Osvita.ua Вища освіта Реферати Політологія Підходи та оцінки розширення ЄС. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Підходи та оцінки розширення ЄС. Реферат

Прогресуючий процес поглиблення європейської інтеграції, досягнення її первісних цілей створив передумови для територіального розширення Європейських Співтовариств, в згодом — і Європейського Союзу. Ця мета диктувалася геополітичними та геоекономічними інтересами зміцнення своїх позицій в епоху, коли почали формуватися нові риси світової економіки, які зараз прийнято характеризувати як процес глобалізації

Європейський Союз стоїть на порозі п'ятого етапу розширення — безпрецедентного як з точку зору кількості країн, що приєднаються до ЄС найближчими роками, так і глибини перетворень, які необхідно здійснити для того, щоб цей етап став так само успішним, як попередні.

Увага України до цього етапу розширення Союзу викликана, в першу чергу, тим, що його здійснення створить принципово нову ситуацію на Європейському континенті та наблизить кордони Європейського Союзу безпосередньо до кордонів України.

В цьому розділі аналізуються взаємопов'язані процеси поглиблення європейської інтеграції та розширення Європейського Союзу. Оцінюється ставлення населення країн ЄС та України до проблем розширення ЄС.

Наступний етап розширення ЄС у контексті поглиблення європейської інтеграції

Для того, щоб зрозуміти всю складність проблем і перспектив сучасного розширення ЄС, слід розглянути проблематику розширення Євросоюзу в органічному зв'язку з поглибленням його інтеграційних процесів, які пройшли у своєму розвитку кілька етанів.

У цьому підрозділі окреслюються основні напрями західноєвропейських об'єднавчих процесів, визначаються взаємозв'язки між процесами розширення ЄС, з одного боку, а також формами та стадіями його економічної і політичної інтеграції — з іншого.

Етапи поглиблення західноєвропейської інтеграції: від Європейських Співтовариств до економічного, валютного і політичного союзу

Початком процесу Інтеграції країн Західної Європи вважається 9 травня 1950р., коли міністр закордонних справ Франції Р. Шуман запропонував створити спільний ринок вугільної і сталеливарної продукції Франції, ФРН та інших західноєвропейських країн. Ця пропозиція була реалізована в 1951р. Паризьким договором про створення Європейського співтовариства вугілля та сталі (ЄСВС). до якого увійшли шість країн: Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина та Франція (так звана "європейська шістка").

На основі досягнутого позитивного досвіду ЄСВС об'єднавчий процес був поширений на економіку в цілому, і в 1957р. був підписаний Римський договір про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатому). Метою ЄЕС визначалися створення митного союзу, усунення внутрішніх торговельних бар'єрів усередині Співтовариства (забезпечення вільної торгівлі) і врешті - створення спільного ринку; Євроатому — співпраця у використанні ядерної енергії у мирних цілях. У 1967р. відбулося злиття виконавчих органів названих трьох Співтовариств, у результаті чого була створена єдина структура інститутів, що забезпечують розвиток європейської інтеграції. Основними серед них є Європейська Комісія. Рада ЄС, Європейський Парламент і Суд Європейських Співтовариств. Практично одночасно, в 1968р., завершується створення митного союзу ЄС.

З кінця 1950-х років до кінця 1969р. відбувався інтенсивний процес розвитку спільного ринку ЄС.

Досягнення первісних цілей, визначених Римським договором 1957р., об'єктивно підвело до постановки питання про подальший розвиток інтеграції. Етапним у цьому сенсі стало підписання в 1986р. Єдиного європейського акту — ЄЄА, що поставив завдання створення до 1 січня 1993р. єдиного внутрішнього ринку, запровадив спільну політику в соціальній сфері, й галузі науково-технологічного розвитку, охорони навколишнього середовища. Договір не лише вніс зміни до договорів про утворення Європейських Співтовариств, але й поширив інтеграційний процес на сферу зовнішньої політики, поставив питання про утворення Європейського Союзу як інституту не лише економічного, а й політичного.

Наступним кроком у процесі європейської інтеграції стало підписання в лютому 1992р. Маастрихтського договору про Європейський Союз (ДЄС), що визначив так звані "три стовпи Європейського Союзу". Перший — це Європейські Співтовариства, другий — спільна зовнішня політика та політика безпеки, третій — співробітництво у сферах юстиції і внутрішніх справ. В економічному сенсі прийняття Маастрихтського договору фактично означало курс на форсоване завершення формування єдиного внутрішнього ринку та перехід до реалізації ідеї економічного та валютного союзу.

