світу, ясне світосприймання, вільне від темних пережитків психології, що виникла в умовах експлуатації людини людиною, − усі ці риси нових людей, вихованих Великою Жовтневою соціалістичною революцією, цілком притаманні поетові М. Рильському.

Книга "На білих островах" цікава, по-перше, як контраст більшій частині дальших книг поета. Для Рильського доби творчої зрілості характерна викінченість форми, конкретність словника, пластичність образів. Ранні поезії, навпаки, частіше схожі на незавершену імпровізацію. Це лірика "настроїв". Ліричний герой книги − мрійник, повсякчасно сумний, мучений, насамперед, коханням (звичайно, неподіленим), як Гейне у "Книзі пісень". Його лякає життя, страхає ніч, розчавлюють "грізні стіни", відокремлюючи його від людства. Його мучать жахливі сновиддя, − якісь примари несуть у чорних трунах його дочасно загиблі надії. Живих людей він бачить здалека; це − "безсилії раби": вони щось ненавидять, щось кохають, і гинуть, мов зірвані квітки. Поміж них коли-не-коли промайне образ когось сильного, хто кликав народ до боротьби. Самому поетові інколи хочеться вдарити в звучні струни, розбудити сплячих і кликати їх − але куди? "У даль", поки що для самого поета невиразну.

Основний настрій лірики М. Рильського тепер визначається почуттям радості, що переповнює людину, юнацькою закоханістю в "нову весну людства", в якій так високо піднесено ім'я людини, дано всі умови для розвитку її здібностей.

У збірці "Київ" вміщено вірші, присвячені столиці квітучої України − Києву. Більшість віршів збірки написано октавами, однією з найулюбленіших строф М. Рильського. Цей класичний розмір він зумів наповнити новим актуальним змістом.

Поет добре знає історію Києва, і, може, через це йому особливо впадають в око ті зміни, які сталися у місті за роки п'ятирічок. Поет розуміє, що "зелений Київ наш" став таким тому, що "він червоний", що лише Радянська влада принесла на київські пагорби справжню весну. М. Рильський малює Київ не тільки як місто красивих будівель і парків, але як місто промислове, місто, в якому буяє кипуче творче життя:

І вже на березі Дніпра-ріки
Не днів минулих туга і скорбота,
Ні, − у прийдешнє золоті ворота!
Хто ж це зробив?
− Їх звуть більшовики.

Збірка "Київ" вперше в нашій поезії давала багатогранний образ столиці Радянської України, міста, так невпізнанне перетвореного більшовиками. Оспівуючи радісні будні соціалістичного Києва, його невпинне будування й розширення, з любов'ю нотуючи в своєму вірші такі деталі, як "чорно-сизий дим над весняним Подолом", "дух фарби свіжої", поет пишається тим, що Київ − рідний брат Москви та інших радянських міст − разом з ними будує новий радісний світ:

Цей світ, обведений небесною стягою
І переламаний крізь безліч людських призм,
Приплив одним шляхом з Батумі і з Москвою
В розлогий океан, що звуть соціалізм.
("На березі")

В строфах, де відчутні інтонації пушкінського "Мідного вершника" ("Люблю тебя, Петра творенье"), поет висловлює любов до всього того, що приніс у життя Києва радянський лад:

Люблю мінливість рухів та облич,
Люблю знайомих бачить в незнайомих,
Люблю дитячу щебетливу річ,
Сім'ю трудящих в ледарських хоромах.
Електрикою перевиту ніч,
Денну бадьорість по нічних утомах,
І одностайних радощів зусиль,
І в синьому димку автомобіль.
("Октави")

Збірка "Літо" (1936) становить дальший крок у творчому зростанні М. Рильського. Далеко раніше поет мріяв про "пишне творче літо", і сама назва його нової книги тепер розкриває основну ідею її: це літо настало і для всього народу, і для самого поета.

Ніколи життя не було ще таким прекрасним і багатим, ніколи ще не становила такої високої цінності людина, ніколи не відкривалися перед нею такі широкі творчі можливості, ніколи не бушувала ще і в людях, і в самому поеті така жадоба творчості, така воля до активного втручання в життя своїм художнім словом.

Багаті і повнокровні поетичні враження від радянської дійсності М. Рильський втілював у конкретні реалістичні малюнки, серед яких особливо помітне місце займають портретні зарисовки нових людей.

