Про цілі у житті, виховання, навчання та «експлуатацію» дітей працею у Швейцарії

• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

Введіть e-mail адресу:     

Чого вчать в інтегральній швейцарській школі

За сценарієм випадкових знайомств доля дозволила потрапити у ланцюжок подій, який привів мене спершу на проекти «Інтегральне лідерство в освіті» (2017) та «Школа емпатії» (2018) (організатори - Інститут Інтегрального розвитку, просвітницька ініціатива Empatia.pro), а потім і в приватну швейцарську старшу школу ITW Integrale Tageschule Winterthur.

Згідно статуту інтегральної школи, основу діяльності навчального закладу складають методи гуманістичного спрямування, що дають змогу розглядати людину цілісно. Відповідно до шкільної системи Швейцарії, Інтегральна школа Вінтертура ITW – це обершулє, у якій навчаються учні з 7 по 9 клас.

Вражень від відвідин чимало, але хотілося б поділитись одним спостереженням, яке могло б, на мій погляд, стати корисним для багатьох українських шкіл, батьків та дітей. Назву його «Про цілі у житті, виховання, навчання та "експлуатацію" дітей працею».

Найперше, чого вчать швейцарці своїх дітей у сім’ї та школі – це розуміння простої істини: життя – це праця, і працювати потрібно! Робота не розглядається в жодному разі як покарання чи сором. Ми живемо, бо працюємо. Ми працюємо, бо живемо.

Кожна швейцарська школа займається не лише тим, що навчає, але й дає розуміння дітям, що вони зовсім скоро житимуть самостійно у дорослому житті завдяки своїй праці. Відтак, особливе значення у школі надається предмету «вибір професії». У звичайних державних школах Швейцарії діти мають таке заняття один раз у тиждень, в ITW, натомість, про свій вибір професії учні мають можливість говорити на індивідуальних заняттях з учителем майже стільки, скільки вони самі потребують, адже це вважається надзвичайно важливим.

Крім того, на уроках рідної мови школярі складають мотиваційні листи, листи-заяви («бевербунґ») для пошуку місця навчання та роботи, знайомляться із аплікаційними формами різних фірм, розроблених для кандидатів, які шукають роботу тощо.

Слід зазначити, що Швейцарія – не та країна, яка в освітній системі робить наголос на здобутті саме вищої освіти. «Усі дороги ведуть до Риму» - з такого прислів'я на сайті одної зі швейцарських шкіл починалась розповідь про шкільну систему країни. Головна думка полягає в тому, що не університетом єдиним варто надихатись у навчальному закладі. Чудово жити можна зі звичайною професією, одержувати достатньо грошей а, головне, бути щасливим.

Після 9-го класу учні, які не будуть вступати до гімназії та не планують навчатись в університеті, повинні знайти собі місце роботи, що стане одночасно їхнім місцем навчання, так зване «лєрштелє». Таке практичне навчання має на меті дати молодим людям не лише знання, але й навички, необхідні для здійснення обраної професії. У здобутті освіти теоретичні та практичні частини чергуються. Навчання може проводитися в педагогічній компанії (Lehrbetrieb) або у спеціальній школі. Під час навчання молоді працівники отримують заробітну плату від працедавця. Як це відбувається? Наприклад, учень 9-го класу вирішив, що стане поваром. Він шукає ресторан, їдальню чи інший заклад харчування, де б він міг проходити навчання-стажування, пише заяву та зустрічається із роботодавцем. Якщо учню пощастить і він отримає місце для своєї першої праці, то можна вважати, він одночасно отримав і своє місце навчання.

Вже у школі учні задумуються над тим, яке заняття приносить їм радість та що вони виконують із задоволенням. У Швейцарії немає жодних стереотипів щодо «поганої» праці, чи праці «елітної». Є просто робота, яка виконана добре чи ні, з радістю і любов'ю чи з відчепним поспіхом. Окрім основних предметів - математики, природи, рідної мови та двох іноземних, у швейцарських школах діти ще мають такі обов’язкові предмети, як кулінарія та трудове навчання. Особливість інтегральної школи Вінтертура ITW полягає у тому, що тут роблять акцент саме на людських здібностях, які варто розвивати не для того, щоб діти ставали схожими одне на одного, а власне, щоб кожен міг залишатися самим собою. Важливе значення приділяють емоційному інтелекту. Школярі вчаться свідомо та відповідально робити свій вибір, оцінювати свої вчинки та визначати цілі у житті, вести комунікацію та вирішувати конфлікти.

