Osvita.ua Вища освіта Реферати Діловодство Книга як одне з чудес створених людиною. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Книга як одне з чудес створених людиною. Реферат

Структура книги. Апарат книги. Вихідні дані. Зміст, допоміжні покажчики. Передмова, вступна стаття, післямова, примітки і коментарі. Бібліографічні посилання, списки літератури, покажчики. Документи на найновіших носіях інформації

Книга - одне з найбільших чудес, створеною людиною. З тих пір, як люди навчилися писати, свою всю мудрість вони довірили книгам. Книги відкривають нам світ, допомагають уявити минуле, заглянути в майбутнє.

Шлях розвитку книги був довгим і складним. Який тільки матеріал не використовували люди для виготовлення книжок: глину, листя та кору дерева, шкіру тварин, бамбук, папірус, шовк.

Перші паперові книги з'явилися в Європі в ХІІІ ст. Їх довгий час писали від руки. Одна книга виготовлялася 5-7 років і коштувала дуже дорого.

У ХV ст. був винайдений спосіб друкувати книги. Перша друкована в Україні була видана Іваном Федоровим у 1574 році у Львові. Називалась вона "Апостол".

Довіряючи всі свої знання і досвід книгам, люди навчилися зберігати їх. Скарбницями книг називають бібліотеки. У перекладі з давньогрецької мови слово "бібліотека" означає приміщення, де зберігаються книги ("бібліо" - книга, "тека" - сховище). Бібліотеки з'явилися з незапам'ятних часів. Давні єгиптяни називали їх "аптеками для душі", тому, що книги робили людську душу благородною, а розум сильним. В Україні перша бібліотека з'явилася за часів Київської держави. Її створив князь Ярослав Мудрий у 1037 р.

Поява книгодрукування - значна віха в розвитку культури українського народу, серйозний чинник у формуванні національної свідомості. Друкована книга, окрім свого функціонального призначення, започаткувала і новий етап в історії культури - мистецтво книгодрукування. Власне, книгодрукування стало одночасно і виявом гуманістичних тенденцій в українській історії та зброєю представників вітчизняного гуманізму в боротьбі за незалежність.

В Україні до появи першодруків панувала рукописна книга, котра була витвором малярства. Характерною такою пам'яткою є рукописне Пересопницьке Євангеліє, складене в 1556-1561 рр. у Заславі при монастирі св. Трійці, що довгий час належало Пересопницькому монастирю на Волині.

У Пересопницькому Євангелії широко використовується тогочасна термінологія, особливо волинський діалект. Пересопницьке Євангеліє здобуло славу не тільки взірця тогочасної української мови, а й пам'ятки українського мистецтва. Головний зміст орнаментики Пересопницького Євангелія - зображення української флори.

Друкована книга становила синтез графічного мистецтва і поліграфічної техніки. Перші книги, друковані кирилицею, з'явилися у 1491 р. в краківській друкарні Швайпольта Фіоля. Це були "Осьмигласник", "Тріодь цвітна", "Часословець". Українським першодруком вважається "Апостол", надрукований у 1574 р. Іваном Федоровим у Львові. "Апостол" історично започаткував розвиток друкарства в Україні.

Одночасно з "Апостолом" І. Федоров видає навчальні книги - граматки. Зразком такої книги є "Буквар", надрукований у 1574 р. "Буквар" складався з двох частин: азбуки та матеріалів для читання. Крім того, що ця книга є одним з українських першодруків, вона Ще й цінна пам'ятка шкільної освіти.

Львівська друкарня продовжує традиції вітчизняного друку, але її діяльність не є формальним наслідуванням друкарської практики. У перших своїх виданнях друкарня Львівського братства спробувала реформувати церковнослов'янський кириличний шрифт. І хоча зміни стосувалися лише прописних букв, значення їх вагоме.

Перші видання Львівського братства були оздоблені досить скромно ("Граматика", 1591 р.). Але вже в наступних виданнях ("Часослов", 1609, "Бесіди Іоанна Золотоустого о воспитании чад", 1609 р.) з'являється новий елемент оздоблення - сюжетно-фігурна гравюра.

Одним з осередків книгодрукування в Україні була Печерська Лавра. Перший, хто розпочав друкарство в Печерській Лаврі, був архимандрит, Єлисей Плетенецький (1599-1624). Десь біля 1615 року він купив в Стрятині у спадкоємців Федора Балабана гарну друкарню і перевіз її до Лаври.