Ось хлопчик-пастушок махає рукою поїздові, що проходить мимо. Так бувало й раніше; повз багатьох таких селянських хлопчиків мчали поїзди, лишаючи за собою хмари диму і невиразні мрії про якесь інше, краще життя. Але тепер цей хлопчик, підрісши, має всі можливості здійснити свої мрії − він сам водитиме поїзди або стане інженером, буде прокладати нові шляхи.

Ось на палубі пароплава старий винахідник, що немало зазнавав колись глузувань із своїх винаходів, ділиться з поетом своєю радістю: його вислухали, зрозуміли, йому вдається перевірити на практиці свій винахід ("Чотири поезії").

Глянула − аж засвітився сніг,
І здалося − він розтане враз.
Пластівень їй на плече приліг,
І здалося, ніби то алмаз.

Особливої уваги заслуговує дiяльнiсть М. Т. Рильського як поета-перекладача, її значення належною мiрою ще недостатньо оцiнено. А проте це новий етап у розвитку української мови i взагалi в розвитку української культури.

Особливо скептично ставились i росiйськi реакцiонери, i українськi лiберали до перекладiв на українську мову росiйських поетiв: навiщо це робити? Начебто українцi не можуть читати їх у росiйському оригiналi?

М. Т. Рильському належить заслуга i теоретичного, i практичного руйнування цих мало не вiкових передсудiв. Ще в 1938 роцi, працюючи над власними перекладами Пушкiна i редагуючи переклади iнших авторiв, вiн писав:

"Українськi переклади Пушкiна − конче потрiбнi. Це, по-перше, спосiб наблизити пушкiнську спадщину до широких мас нашого народу, якi думають i говорять українською мовою, отже, значить, переклади є трамплiн до дальшого ознайомлення з творчiстю Пушкiна в оригiналi; а, по-друге, який це прекрасний спосiб вигострити свою мовну зброю, пiднести українську мовну культуру на вищий щабель розвитку! Переклади Пушкiна на українську мову збагачують, отже, українську мову, українську поезiю, лiтературу взагалi".

Роботу над поетичними перекладами М. Рильський старить не нижче вiд оригiнальної творчостi. Це не тiльки змагання поета однiєї нацiональностi з поетом iншої, це також наполеглива боротьба з матерiалом рiдної мови, створення нових мовних, отже, i iдейних цiнностей. Саме цi риси i характеризують Рильського як перекладача слов'янських поетiв − Пушкiна, Мiцкевича, Словацького, Некрасова, генiальної поеми, створеної Київською Руссю, "Слово о полку Iгоревiм" i сербських епiчних пiсень, французьких поетiв − Буало, Корнеля, Расiна, Мольера, Вольтера, Гюго, Ростана та iнших, як спiвавтора перекладачiв першої частини славетної поеми Данте i комедiї Грибоєдова "Лихо з розуму" та перекладача багатьох iнших генiальних i талановитих творiв свiтової лiтератури.

Нездiйсненним здалось би поетам XIX столiття завдання поетичного перекладу французьких класикiв XVII столiття з їх математично точною i сповненою абстрактних понять мовою, перифразами, метонiмiями, антитезами, пишномовнiстю. Але всi цi труднощi Рильський поборов. Вiн умiє засобами рiдної мови (як треба знати її в усьому її невичерпному лексичному i стилiстичному багатствi!) вiдтворювати цих класикiв, вiддавати рiдною мовою ущипливу iронiю Вольтера ("Орлеанська дiва"), прозору яснiсть пушкiнського вiрша, селянську говiрку Некрасова, романтичний пафос Ростана ("Сiрано де Бержерак"), рiзноманiтну мальовничiсть Мiцкевича. Якого б поета Рильський не перекладав, вiн завжди дає високопоетичний твiр, збагачуючи скарбницю української лiтератури.

Iнодi вiдмiннiсть граматичного строю не дозволяє точно вiддати оригiнал. Тодi поет майстерно змiнює образ, не руйнуючи його, − як вiн сам висловився у статтi "Слово перекладача" (1937). Наприклад, пушкiнськi рядки:

Как величавая луна,
Средь дев и жен блестит она...
Рильський перекладає:
Зорею ранньою вона
Блищить серед зiрок одна,

бо українська мова не дозволяє порiвнювати красуню з мiсяцем через незбiг граматичного роду.