Новим кроком поглиблення взаємодії стало підписання в червні 1997р. Амстердамського договору, що вніс істотні зміни в установчі договори про Європейське економічне співтовариство та Європейський Союз. Прийняття Амстердамського договору привело інституційні механізми ЄС у відповідність до цілей, визначених Маастрихтським договором. Особливу роль у цьому відіграло укладення в 1997р. Шенгенської угоди про вільне пересування громадян у межах Євросоюзу.

Додаткові зміни в чинні механізми інституційного розвитку ЄС були внесені на засіданні Європейської Ради 7-9 грудня 2000р. ухваленням Ніццького договору. Ці зміни, що мають набути чинності після ратифікації Договору всіма 15 членами ЄС, спрямовані одночасно і на цілі поглиблення інтеграції, і на адаптацію до майбутнього розширення ЄС.

У своєму розвитку Європейський Союз пройшов кілька етапів економічної інтеграції (таблиця "Етапи економічної інтеграції ЄС") і на сьогодні практично вже завершив формування єдиного внутрішнього ринку та перейшов до інтенсивного формування економічного та валютного союзу — завдання, що в основному має бути реалізоване в 2002р., зокрема, запровадженням у готівковий обіг нової європейської валюти — євро.

Одночасно з поглибленням економічної інтеграції відбувалося формування європейського політичного співробітництва (ЄПС).

Перший етап формування ЄПС був започаткований саммітом Глав держав "шістки" в Гаазі 2 грудня 1969р., який доручив міністрам закордонних справ розглянути можливість розвитку Співтовариства в напрямі політичного об'єднання. Прийняттям Люксембурзької декларації (27 жовтня 1970р.) було встановлене політичне співробітництво країн "шістки" у формі регулярного обміну інформацією і консультацій з міжнародних проблем.

Рішення про інтенсифікацію політичного співробітництва, прийняте на Паризькій конференції (1972р.), разом із заснуванням Європейської Ради (грудень 1974р.) та рішенням про запровадження прямих виборів до Європарламенту (1976р.) поклали початок інституалізації ЄПС.

На другому етапі, з прийняттям Єдиного європейського акту, відбулася кодифікація політичного співробітництва. Акт передбачав:

  • обов'язковість взаємного інформування, консультацій і узгодження точок зору та акцій;
  • обов'язковість консультацій перед прийняттям рішень на національному рівні, якщо вони стосуються зовнішньополітичних проблем;
  • прийняття рішень консенсусом;
  • постійний безпосередній зв'язок між міністерствами закордонних справ;
  • створення нових органів політичного співробітництва (Політичного комітету, Групи європейських кореспондентів, робочих груп і Секретаріату).

Етапи економічної інтеграції ЄС

Форма економічної інтеграції

Скасування тарифів і квот між учасниками

Єдина торговельна політика щодо третіх країн

Скасування обмежень на рух факторів виробництва (послуги, робоча сила, капітали)

Гармонізація економічної політики та інституцій

Єдина валюта, єдина валютна політика

Зона вільної торгівлі (режим вільної торгівлі формувався в період з 1959р. до 1968р.)

+

-

-

-

-

Митий союз (формувався з 1958р. до 1968р.)

+

+

-

-

-

Спільний ринок (формувався з 1958р. до кінця 1969р.)

+

+

+

-

-

Єдиний внутрішній ринок (формувався з середини 1980-х років до 1 січня 1993р.)

+

+

+

+

-

Економічний та валютний союз (у відповідності до цілей і механізмів Маастрихтського та Амстердамського договорів в основному має бути створений у 2002р.)

+

+

+

+

+

 

На третьому етапі, з підписанням Маастрихтського договору про Європейський Союз (ДЄС), поряд із Європейськими Співтовариствами запроваджувалися інші складові співробітництва: спільна зовнішня політика та політика безпеки (СЗППБ), політика у сфері юстиції і внутрішніх справ.

СЗППБ (другий "стовп" ЄС) іде набагато далі ЄПС у багатьох сферах. Згідно зі статтею J. 1 (2) ДЄС, головними цілями СЗППБ є:

  • захист спільних цінностей, основних інтересів і незалежності Союзу;
  • посилення безпеки Союзу та країн-членів;
  • збереження миру та зміцнення міжнародної безпеки;
  • сприяння міжнародному співробітництву;
  • розвиток та утвердження демократії і верховенства права за безумовного дотримання прав і свобод людини.

