Osvita.ua Бізнес-освіта MBA за кордоном Випускник Гарварду Роман Рубченко: MBA – це люди
Випускник Гарварду Роман Рубченко: MBA – це люди

Випускник шкіл Мічиганського університету та Гарварду Роман Рубченко про свій досвід навчання

Випускник Гарварду Роман Рубченко: MBA – це люди

Випускник бізнес-школи «Michigan University Ross School of Business» і школи державного управління «Harvard Kennedy School of Government» Роман Рубченко розповів Освіта.ua про свій досвід навчання. 

Роман, Ви професіонально займалися спортом і грали в командах багатьох країн. Наскільки це Вам допомогло в житті, бізнесі та спілкуванні з людьми різних бекграундів?

Баскетбол став для мене інструментом, який дозволив отримати доступ до різних можливостей. Багато людей використовують професійний спорт як самодостатній напрям, а я розглядав баскетбол (хоча й займався ним 18 років) як засіб досягнення певної мети: подивитися світ, вивчити мови. І коли у 22 роки в мене вже була перша освіта (Louisiana State University) і треба було вибирати між корпоративним світом і професійним баскетболом, я вибрав друге, тому що тоді в 1996 році починався тренд глобалізації. Тоді ще було не цілком зрозуміло, що це таке, але все-таки було цікаво подивитися світ і дізнатись, як живуть люди в різних країнах. 

Тому вісім років я професіонально грав і щороку міняв країну й команду. Це не дуже подобалось моєму агенту, але, проте, це дозволило мені розширити свій світогляд. У своєму житті я жив у десяти країнах – вживався в суспільство і жив життям цього суспільства. І тому мені тепер легко знаходити спільну мову з людьми різного національного походження, з різних верств суспільства, різних країн, різних культур. 

Тепер я чітко розумію, що єдина річ, яку знаю, це те, що я нічого не знаю. Коли ти маєш різносторонній досвід, то починаєш більш скромно ставитись до реальності, своїх досягнень і своєї точки зору. І за рахунок цього стає легше контактувати з людьми. Я не засуджую людей, не суджу, у мене є своя думка – у них є своя, я допускаю існування обох. 

А як вийшло, що Ви прийшли до бізнес-освіти?

Після восьми років професійного баскетболу дуже важко увійти в корпоративний світ, маючи освіту восьмирічної давності (Louisiana State University) і не маючи релевантного досвіду. У цьому контексті бізнес-освіта була необхідною. 

Michigan University Ross School Business – одна з найкращих бізнес-шкіл світу. Але чому Ви все-таки вибрали саме її?

Існує два типи кандидатів на отримання післядипломної освіти. Перший: «Хочу потрапити в саме такий університет». Такі кандидати щороку подають документи в певний університет, поки не поступлять. Другий тип: «Мені потрібен такий диплом, і я подам документи в п'ять-сім університетів одночасно». Я був у другій групі. Подав документи в сім університетів, і Michigan University Ross School Business був кращим варіантом, який відповідав моїм побажанням і вимогам на той момент. 

У цей час Ross School Business була першим номером у рейтингу Wall Street Journal, шостим ‑ у Business Week і, крім того, у Мічігані було багато можливостей для участі у практичній роботі протягом навчального року. Оскільки в мене практики в бізнесі не було, то для мене дуже важливо було наповнити резюме чимось конкретним: не просто відучитись у Мічігані, а взяти участь у стажуванні й консалтингових проектах. Це теж був вирішальний момент. І третя перевага цього університету ‑ це те, що він привертає багато компаній-рекрутерів. 

Ви згадали високі позиції бізнес-школи Мічиганського університету у провідних рейтингах. Чому на рейтинги варто звертати увагу при виборі бізнес-школи?

Що таке MBA? Це хіба знання? Ні, це не знання! Знання можна із книг почерпнути. Ті люди, які вважають, що це економіка, бухгалтерський облік, фінанси, помиляються. Тому, наприклад, Сколково не вийшло. 