Керуючись глибоким розумiнням iдейного задуму, духу i стилю оригiналу, Рильський широко використовує прийом творчої компенсацiї образу, коли образи або характернi стилiстичнi звороти, випущенi в одному мiсцi перекладу, переносяться у найближчi строфи чи рядки. Чимало прикладiв Цього можна знайти у видатних творчих досягненнях Рильського − перекладах "Євгенiя Онєгiна" та "Мiдного вершника" Пушкiна i одного з найбiльших творiв польської лiтератури, романа-епопеї Мiцкевича "Пан Тадеуш".

Працювати над цим перекладом Рильський почав ще в двадцятих роках. Перше видання перекладу з'явилось у 1927 роцi i дiстало високу оцiнку у радянськiй i польськiй критицi. Проте поет не зупинився на цьому першому варiантi, ще понад два десятилiття працював над ним i в 1948 роцi випустив новий варiант, який без перебiльшення можна визнати найкращим з усiх перекладiв цього твору на iнослов'янськi мови.

Епiчний спокiй, пильнiсть зору, що помiчає найдрiбнiшi деталi побуту, м'який гумор, багатство барв i звукiв − усi цi риси поеми Мiцкевича з надзвичайною майстернiстю вiдтворено в перекладi Рильського.

Робота над перекладом "Пана Тадеуша" була для Рильського прекрасною школою поетичної майстерностi, де йому доводилося бути i мовознавцем, i iсториком лiтератури. У численних статтях i передмовах до цього i до iнших перекладiв з улюбленого польського поета Рильський пiдкреслював в його творчостi глибокий патрiотизм, волелюбнi устремлiння, мрiї про майбутнє братерство слов'ян, що спорiднюють Мiцкевича з Пушкiним i Шевченком. Цими статтями i перекладами М. Рильський вийшов у перший ряд знавцiв Мiцкевича не тiльки на Українi, а й у всьому Радянському Союзi. У рiзних власних творах, особливо в поемi "Марина", Рильський творчо продовжував благороднi традицiї не тiльки Шевченка, а й великого польського поета.

Нелегко було знайти вiршовий розмiр, що якоюсь мiрою наближався б до силабiчної системи польського оригiналу. Рильський нарештi зупинився на "александрiйському вiршi" − шестистопному ямбi − як на ритмi, найбiльш вiдповiдному широтi епiчного задуму Мiцкевича. У передачi "Епiлога" перекладач зважив на змiну ритму i для цiєї частини використав п'ятистопний ямб.

У прикiнцевих рядках "Епiлога" польський поет висловлював сподiвання, що твiр його стане народним здобутком:

Коли б до тої я дожив потiхи,
Щоб заблукали цi пiснi пiд стрiхи
I щоб селянки, тихою порою
Спiваючи за пряжею тонкою...
...Щоб узяли до рук оце писання,
Таке ж немудре, як i їх спiвання.

Цiй вимозi народностi твору цiлком вiдповiдає переклад М. Рильського, написаний простою i легкою мовою, прозорими i мелодiйними вiршами, − один iз шедеврiв Рильського як поета-перекладача.

Нове видання перекладу поеми Мiцкевича (вiдзначене в 1950 роцi Державною премiєю) вийшло у свiт саме в той час, коли молода демократична Польща вiдзначала 150 рокiв з дня народження свого великого поета. Своїм прекрасним перекладом поет Радянської України гiдно вшанував його пам'ять i створив ще один видатний поетичний документ про мiцну дружбу двох слов'янських народiв.

Дiяльнiсть Рильського в галузi художнього перекладу (вона − ще багатша i рiзноманiтнiша, нiж показано тут) − не епiзод в його поетичнiй творчостi, а великий подвиг поета i громадянина. Щороку розширюється сфера об'єктiв його поетичної дiяльностi: крiм класикiв свiтової лiтератури, вiн перекладає твори поетiв-сучасникiв iз братнiх республiк Союзу − М. Тихонова, М. Светлова, М. Iсаковського, Я. Купали, Я. Коласа, М. Танка, Г. Табiдзе, С. Чiкованi, А. Iсаакяна, М. Миколайтiса-Путiнаса та багатьох iнших. А водночас iз цим вiн продовжує i свою оригiнальну творчiсть.

Використана література:

  • Літературна енциклопедія. – К., 1994;
  • Українська та зарубіжна культура. Посібник / За ред. Козири І. М. – К., 2001;
  • Художній переклад з однієї слов'янської мови на іншу", Вид-во АН УРСР, К., 1988, стор. 4−5.


23.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!