Плетенецький гаряче взявся до друкарської роботи; в Радомишлі він збудував велику папірню, що постачала папір у його друкарню. Лаврська друкарня стала тоді енергійнішою - книжок вона випускала більше ніж інші друкарні. За 8 років від свого започаткування (з 1617-1624 р., до смерті Є. Плетенецького) Лавра надрукувала 11 великих книжок. Це були: "Часословець", "Анфологюнъ" 1619 р. (1048 сторінок), "Книга о въръ единой "1619 р., "Божественная літургія" 1620 р., "Номоканонъ" 1620 і 1624 р., "Беседы І. Златоустаго" 1623-1624 р., "Псалтыръ" 1624 р. та інші.

Увесь час Лавра якнайбільше дбала про найкращу зовнішність своїх книжок, і в цьому відношенні печерські видання не мали собі рівних. Лаврська гравюра придбала собі заслужену славу серед усього слов'янського світу. Спеціальні "ізобразителі" звичайно готували потрібні малюнки, а гравери вирізували їх на дереві (а з кінця 1680 років і на міді); свої рисувальні та граверні має Лавра вже в XVII столітті.

Лавра випустила в світ довгу низку розкішних видань, наприклад, "Бесіди на ап. Павла" 1623 р., "Бесіди на Діяння" 1624 р., "Тріодь Пісна" 1627 р., "Тріодь Цвітна" 1631 р., Требник 1646 р., "Патерик Печорський" всіх трьох видань - 1661 р., 1678 р., а особливо 1702 р., "Апостол" 1695 р., "Напрестольне Євангеліє "1697 та 1707 р. і т. п. - все це пишні видання, з великою кількістю гравюр, часом більше сотні, видання одне одного розкішніше, одне одного дорожче, з яких кожне є гордістю того чи іншого архимандрита-видавця. За сто років своєї найкращої праці Лавра мала декілька десятків дуже гарних граверів, серед яких були й такі талановиті, як монах Ілля (1636-1663), Леонтій Тарасевич та Інокентій Щирський.

Перший період лаврського друку - це період її вільного життя; Лавра вільно друкувала всі книжки, які тільки вважала за корисні та потрібні, і ніхто тоді не ставав їй на дорозі цієї культурної праці. Таким життям жила Лавра цілих 70 років, тобто до того часу, коли українську церкву було віддано московському патріархові (1685рік).

Українське духовенство довго відмовлялось іти під московську владу, бо добре розуміло, що Москва припинить всю культурну працю України. І коли насильством, зрадою та підкупом над українською церквою запанувала Москва, з того часу всім просвітнім справам українського духовенства прийшов край.

Другий період лаврського друку - це період боротьби її за права Лаври, за її свободу друку (з 1685 до кінця XVIII століття). Почався цей період після приєднання української церкви до московського патріархату. В цей час забороняється видання книг українською мовою, на друкування потрібен був дозвіл патріарха. І тому не диво, що за XVIII століття ми маємо небагато українських друкованих творів, але за те з'явилася велика кількість творів рукописних, що випадково побачили світ тільки в XIX столітті...

В боротьбі за свободу друку, що так довго і так вперто вела Лавра, гору таки взяла Москва. І старожитні права Лаври були зламані, та вона тепер вже й не протестувала і почала друкувати книжки, тільки однакові з книжками московськими. Настав третій, новий період лаврського друкарства, що вже цілком ішов під патріотичним прапором "обрусєнія"...

Отже, поряд із засвоєнням та розвитком традицій книгодрукування Івана Федорова, в кінці XVI - на початку XVII ст. українські майстри вели пошуки нових засобів і елементів як в організації друку, так і в оздобленні книг. Спроба реформувати церковнослов'янський кириличний шрифт, збагачення книги новими високохудожніми прикрасами, в яких поєднувались елементи мистецтва Відродження з творчістю українських народних майстрів, свідчать про плідний розвиток друкарства в означений період.

Характерною рисою української літератури, що видавалася в умовах Великого Польсько-Литовського князівства, а надалі й у складі Російської імперії стало утвердження ідей громадянського гуманізму, тобто ідей спільного блага громади, піднесення авторитету рідної мови, виховання молоді на принципах патріотизму. Яскраво ці мотиви виявлялись в педагогічній і ораторсько-учительній прозі другої половини XVII ст. Освіта, література й видавнича справа в польсько-литовську добу в Україні розвивались на рівні європейського культурного процесу.