З прийняттям Амстердамського договору до ДЄС були інкорпоровані так звані Петерзберзькі завдання, закріплено формування Спільної європейської політики безпеки і оборони (СЄПБО). Були створені Офіс високого представника ЄС з питань СЗППБ та інші виконавчі органи. Під час наступних засідань Європейської Ради були зроблені подальші кроки в розпитку СЗППБ.

Співробітництво у сфері, розглянуте в розділі IV ДЄС, становить третій "стовп ЄС". До сфер спільного інтересу віднесені:

  • питання юстиції і внутрішніх справ,
  • політика надання політичного притулку;
  • правила, то стосуються перетину зовнішніх кордонів країн-членів;
  • імміграційна політика стосовно представників третіх країн щодо їх в'їзду, переміщення та перебування на території країн-членів;
  • боротьба проти нелегального розповсюдження наркотиків і міжнародної злочинності;
  • співробітництво органів правосуддя в цивільних і кримінальних справах;
  • співробітництво митних і поліцейських служб з метою попередження тероризму, нелегального розповсюдження наркотиків та інших форм міжнародної злочинності.

Прийняття нової редакції ДЄС — Амстердамського договору, та наступні рішення, прийняті на саммітах ЄС, поглибили співробітництво країн-членів у сфері юстиції і внутрішніх справ.

Етапи розширення ЄС

Рік

Кількість країн-членів

Країни, що приєдналися до ЄС

1951

6

Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Франція

1973

9

Велика Британія. Данія, Ірландія

1981

10

Греція

1986

12

Іспанія, Португалія

1995

15

Австрія. Фінляндія, Швеція

 

Розширення ЄС: основні цілі та етапи

Перші етапи поглиблення європейської інтеграції характеризувалися тим, що вони протікали на відносно обмеженій території, яка охоплювала лише шість країн. В економічному сенсі ці країни керувалися принципами досить сильного колективного протекціонізму, який протягом певного періоду сприяв становленню Європейських Співтовариств як одного з найбільш потужних центрів Глобальної економічної системи, перетворенню підприємств цих країн на конкурентоспроможних суб'єктів господарювання, здатних протистояти потужним американським транснаціональним корпораціям. Економічне піднесення Співтовариств створювало передумови і для зміцнення політичних позицій країн-членів, які значно підсилювалися започаткуванням формування спільних політичних інститутів, а згодом - і формування спільної зовнішньої політики та політики безпеки.

Таким чином, прогресуючий процес поглиблення європейської інтеграції, досягнення її первісних цілей створив передумови для територіального розширення Європейських Співтовариств, в згодом — і Європейського Союзу. Ця мета диктувалася геополітичними та геоекономічними інтересами зміцнення своїх позицій в епоху, коли почали формуватися нові риси світової економіки, які зараз прийнято характеризувати як процес глобалізації.

Вперше рішення про необхідність одночасного поглиблення інтеграції та приєднання нових членів було прийнято в Гаазі в грудні 1969р., тобто практично одночасно із завершенням створення спільного ринку "шістки". З того часу вже відбулося чотири етапи розширення СС: у 1973р. до "шістки" приєдналися Велика Британія, Данія та Ірландія; у 1981р. - Греція; у 1986р. - Іспанія і Португалія; у 1995р. - Австрія, Фінляндія і Швеція (таблиця "Етапи розширення ЄС").

Швейцарія. Ліхтенштейн і Норвегія у різний час теж подавали заявки на вступ до ЄС. Однак, Норвегія двічі відмовлялася від приєднання після референдумів 1972р. ти 1994р.; заявки, подані Швейцарією і Ліхтенштейном, були відкладені після референдуму 1992р. у Швейцарії, за результатами якого було вирішено не приєднуватися до Європейської економічної зони.

Таким чином, на сьогодні Європейський Союз нараховує 15 країн-членів (ЄС-15) із територією 3.19 млн. км кв. загальною чисельністю населення 377 млн. чол. та ВВП у розмірі Є8510 млрд.

Результати попередніх етапів розширення ЄС. Таблиця

Збільшення кількості членів ЄС

Збільшення площі

(% до попереднього етапу)

Збільшення населення

(% до попереднього етапу)

Збільшення загального

ВВП (% до попереднього етапу)

Зміни в розмірах ВВП на душу населення

(% до попереднього етапу)

Середнє значення ВВП на душу населення

(ЄС-6=100)

З 6 до 9

31

32

29

-3

97

3 9 до 12

48

22

15

-6

91

3 12 до 15

43*

11*

8*

-3*

89*

 

3 урахуванням об'єднання Німеччини.