MBA – це люди. Це професори й самі студенти – слухачі програми. Хороший професор – так, він розповість про фінанси. Але я більше навчусь, ґрунтуючись на його досвіді викладання, на тому, як він розповідає різні історії, в якому контексті він викладає теорію. А слухачі – це ті люди (студенти), в яких був добрий досвід, які можуть відповідно відреагувати на слова професора. Тому якщо контингент невисокого рівня, то який внесок він зробить у мою освіту? 

Отже, чим вище рівень програми, тим вище рівень людей, які на цю програму прагнуть потрапити. І тому в бізнес-школі з високим рейтингом середня якість класу вище, ніж у звичайній. Але, здається, рівень перших топ-20-ти шкіл в рейтингу приблизно однаково високий. 

Чим характерне навчання в топовій бізнес-школі? Які особливості має таке навчання?

Метод викладання ‑ сase-study. Професор не розповідає, як усе працює, а виступає лише в ролі модератора того заходу, який відбувається у класі. По моєму досвіду, найгірші професори ‑ це ті, які викладають в нашому радянському стилі: почитав десь щось і переказав. За що йому платити гроші? Я можу й сам у книжці почитати, і зіпсованого телефону не буде. 

У добрих професорів є якась ідея, якась концепція, яку вони прагнуть передати. Ця концепція ґрунтується на їхньому унікальному досвіді, аналізі та збірному підході. Завдяки своєму досвіду вони компонують унікальні програми, яких ніде в іншому місці не знайдеш. 

І друге, добрий професор – це добрий модератор, як диригент. Ми всі у класі перші скрипки, контрабаси, а він ‑  диригент. І його задача дати нам можливість разом з ним створити наш освітній досвід. І саме топові школи відрізняються таким підходом. Уперше з таким підходом я зіткнувся в Мічігані, а потім ще більшою мірою в Гарварді. З тією тільки різницею, що в Мічігані п'ять-шість топових світових професорів, а в Гарварді – два-два з половиною десятки. 

Що найзначніше дав Вам Мічіган?

Навчання в Мічігані однозначно трансформувало мою свідомість, розширило мій світогляд. Хоча я багато читав, але коли ти обмежений своїм сприйняттям світу, ти все ж таки вузько дивишся на нього. А коли ти оточений 600-ма студентами, які прагнуть до того самого, до чого прагнеш і ти, це дуже збагачує твій світогляд і розширює його. І, крім того, я отримав покращене резюме, квиток у корпоративний світ і, звісно ж, мережу друзів і знайомств. 

А як вийшло, що після топової бізнес-школи Ви потрапили в Harvard Kennedy School of Government?

У 17 років я втік з Радянського Союзу (вкрав свій паспорт у, як мені здається, радянського КГБ-іста, який супроводжував нашу баскетбольну команду на турнір у США, й залишився разом із другом в Нью-йоркському аеропорту), після чого жив в Америці протягом 17-ти років. Але через півтора року після закінчення програми MBA мені стало там дуже нудно, тому що проблеми, які ми вирішували, не були значущими. Я відчував, що просто пересуваю скріпки з місця на місце. Усі глобальні проблеми у США вже вирішені – у них все налагоджено і все працює, і тому я повернувся в Україну, щоб допомогти їй реалізувати свій потенціал. 

Я перейшов у консалтинг в американській компанії, яка працювала в цьому регіоні. Таким чином, я мінімізував свої ризики, оскільки не знав, як тут жити, як працювати з людьми. І поступово, пропрацювавши в цій компанії близько трьох років, я перестрибував з галузі в галузь, щоби краще познайомитися з веденням бізнесу в цьому регіоні, щоби краще зрозуміти, що не так в цій країні. 

І так вийшло, що мене знайшли хед-хантери, і я став займатись тим же самим, але моїм клієнтом вже був уряд України. На той момент це був уряд Януковича, але здавалося, що він, можливо, буде щось реформувати, і мені не хотілось упускати цей шанс. 

Я приєднався до роботи «Фонду ефективного управління», і ми консультували уряд із приводу економічних реформ. Через два-два з половиною роки роботи я зрозумів, що нікому ці реформи не цікаві, що ця фундація була лише фасадом, яким прикривались несумлінні люди. 