Структура книги

Будь-яку книгу можна розділити на вступну частину, основний текст і заключну частину.

Вступна частина. Не існує яких-небудь особливо твердих правил, що визначають вид вступного матеріалу, оскільки зміст вступної частини часто визначається вимогами до представлення теми матеріалу і відносною довжиною кожної частини. Скажемо просто, що запропонований нижче порядок випробуваний і підходить для більшості книг.

Вступний матеріал часто нумерується окремо від основного тексту, наприклад, римськими цифрами. Цей спосіб зручний, наприклад, для довідників, коли остаточна довжина вступної частини може бути встановлена після одержання спробних відбитків сторінок; у книзі може міститися багато глав чи розділів, і сторінки зі змістом можуть бути остаточно сформовані тільки на етапі друку книги. При виданні літератури масового попиту цей спосіб не принциповий.

Авантитул. Авантитулом називається перша сторінка видання, розташована перед титульним листом і утримуюча звичайно видавничу марку, епіграф, присвяту, надзаголовні дані. Зрідка застосовуються й інші назви: фортитул чи вихідний лист. Сторінка може бути і порожньою, не утримуючої ніякої інформації. Вона як би захищає титульний лист. При нумерації сторінок авантитулу, як правило, привласнюється перший номер. Якщо в процесі верстки виникають зайві сторінки, авантитулом можна пожертвувати.

Оголошення. Оголошення має на увазі список інших книг даного автора і міститься на контртитулі. Тут же наводиться інформація про видання в цілому чи відтворюється титульний лист видання, який послужив оригіналом для перекладу.

Заголовок. Основний заголовок книги відображається, звичайно, на титульному листі. Як правило, заголовок містить у собі назву видання, виділену художньо-поліграфічним способом.

Зворотна сторона титулу. На зворотному боці титульного листа, що традиційно є четвертою сторінкою видання, розміщаються елементи вихідної інформації (наприклад, знак охорони авторського права, ISBN, каталожна дані, анотація й основна інформація про видання і видавця.

Фронтиспіс. Ліва сторона розвороту з титульним листом служить для розміщення ілюстрації чи портрета автора.

Зміст. Перелік частин, розділів і глав у книзі. Список змісту традиційно починається з лівої сторінки.

Список ілюстрацій. Повний перелік ілюстрацій.

Список скорочень

Для словників і довідників - список використовуваних у книзі скорочень.

Передмова. Супровідна стаття, що розміщується на початку видання. Як правило, у передмові пояснюються мета й особливості змісту і побудови твору.

Вступ. Вступ розкриває тему книги, звичайно пишеться автором. Починається з нового листа.

Основний текст. Основний текст може бути поділений на будь-яку кількість частин, розділів, глав, підрозділів у будь-якім їхньому сполученні.

Заключна частина. Як і вступний матеріал, заключний матеріал також може бути представлений різним чином.

Післямова. Супровідна стаття, що поміщається після основного тексту твору.

Додатки. Таблиці, пояснення і доповнення, що мають відношення до основного тексту, але допоміжні стосовно головної теми.

Примітки. Примітки, що пояснюють.

Список термінів (глосарій). Список понять і термінів, що відносяться до обговорюваної теми.

Словник. Список іноземних слів за абеткою з поясненням їхніх значень.

Бібліографія. Список книг, використовуваних як джерела чи інформації рекомендуються для подальшого вивчення.

Предметний покажчик. Список понять за абеткою з посиланнями на сторінки.

Всі елементи в заключній частині звичайно починаються з нової сторінки. Як правило, використовується нумерація, що продовжує систему нумерації основного тексту, але якщо має місце достатнє близький зв'язок за змістом із вступним матеріалом, чи заключна частина, що приводиться, є єдиної для декількох томів, можна використовувати при нумерації римські цифри, продовжуючи нумерацію з вступної частини, чи почавши її заново.

Апарат книги

Всередині книги чітко виділяються:

  • основний текст твору, заради поширення і читання якого видається книга;
  • додатковий текст, що примикає до твору, але в нього не входить, тобто додатки, документи, довідкові таблиці, редакції, варіанти основного тексту;
  • допоміжний (службовий) текст - так називаний апарат книги.