Кожен етап розширення збільшував територію, чисельність населення та сукупний економічний потенціал Союзу, але водночас — зменшував економічні показники в розрахунку на душу населення (таблиця "Результати попередніх етапів розширення ЄС").

Як свідчать наведені в таблиці дані, ЄС, здійснюючи стратегію, спрямовану на розширення свого соціально-економічного та політичного простору, жертвує поточними інтересами забезпечення максимально високого життєвого рівня членів Співтовариства. Ця стратегія, очевидно, виходить з того, що завдяки ширшому інтеграційному простору, в перспективі вдасться отримати істотні геоекономічні та геополітичні переваги.

В той же час, з поглибленням інтеграційного процесу об'єктивно наростають проблеми із забезпеченням однорідності європейського простору. Ця особливість пов'язана із включенням в орбіту інтеграції нових членів, які за рівнем соціально-економічного розвитку є менш підготовленими до участі у вищих формах об'єднавчого процесу. Правомірність такого висновку ілюструє, зокрема, та обставина, що лише 12 із 15 членів ЄС є учасниками зони євро. Ця неоднорідність може ще збільшитися після прийому до складу ЄС нових членів, більшість із яких знаходяться на нижчому рівні економічного розвитку, порівняно з нинішніми членами ЄС.

Водночас, слід зауважити, що істотне зниження середнього по ЄС рівня ВВП на душу населення може спричинити невдоволення широких верств населення нинішніх членів ЄС — оскільки вони не будуть миритися зі зниженням свого життєвого рівня заради непевних компенсацій у майбутньому.

Слід також відзначити, що минулі етапи розширення відбувалися на більш низьких етапах інтеграції: перший і другий — на стадії існування спільного ринку, за відсутності елементів політичного союзу; третій — на початку переходу до формування єдиного внутрішнього ринку, при лише поставлених цілях формування спільної зовнішньої політики; четвертий — вже після утворення єдиного внутрішнього ринку, але за відсутності економічного та валютного союзу, остаточно сформованих спільної зовнішньої політики та політики безпеки, співробітництва у сфері юстиції і внутрішніх справ.

Новий, п'ятий етап розширення — це розширення, що відбувається безпосередньо на стадії завершення формування економічного та валютного союзу, значного прогресу на шляху формування політичного союзу, поглиблення співпраці у сфері безпеки. І це робить питання такого розширення особливо складним — як у політичному, економічному, так і в правовому та процедурному аспектах.

Таким чином, до нового етапу розширення ЄС підійшов, перебуваючи фактично на завершальній стадії економічної інтеграції — створення економічного та валютного союзу, а також значною мірою здійснивши цілі політичного союзу. Такий результат був досягнутий протягом понад 50 років, через складний і поступовий процес інтеграції, формування правової бази та механізмів співпраці. Країни, що приєднувалися до ЄС на попередніх чотирьох етапах його розширення, входили до об'єднання на проміжних етапах розвитку Союзу й могли брати участь у формуванні його стратегії та інституційної структури. Вступ нових членів здійснювався через компроміси при зустрічних корективах з боку ЄС, тобто за сценарієм, який навряд чи можна повторити на новому етапі розширення.

Приєднання нових членів до ЄС: наступний етап розширення

У цьому підрозділі дається оцінка нового етапу розширення ЄС за рахунок вступу країн-кандидатів. Аналізується стан переговорного процесу та механізми приєднання нових членів до ЄС. Окрема увага приділяється ставленню до цього процесу населення країн Євросоюзу.

З розпуском Варшавського Договору та Ради Економічної Взаємодопомоги, політичний центр у Європі пересунувся на захід. Радянський Союз розпався на 15 окремих держав. Виник певний вакуум впливу, що має бути заповнений. За цих умов, Євросоюз інтенсифікував свої відносини з країнами Центральної Європи, що врешті призвело до формування курсу на новий етап розширення ЄС. Це рішення, на відміну від тих, що приймалися на попередніх етапах розширення Євросоюзу, мало скоріше політичне, ніж економічне підґрунтя, і на сьогодні залишається серйозним викликом для майбутнього ЄС.

