Автор: Володимир Бєлий, ексзаступник директора з НВР, фізико-технічний ліцей м. Херсона.
Ефективна діяльність там, де люди, які її здійснюють, знаходяться «у своїй тарілці».
Їхня справа, якщо й не дуже їм подобається, то ніяк не є примусовою: вони її самі собі вибрали чи на неї погодилися, бо всі інші види, форми, зміст діяльності – точно не до душі, або просто на щось омріяне не вистачає здатності чи здоров'я.
У сегменті освіти ця реальність буття повністю охоплює особу із закінченням базового циклу загальної середньої освіти – після 9-го року навчання.
Тому практично скрізь у світі старшу ланку (10–11 (12) рік навчання) притомні уряди організували у так чи інакше, але по-справжньому профільному, форматі.
У нас урядове фінансування освіти старшокласників досі має протилежне спрямування – примус замість «сродної праці».
У чому примус?
У тому, що форма і зміст навчання всіх старшокласників має їх усіх зробити готовими навчатися у сегменті вищої освіти.
Батьки примушують своїх дітей (все зробимо, але ти матимеш диплом про вищу освіту!!!), а приосвітні державні «контори» примушують вчителів «оволодівати» такими методиками роботи, які всіх їхніх учнів «зроблять» виключно успішними у всіх 25-ти обов'язкових предметах.
Бо ж учень має бути універсальним «солдатом», щоб у випадку провалу вступу на одну освітню галузь подати документи на будь-яку іншу, хай навіть протилежного профілю.
А що наш уряд?
А уряд розробляє програму заходів чергового покращення / вдосконалення ефективності..., називаючи те осучасненням / реформуванням.
Адже чекати від більшості учасників, які перебувають у системі примусу, чогось іншого, ніж імітація досягнення цілей, годі очікувати.
При цьому уряд робить невинний вигляд щодо того, що програма заходів на підвищення ефективності ніяк не тягне на реформаторську програму, а є всього лише планом поточних заходів до існуючого.
Реформаторська програма – це дещо на порядок більш кардинальне, ніж заходи, бо в останніх завжди лишаються неефективні і застарілі «входи / виходи», зокрема й фактично нецільового використання бюджетних коштів на освіту старшокласників та студентів університетів.
Чому робота більшості випускників університетів касирами, постачальниками товарів, майстрами з встановлення вікон і дверей чи утеплення стін будівель, таксистами тощо є одним з прямих свідчень.
Оригінал