В апарат книги входять:

  • а) апарат, що несе інформацію (вихідні зведення на титульному листі, обороті титулу, кінцевій смузі, що являють собою короткі основні дані, що характеризують книгу);
  • б) пошуковий, довідково-допоміжний апарат книги (зміст, зміст, покажчики предметів, імен і т. д., чи списки покажчики ілюстрацій, колонтитули);
  • в) що пояснює, науково-допоміжний апарат (вступна стаття, передмова, післямова, коментарі і примітки);
  • г) бібліографічний апарат (бібліографічні посилання, списки літератури, покажчики).

Вихідні дані

Склад обов'язкових для всіх організацій вихідних даних, які формують апарат книги, який інформаційно-оповіщає, визначений державним стандартом (ДСТ 7.4-95. Видання. Вихідні зведення). Там же позначені і найбільш примітні місця книги, де елементи вихідних зведень варто розміщати, а також приведені вказівки, як їх оформити щонайкраще.

Відповідно ДО ДЕРЖСТАНДАРТУ 7.4-95 існують загальні вимоги до вихідних зведень:

  • розташовувати вихідні зведення тільки на тих місцях, що встановлені для них стандартом;
  • приводити дубльовані в різних місцях книги елементи в однаковій формі (без розбіжностей), крім тих випадків, коли розходження встановлене стандартом;
  • не допускати розбіжностей у змісті і формі вихідних даних зведень, загальних для томів, випусків, частин книги в кожнім з них.

Зміст, допоміжні покажчики

У змісту три основні задачі:

  • довідково-пошукова - спростити і прискорити розшук основних частин книг (глав, розділів, статей, розповідей, приміток, додатків і т. д.);
  • інформаційно-пояснювальна - дати читачу загальне представлення про тематичний зміст книги, про структуру одного чи ряду добутку, а також для того, щоб допомогти читачу швидко відновити в пам'яті прочитане;
  • рекламно-пропагандистська - затягти читача, підсилити інтерес до книги, що переглядається, викликати бажання прочитати її.

Основні вимоги до змісту - можливо велика його повнота. Дрібні заголовки, так пропускаються часто в змісті - це путівник по книзі, необхідний читачам. Головна задача допоміжних покажчиків - допомогти тим, хто використовує книгу вибірково, а не читає її всю, швидко розшукати усередині суцільного тексту зведення про цікавляче його обличчі, події, предметі, темі і т. д. Покажчик - це пошуковий апарат, путівник по відносно дрібних елементах змісту книги. Найчастіше його будують за абеткою. Покажчик перетворює книгу у своєрідний словник. Відсилаючи до сторінок, де міститься інформація об цікавлячому читача об'єкті, він перебудовує текст книги, не доторкаючись до нього.

У допоміжних покажчиків дві основні функції:

  • довідково-пошукова - покажчик допомагає швидко знаходити в книзі інформацію про предмет, який цікавить читача,;
  • довідково-орієнтуюча - покажчик повідомляє, про які предмети, обличчя і т. д. можна знайти інформацію, у даній книзі.

Основні вимоги до покажчиків:

  • максимальна повнота відображення змісту книги;
  • пошуковість заголовків (ставити на перше місце слово, по якому найбільш ймовірний пошук);
  • дотримувати послідовність рішень у побудов покажчик;
  • точність адресних посилань;
  • строге дотримання алфавітного порядку;
  • попередження (поміщати на початку покажчика попередження для читача з поясненням принципів, по яких складений покажчик).

Колонтитул - довідковий рядок над текстом сторінки (іноді збоку), що визначає зміст сторінки: який добуток якого автора на ній надруковане в збірнику; який параграф якої глави - у моновиданні; яка стаття в словнику; про яку подію, предмет, обличчі мова йде - у мемуарах.

Колонтитули бажані в збірниках статей: у складних за структурою і співпідпорядкованістю заголовках довідників. Вони обов'язкові в словниках, де пошук ведеться за алфавітом заголовків.

Колонтитул, що відбиває зміст тексту сторінки, дозволяє читачу швидко знаходити фрагменти на конкретну приватну тему, переглядаючи текст, а не вчитуючись у нього.

Передмова, вступна стаття, післямова, примітки і коментарі

Передмова - це попередження читачів про те, що їм треба взяти до уваги, читаючи, чи вивчаючи переглядаючи книгу. Передмова чаші усього містить матеріали:

  • а) про значення теми книги;
  • б) про особливості змісту і форми чи добутку видання;
  • в) про джерела твору;
  • г) про принципи добору матеріалу;
  • д) про принципи побудови добутку і книги;
  • е) про перемінні і неосвітлені проблеми і теми (щоб читач не розраховував на те, чого в книзі немає);
  • ж) про відмінності від книг на ту ж чи близькі теми.