Нове розширення є безпрецедентним з точку зору кількості країн, що приєднаються до ЄС найближчими роками. Вступ 12 нових країн-членів (без Туреччини) збільшить територію ЄС на третину (34%), а чисельність населення — на 28%. Це створить внутрішній ринок у майже 500 млн. споживачів, що більше, ніж у СІЛА та Японії, разом узятих. Водночас, сукупний ВВП об'єднання збільшиться при цьому лише на 4,8%, оскільки більшість країн-кандидатів на сьогоднішній день серйозно відстають за економічними показниками від середніх рівнів ЄС (таблиця: "Порівняльний рівень економічного розвитку країн-кандидатів на вступ до Є").

Порівняльний рівень економічного розвитку країн-Кандидатів на вступ до ЄС

Країна

ВВП, € млрд.

(2000р.)

ВВП на душу населення,

€ (2000р)

рівень безробіття,

% (1999р.)

Болгарія

13,0

1600

17,0

Естонія

5,4

3800

11,7

Кіпр

9,5

14200

3,6

Латвія

7,7

3300

14,5

Литва

12,2

3300

14,1

Мальта

3,9

9900

5.3

Польща

171,1

4400

15,3

Румунія

40,0

1800

6,8

Словаччина

20,9

3900

16,2

Словенія

19,5

9800

7,6

Туреччина

217,4

3200

7,6

Угорщина

49,5

4900

7,0

Чехія

53,7

5200

8,7

Всього 13 країн-кандидатів

623,

3600

10,4*

ЄС-15

8510,2

22600

9,2

% від ЄС-15

7,3%

16%

113%

 

Нове розширення буде коштувати Європейському Союзу £40 млрд. лише протягом 2002-2006рр.. Ці кошти покривають витрати на структурні фонди, сільське господарство, внутрішню політику та адміністрування в нових членах Євросоюзу. Хоча це складає близько 1% річного сукупного ВВП країн-членів ЄС, але для бюджету Союзу витрати (в середньому, близько 10% перспективного бюджету на 2000-2006рр.) будуть відчутними.

Така ситуація зумовлює досить обережне ставлення громадян країн-членів до перспектив розширення ЄС (діаграма "Чи підтримуєте Ви розширення ЄС?"). Як видно з діаграми, 43% населення країн ЄС згодні з тим, що Союз має бути розширений за рахунок нових країн-членів; водночас, 35% опитаних не підтримують процес розширення. При цьому, спостерігається велика розбіжність позицій населення окремих країн. Найбільше число прихильників ідеї розширення ЄС у Греції (70%), найменше в Австрії (33%), Франції. Німеччині та Великій Британії (по 35%). Привертає увагу та обставина, що з цих чотирьох найбільш скептично налаштованих країн три (Велика Британія, Німеччина та Франція) мають критичний вплив на розробку майбутньої стратегії розвитку Союзу.

71% опитаних громадян країн ЄС вважають, що за умови виявлення негативних наслідків процесу розширення, його слід взагалі відкласти.

Стосовно загальної політики розширення ЄС, лише п'ята частина респондентів (21%) вважають, що ЄС повинен бути відкритий для всіх бажаючих країн-кандидатів; майже половина опитаних (44%) допускають таку можливість винятково для окремих країн, а 16% - взагалі проти приєднання нових членів (діаграму "Ставлення населення країн ЄС до розширення Союзу").

Отже, позиції громадин країн-членів ЄС стосовно розширення Союзу є неоднозначними та далекими від одностайної підтримки цього процесу. Виразна більшість прихильників розширення наявна переважно в країнах з відносно нижчим рівнем економічного розвитку (Греція, Ірландія, Іспанія, Португалія).

Натомість, у країнах з високим рівнем розвитку та, що важливо, значним впливом на визначення стратегії ЄС частка прихильників розширення Союзу ледь перевищує третину. Враховуючи рівень розвитку демократії у країнах ЄС (а отже - впливу Громадськості на позиції політиків) та ту обставину, що переважна більшість громадян країн ЄС висловилася за відкладення розширення, за умови виявлення його негативних наслідків, можна зазначити, що процес розширення Союзу може мати непередбачуваний перебіг з точки зору підтримки його громадськістю країн-членів ЄС.

Проте, навіть враховуючи можливі ускладнення в процесі розширення ЄС, які, зокрема, можуть виникнути і внаслідок очевидного уповільнення темпів загальносвітового економічного росту в 2001р. та можливого початку глобального економічного спаду, в політичному сенсі рішення про розширення Європейського Союзу вже прийняте, і питання на сьогодні полягає лише у визначенні країн, шо приєднаються в рамках "першої хвилі" розширення, та тих необхідних механізмів внутрішніх перетворень ЄС, що створять умови для функціонування розширеного Союзу.