Окрім навчання у цьому інтегральному закладі учні мають багато трудових обов’язків. Діти щодня прибирають свої навчальні приміщення. У класах висить to do-план, на якому вказано, що мають виконати чергові у своїй команді. Наприклад, витерти дошку, полити вазони, підмести підлогу, скласти підручники тощо. Раз у тиждень відбувається загальношкільне прибирання. Ämtli («емтлі»), так називають чергових, разом з вчителем повинні виконати цілу низку важливих приписів, які висять при вході у школу. Школярі, наприклад, виносять макулатуру, прибирають свої туалети, бібліотеку, кімнати для трудового навчання та шкільне подвір’я. Крім того, учні щодня накривають на стіл для всієї школи та прибирають посуд після обіду, миють його, підмітають підлогу в їдальні.

В інтегральній школі Вінтертура діти втілюють багато найрізноманітніших проектів. Більшість з них пов’язані саме із працею руками. Школярі майструють будиночки для ховрашків, ремонтують електричні прилади, працюють з деревом. Здивувала мене ще одна «проектна робота» учнів ITW, яка полягала у ремонті однієї з кімнат школи. Діти, очевидно, планують зробити тут собі приміщення для відпочинку. Одна з вчительок ITW прокоментувала це так: «проект (ремонт) триває вже досить довго, але ми учням даємо час».

Школа і праця. Здається в Україні це вже дві незалежні планети. Не знаю, хто більше боїться праці у школі в нашій країні: діти, батьки чи вчителі? Кому потрібне навчання без навичок? І чому написати твір - це навичка, а помити посуд в їдальні чи підлогу у школі – це експлуатація дітей працею?

У сучасній українській школі ми навчаємо дітей математичних формул, історичних дат, підкреслювати підмет і присудок в складнопідрядному реченні, але часто такі знання не стають в пригоді у подальшому житті більшості людей. А от прибрати своє робоче місце, навести лад на кухні – без таких навичок справді важко собі уявити будні кожного з нас.

Василь Сухомлинський багато писав про працю у школі: «Праця — не просто засіб виховання. Це сама суть, зміст життя колективу й особистості. Виховання тільки тоді й виховання, коли воно трудове: без праці, яка ввійшла в духовне життя людини вже в роки дитинства, неможливе ні моральне, ні естетичне, ні фізичне, ні розумове виховання».

Чим більше школа буде вчити людей тому, що потрібно їм у житті, тим більше вона буде заслуговувати на пошану. Чомусь наші заклади загальної середньої освіти зараз більше схожі на багаторічні академії, де тренують навички набирання балів на ЗНО. Що ми робимо із майбутнім своєї держави, якщо ми оцінюємо своїх дітей по їхніх максимальних балах на випускних іспитах? 200 балів - пишаємось, 100 балів - сором для батьків та школи. Невже це правильно? Будь-який результат є добрий. Головне - розуміти, для чого все це знадобиться у житті. Та й може загалом ті бали не так вже потрібні для щастя?

Наостанок не можу не згадати відомий вислів Конфуція: «Виберіть собі роботу для душі - і вам не доведеться тяжко працювати жодного дня у житті». Дуже хотілося б, щоб українські педагоги насолоджувались своєю працею і були щасливі у школах, хотілося б щоб вчителювання не перетворювалось на болюче картання буднів, адже любов до праці – передається не лише від батька до сина, але й від вчителя до своїх учнів!

Щиро вдячна, що у моєму житті є яскраві люди, які творять не лише свої важливі проекти, але й загалом допомагають розвивати українській освітній простір. Спасибі за підтримку у реалізації поїздки в інтегральну школу Вінтертура Катерині Ясько, Оксані Олійник (Empatia.pro), засновниці Креативної міжнародної дитячої школи Лідії Білас та Народному депутату України Андрію Коту.

Ксеня Смірнова, методист відділу освіти Стрийської міської ради, вчитель німецької мови.

Освіта.ua
01.07.2019