Передмову не слід плутати з вступом - вступною частиною твору автора, де починає розкриватися його тема.

Вступна стаття - це відносно самостійний твір, у якому широко трактується творчість чи автора видаваний добуток як частина цієї творчості заради того, щоб допомогти читачу краще, глибше, тонше сприйняти зміст книги, розібратися в її складностях, познайомитися з її історією, читацькою долею і змінами в оцінках. Вступна стаття особливо необхідна в книгах складних, у змісті яких нелегко розібратися без додаткових зведень, а також у ті, що тлумачаться дуже по-різному.

Післямова - по меті воно близько до вступної статті і відрізняється від її тим, що поміщено за текстом книги (або видавець не хоче впливати на читача до знайомства з творчістю автора, або саме тлумачення творчості автора і його добутків неможливо без гарного знання його читачем, або потрібно доповнити матеріали новими і свіжими даними).

Примітки і коментарі - це чи пояснення доповнення до основного тексту, коли він може бути не зрозумілий читачем у всьому обсязі і чи тонкості зрозумілий перекручено. Різниця між цими термінами в тім, що примітка - це коротка довідка до слова (словам), а коментарі - тлумачення добутку в цілому з тієї чи іншої сторони (історико-літературної, текстологічної, видавничої і т. д.) чи його фрагментів.

Іноді примітки і коментарі до фрагментів тексту йдуть в одному ряді, тоді цю частину апарата краще озаглавити "Примітки і коментарі".

По місцеву розташуванні примітки і коментарі можуть бути внутрітекстові, поміщені між рядками основного тексту, але виділеними з нього шрифтом і заголовками: "Примітки" чи "Примітка"; підрядковими (під основним текстом, унизу смуги); затекстовими (наприкінці книги, після основного тексту). Підрядкова примітка нерідка називають виноскою, але виноска більш широкий термін; їм позначають будь-який службовий текст, поміщений унизу смуги: бібліографічне посилання, переклад іншомовного тексту і примітка.

Бібліографічні посилання, списки літератури, покажчики

Бібліографічні посилання - опису джерел цитат, запозичень, що згадуються в літературі, що рекомендується, які диктуються змістом тексту з його фрагментом (знаками чи виносок винесень, прізвищ автора і роком видання); прикнижкові бібліографічні списки і покажчики - тематичні відібрані описи джерел, зв'язані з текстом.

Бібліографічний апарат виконує двох задач:

  • довідкову - дає можливість читачам знайти джерела цитат, запозиченні, обговорювані автором у тексті роботи;
  • інформаційну - знайомить читача з літературою на тему книги, рекомендує йому літературу для заглибленого вивчення освітлюваної в книзі теми чи проблеми, відсилає читача до робіт, запитань, яких торкаються в книзі, освітлені більш повно і докладно, популярно і науково.

Обсяг списку залежить від читацької адреси книги: короткий - для масового читача, повний - для фахівців.

У наукових і навчальних книгах обов'язкові посилання на джерела цитат і, як правило, необхідний список літератури на тему добутку, але не використаної, котра містить багато зайвих для читача робіт, а тієї, що складає активний фонд для вивчення теми. Науково-популярні і навчальні книги без рекомендаційних списків літератури не можуть повною мірою виконати свою просвітню місію.

Бібліографічний опис у посиланнях і списках (покажчиках) повинне бути складене за правилами, установленим бібліографічними стандартами.

Документи на найновіших носіях інформації

Носієм інформації може бути будь-який матеріальний об'єкт. І навпаки - будь-який матеріальний об'єкт завжди несе на собі деяку інформацію (яка, однак, далеко не завжди має для нас значення). Наприклад, книга як сукупність сплетених паперових аркушів, і типографської фарби на них є типовим носієм інформації.

Щоб відрізняти інформацію від її носія, треба твердо пам'ятати, що інформація - це нематеріальна субстанція. Усе, що є матеріальним об'єктом, інформацією бути не може, але тільки лише її носієм.

Інформація не може існувати сама по собі, у відриві від матеріального носія. Матерія ж не може не нести інформації, оскільки завжди знаходиться в тому чи іншому визначеному стані.

Традиційно використовуваним носієм інформації є папір з нанесеними на нього тим чи іншим способом зображеннями.