Критерії вступу до ЄС

Принципова можливість для європейських країн стати повноправними членами ЄС була визнана ще Римським договором. У червні 1993р. па засіданні Європейської Ради в Копенгагені країни ЄС визнали можливим приєднання нових членів з числа країн Центральної Європи — після досягнення ними відповідних критеріїв (отримали назву "Копенгагенських критеріїв")

Копенгагенські критерії

  • стабільність установ, що гарантують демократію, верховенство закону, забезпечення прав людини, повагу та захист прав меншин;
  • наявність діючої ринкової економіки та спроможність витримати тиск конкуренції і ринкових сил у межах ЄС;
  • спроможність взяти на себе зобов'язання, що випливають із членства в ЄС, включаючи визнання цілей політичного, економічного та валютного союзу.

Основні складові критеріїв вступу до ЄС

Перша група критеріїв (політичні):

  • забезпечення свободи парламентських, президентських виборів і виборів до місцевих органів влади;
  • створення та розширення діяльності демократичних інституцій, неурядових організацій, незалежних засобів масової інформації;
  • прийняття законодавства, що надійно захищає права меншин, і створення відповідних установ;
  • посилення боротьби з організованою злочинністю та корупцією;
  • вирішення питань правового забезпечення та посилення спроможності боротьби з відмиванням коштів;
  • створення надійно діючих інститутів у сфері юстиції і внутрішіх справ;
  • здійснення заходів з протидії дискримінації у всіх сферах суспільного життя;
  • гарантії незалежності судової влади, покращання функціонування судів;
  • захист особистих свобод.

Друга група критеріїв (економічні):

  • макроекономічна стабільність;
  • здійснення адміністративної реформи та структурних реформ;
  • наявність ринкових інститутів;
  • лібералізація торговельного режиму;
  • відповідне правове забезпечення ринкових перетворень;
  • поліпшення умов конкуренції;
  • створення середовища, сприятливого для підприємницької діяльності;
  • створення сприятливого інвестиційного клімату;
  • підвищення кваліфікації робочої сили;
  • поліпшення структури та диверсифікація експорту;
  • здійснення промислової політики, спрямованої на зниження матеріало- та енергоємності виробництва.

Третя група критеріїв ("членські"): визнання, прийняття, виконання та правове застосування аcquis commипаutaire - "спільного доробку" ЄС, тобто сукупності правових документів, напрацьованих Співтовариствами (договори, постанови, директиви та інші акти).

Досягнення "членських" критеріїв — ключовий аспект підготовки до членства в ЄС. Вимагає не лише включення національного законодавства, але й забезпечення йото дієвого застосування через відповідним чином пристосовані адміністративні та судові структури.

Копенгагенські критерії у загальних рисах визначають вимоги до країн - кандидатів; і поділяються на три групи: економічні, політичні та "членські". Чіткої конкретизації, що саме включає в себе кожен із критеріїв у зведеному вигляді, документи ЄС не містять. Водночас, аналіз вимог до країн-капдидатів дозволяє скласти уявлення про основні складові кожної групи критеріїв ("Критерії вступу до ЄС").

Крім того, існують п'ять так званих критеріїв конвергенції (зближення), виконання яких дає країнам право вступу до економічного та валютного союзу. Вони стосуються цінової стабільності, дефіциту бюджету, державного боргу, стабільності національної валюти та відсоткових ставок.

Критерії конвергенції (зближення)

  • відношення державного дефіциту до ПСП не повинне перевищувати 3%;
  • відношення державного боргу до ВВП не повинно перевищувати 60%;
  • достатній рівень стабільності цін і сталість середніх темпів інфляції (цей рівень не повинен перевищувати три кращих показники країн-членів більше, ніж на 1,5%);
  • довгострокова номінальна відсоткова ставка не повинна перевищувати три кращих показники стабільності цін країн-членів більше, ніж на 2%;
  • протягом щонайменше двох років і без значного напруження з боку відповідної країни нормальне відхилення величини обмінного курсу національної валюти не повинне виходити за граничні значення, передбачені механізмом обмінного курсу країн-членів ЄС.

Слід зазначити, що до нових країн-кандидатів вимоги виконання критеріїв вступу значно жорсткіші, ніж це було в межах попередніх етапів розширення. Крім того, перелік основних критеріїв може доповнюватися ЄС у ході переговорів з країнами-кандидатами.

Механізми розширення ЄС

У грудні 1997р. на самміті в Люксембурзі Європейська Рада прийняла ряд рішень, що відкрили можливість подальшого розширення ЄС. Були визначені наступні механізми розширення:

Європейська Конференція - багатостороння структура, шо об'єднує 10 центрально-європейських країн, Кіпр і Туреччину (вперше зібралася 12 березня І998р. в Лондоні);

Процес вступу, що включає 10 центрально-європейських країн і Кіпр (розпочатий 30 березня 1998р.);

Переговори про вступ, відкриті 31 березня 1998р. з шістьма країнами: Естонією, Кіпром, Польщею, Словенією, Угорщиною і Чехією.

У грудні 1999р., на самміті в Гельсінкї Європейська Рада вирішила розпочати переговори про вступ ще з шістьма країнами - кандидатами: Болгарією, Латвією, Литвою, Мальтою, Румунією і Словаччиною. У процесі переговорів про вступ визначаються умови, на яких кожен кандидат може приєднатися до ЄС, та терміни прийняття, Імплементації і правового впровадження асquis. В окремих випадках можливе врахування перехідних заходів, але вони мають бути чітко визначеними за змістом і тривалістю.

Згідно з головними переговорними принципами, прийнятими на засіданні Європейської Ради у Люксембурзі й підтвердженими на Гельсінській Європейській Раді, кожна країна-кандидат діє за окремим графіком і може бути прийнята до ЄС настільки швидко, наскільки швидко вона досягне відповідності критеріям вступу та членським зобов'язанням.

Переговори відбуваються у формі серії двосторонніх конференцій між країнами-членами та кожною з країн-кандидаті в за кожним із 31 розділів асquis.

Успіх у переговорному процесі оцінюється кількістю завершених розділів, відповідно до плану пріоритетів (таблиця "Стан переговорів про вступ з країнами-кандидатами"). На другу половину 2001р. пріоритетними для обговорення визначено наступні розділи: конкурентна політика, транспортна політика, енергетика, податкова політика, митний союз, сільське господарство (включаючи ветеринарні, фітосанітарні питання та рибоохорону) юстиція і внутрішні справи, фінансовий контроль.)

Пріоритетними для розгляду в, першій половині 2002 р. будуть питання з інших розділів, з яких ще не вироблені спільні позиції (зокрема — з перехідних заходів). Планується завершення переговорів з найбільш складних проблем, що стосуються сільського господарства, регіональної політики, бюджетних асигнувань, інституційних та інших питань. Завершення переговорного процесу ускладнюється наявністю великої кількості перехідних заходів, які пропонують країни-кандидати. При цьому, існує жорстка позиція Європейського Союзу про неприйнятність вимог стосовно заходів, що торкаються базових питань. Відтак, фінальний етап переговорного процесу буде найбільш складним.

Результати переговорів будуть включені до проекту договору про вступ кожної країни-кандидата. Цей договір має бути поданий Європейській Раді для схвалення та до Європейського Парламенту - для надання згоди.

Після підпису, договір про вступ подається до країн-членів ЄС і країн-кандидатів для ратифікації та прийняття ними рішення про вступ, за необхідністю через процедуру референдуму. Лише після успішного здійснення усієї цієї процедури та набуття договором чинності країна-кандидат стає повноправним членом Європейського Союзу. За оцінками фахівців, процес ратифікації триватиме приблизно два роки.

Країна

Дата підписання Європейської угоди/ Угоди про асоціацію

Введення Європейської угоди/ Угоди про асоціацію

Дата подачі заявки на вступ до ЄС

Дата початку переговорів про вступ

Болгарія

Березень 1943р.

Лютий 1995р.

Грудень 1995р.

Лютий 2000р.

Естонія

Червень 1995р.

Лютий 1998р.

Листопад 1995р.

Березень 1998р

Кіпр

Грудень 1972р.

Червень 1973р.

Липень 1990р.

Березень 1998р.

Латвія

Червень 1995р.

Лютий 1998р.

Жовтень 1995р.

Лютий 2000р.

Литва

Червень 1995р.

Лютий 1998р.

Грудень 1995р.

Лютий 2000р.

Мальта

Грудень 1970р.

Квітень 1971р.

Липень 1990р.

Лютий 2000р.

Польща

Грудень 1991р.

Лютий 1994р.

Квітень 1994р

Березень І999р.

Румунія

Лютий 1993р.

Лютий 1995р.

Квітень 1994р.

Лютий 2000р.

Словаччина

Жовтень 1993р.