Оскільки в наш час основним засобом обробки інформації є комп'ютер, то і для збереження інформації використовуються в основному носії, що читаються. Нижче приводиться повний список відомих типів машинних носіїв з їхніми якісними характеристиками

Твердий магнітний диск, ЖМД, НЖМД (hard disk, HD). Застосовується як основний стаціонарний носій інформації в комп'ютерах. Велика ємність, висока швидкість доступу. Іноді зустрічаються моделі зі знімним диском, якому можна вийняти з комп'ютера і сховати із сейф.

Гнучкий магнітний диск, ГМД (floppy disk, FD) чи дискета (diskette). Основний змінний носій для персональних комп'ютерів. Невелика ємність, низька швидкість доступу, але і вартість теж низька. Основна перевага - транспортабельність.

Лазерний компакт-диск (CD, CD-ROM). Велика ємкість, середня швидкість доступу, але є відсутньою можливість запису інформації. Запис виробляється на спеціальному устаткуванні.

Перезаписуваний лазерний компакт-диск (CD-R, CD-RW). В одних випадках можливий тільки запис (без перезапису), в інші - також обмежене число циклів перезапису даних. Ті ж характеристики, що і для звичайного компакт-диску.

DVD-диск. Аналогічний CD-ROM, але має більш високу щільність запису (у 5-20 разів). Маються пристрої як тільки для зчитування, так і для запису (перезапису) DVD.

Змінний магнітний диск типу ZIP чи JAZZ. Схожий на дискету, але має значно більшу ємність.

Касета з магнітною стрічкою - змінний носій для стримера (streamer) - приладу, спеціально призначеного для збереження великих обсягів даних. Деякі моделі комп'ютерів пристосовані для запису інформації на звичайні магнітофонні касети. Касета має велику ємність і високу швидкість запису-зчитування, але повільний доступ до довільної крапки стрічки. Перфокарти - у даний час майже не використовуються.

Перфораційна карта, перфокарта - прямокутник стандартних розмірів з тонкого еластичного картону, призначена для запису інформації шляхом пробивання отворів. На лицьовій стороні перфокарти (дивитеся малюнок) нанесена цифрова сітка, що розділяє її на вертикальні стовпчики і горизонтальні ряди - рядка, що визначають положення пробивань (отворів).

Запис інформації виробляється оператором за допомогою електромеханічного пристрою - перфоратора. Наявність отвору означає код 1, а його відсутність - код 0. Зчитування - автоматичне, у процесі переміщення перфокарти в пристрої зчитування інформації. Перфораційні карти зручно використовувати при формуванні масивів інформації, зіпсовані Перфораційні карти легко замінити, але щільність запису в них мала, і вони порівняно недовговічні.

У ЦОМ Перфораційні карти застосовують для введення і висновку інформації. Перфокарти використовують у лічильно-аналітичних машинах, у системах керування потоковими лініями і верстатами й іншими областями.

В інформаційно-пошукових системах для ручної обробки масивів поширені Перфораційні карти з крайовою перфорацією, щілинні і суперпозиційні.

Перфострічка - стрічка з певною структурою - пробитими отворами (нагадує перфокарту), на яку нанесена певна інформація у вигляді математичних чи логічних значень. На сьогоднішній день практично не використовується.

Мікрофільм - документ у виді мікроформи на рулонній світлочутливій плівці з послідовним розташуванням кадрів в один чи два ряди.

Мікрофільм, виготовлений на галогенідосрібній плівці відповідно до міжнародних стандартів і зберігається в спеціальних умовах, забезпечує схоронність інформації, по деяким даним, до 500 і навіть 1000 років.

Розвиток цифрових технологій дало можливість підвищити зручність і оперативність використання інформації збереженої на документах шляхом перекладу її в цифрову форму для подальшого використання в обчислювальних системах і мережах, що забезпечує можливість вилученого доступу, подальшу обробку й істотно розширює коло користувачів.

Мікрофіша - документ у виді мікроформи на прозорій форматній плівці з послідовним розташуванням кадрів у кілька рядів.

Магнітні карти (смужки). Маленька ємність, транспортабельність, можливість сполучення що читається і звичайної текстової інформації. Кредитні картки, пропуски, посвідчення і т. п.

Крім того, носієм інформації є оперативна пам'ять комп'ютера, ОЗУ (RAM), але вона не придатна для довгострокового збереження інформації, оскільки дані в ній не зберігаються при відключенні живлення.


20.09.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!