Лютий 1995р.

Червень 1995р.

Лютий 2000р.

Словенія

Червень 1996р.

Лютий 1998р.

Червень 1996р.

Березень 1998р.

Туреччина

Вересень 1963р.

Грудень 1994р.

Квітень 1987р.

-

Угорщина

Грудень 1991р.

Лютий 1994р.

Березень 1994р.

Березень 1998р.

Чехія

Жовтень 1993р.

Лютий 1995р.

Січень 1996р.

Березень 1998р.

Стан переговорів про вступ з країнами - кандидатами

Країна

Кількість відкритих розділів переговорів про вступ

З них розділів, за якими пререговори завершені

 

Станом на

31.12. 2000

Станом на 01.10. 2001

Станом на

31.12. 2000

Станом на 01.10. 2001

Болгарія

11

23

8

12

Естонія

29

29

16

19

Кіпр

29

29

17

23

Латвія

16

29

9

16

Литва

16

29

7

18

Мальта

17

28

12

17

Пальша

29

29

13

18

Румунія

9

14

6

8

Словаччина

16

29

10

19

Словенія

29

29

14

20

Туреччина

-

-

-

-

Угорщина

29

29

14

22

Чехія

29

29

13

19

 

На засіданні Європейської Ради в Гельсінкі в грудні 1999р. було заявлено, що ЄС інституційно має бути готовим до прийняття нових членів з кінця 2002р., за умови їх готовності виконати зобов'язання для членства та успішного завершення переговорного процесу. Таким чином, приєднання нових членів до ЄС з виконанням усіх формальних процедур можна очікувати: восени 2004р.

В декларації за результатами Лаекенського самміту ЄС (14-15 грудня 2001р.) планується затвердити позицію з порядку денного для дебатів про майбутнє Європи, методи та розклад процесу розширення. На сьогодні можна окреслити два можливих сценарії найближчою розширення Європейського Союзу.

Сценарій 1. ЄС приймає політичне рішення та включає до "першої хвилі" максимальну кількість країн-кандидатів, навіть таких, що на момент вступу не будуть повною мірою відповідати всім критеріям приєднання. В такому разі, до "першої хвилі" розширення можуть бути включені Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Чехія та Угорщина.

Цей сценарій є досить, малоймовірним — з огляду на об'єктивні показники відповідності критеріям членства країн-кандидатів і необхідність складної процедури затвердження рішення на національному рівні країн-членів ЄС та прийняття рішення країнами ЄС консенсусом. Крім того, такий розвиток подій може призвести до появи в рамках формально єдиного ЄС відносно відокремлених зон "різношвидкісної" інтеграції, що навряд чи буде сприятливим чинником ефективного розвитку ЄС як єдиного утворення.

Сценарій 2. Ухвалюється рішення про прийняття до ЄС у рамках "першої хвилі" Естонії, Мальти, Польщі, Словенії, Чехії та Угорщини. Такий сценарій є більш ймовірним, якщо врахувати: перебіг переговорного процесу країн-кандидатів з виконання критеріїв вступу; геополітичні чинники: позиції національних еліт країн ЄС; макроекономічні, демографічні та інші показники. Теоретично, до цієї групи може приєднатися і Кіпр. Проте, прийняття відповідного рішення буде ускладнюватися неврегульованістю ситуації з турецькою меншиною і територіального питання.

Таким чином, проведений аналіз засвідчує, що, навіть за умови прийняття Євросоюзом політичного рішення про приєднання країн Центральної Європи, процес від підписання угод про асоціацію до прийняття кандидатів до ЄС триватиме в середньому близько 11 років. На сьогодні країни-кандидати ще не закінчили переговорного процесу з ЄС про вступ, немає і відповіді на питання, які країни та на яких остаточних умовах увійдуть до "першої хвилі".

Водночас, сьогодні не стоїть політичне питання, бути чи не бути найближчими роками новому етапу розширення ЄС. Вже визначені попередні часові орієнтири та пріоритетні проблеми. В грудні 2001р. планується затвердити позицію з порядку денного для дебатів про майбутнє Європи, методи та розклад процесу розширення.

Очевидно, що до "першої хвилі" не потраплять усі країни-кандидати. Проте, не викликає сумніву, що до 2004р. до Євросоюзу приєднаються окремі держави, які межують з Україною. А це створить нову ситуацію безпосереднього сусідства України з ЄС, що може мати для неї важливі наслідки - як позитивні, так і негативні.


14.02.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!