І тоді мені стало зрозуміло, що в цій країні жодних змін не буде, доки в ньому не буде активного цивільного суспільства. «Моя хатина з краю» ‑ це треба стерти з нашого словарного запасу. І тому, щоби краще зрозуміти, як боротися з тією корупцією, яка існує в Україні, я поїхав у Harvard Kennedy School of Government. 

Я поїхав вивчати те, як побудувати цивільне суспільство і як підготувати молоді таланти, щоб вони могли допомогти уряду, зацікавленому в реформах. Тому що одне діло міністра поставити, а інша справа, щоб у міністра була команда із 15-ти осіб, які можуть виконувати і розвивати його ідеї. Знайти цих 15 осіб – реальна проблема в наші дні. І я поїхав учитися того, як цих людей відбирати, шукати, навчати, надихати, мотивувати, а якщо уряд не хоче реформ, то, як організовувати тиск на цей уряд. 

Чим навчання у школі державного управління «Harvard Kennedy School Government» відрізнялось від навчання в бізнес-школі? Чим цікавий Гарвард?

У бізнес-школі все дуже зрозуміло, люди приходять і діляться на п'ять груп: маркетинг, фінанси, консалтинг, галузь, стартап. Там чітко зрозуміло, які класи вибирати, з якими компаніями розмовляти, як проходить співбесіда, скільки грошей ти одержуватимеш, коли закінчиш навчання, тобто все передбачено й можна навіть фінансову модель побудувати та прорахувати, коли ти відіб'єш свої інвестиції в освіту. 

У Harvard Kennedy School of Government я цього не помітив. У моєму класі було 225 осіб і в кожного свій шлях – хтось військовий, хтось повертається на державну службу, хтось у політику, хтось у добродійну організацію, хтось в ООН. І виходить, скільки людей, стільки і шляхів. 

Друга відмінність – це те, що там викладають практики, які не мають наукового ступеня. Наприклад, Хілларі Клінтон могла прийти у школу й рік викладати. Такі люди не малюють моделі, а розповідають, як буває в житті на практиці. Ти розумієш, що ці люди такі ж, як і ми – просто ми вирішуємо, замовити каву або чай, а вони вирішують, як запобігти війні. Вони так само дихають, так само їдять, так само хвилюються, так само невпевнено себе почувають. Це дуже сильно допомагає, коли ти спілкуєшся з людьми високого рівня у вузькому колі. 

Ще мені в Гарварді дуже сподобалось те, що можна робити cross-registration, тобто по суті можна вибирати класи й у бізнес-школі, і в будь-якому з коледжів Гарварду, яких одинадцять. Ще можна було слухати курси у Fletcher School of Law and Diplomacy, у MIT, тобто там окрім одного університету ціла система університетів, і ти можеш скрізь обертатись. Це особливість Кембріджа в цілому.

Там дуже висока насиченість університетами на душу населення, і ти себе відчуваєш, неначе застряг у свого роду інтелектуальному міхурі. Навколо всі оптимістичні, всі вирують ідеями, ніхто нікого не критикує, будь-яка ідея має право на існування. Таке відчуття, що ти помер і прокинувся в якомусь раю.

Ви отримали унікальний освітній досвід у кращих навчальних закладах США і світу в цілому. Як Ви плануєте його застосовувати в Україні?

Проект Youkraine.org, яким я зараз займаюся, присвячений підготовці майбутніх лідерів нашого цивільного суспільства. Не знаю, чим вони займатимуться конкретно, з ким спілкуватимуться, але мені важливо, щоб у них була активна позиція в житті, щоб їх не задовольняла ситуація у країні і щоб вони докладали зусилля для покращення цієї ситуації. 

Цей проект орієнтований на молодь 15‑25-ти років і надихає її на активні дії. Це може бути робота в уряді, в політиці, навчання на Заході, це може бути, наприклад, створення у Слов’янську організації «Хлопчики проти битих пляшок в парку». 

Моя задача навчити, як це робити, як одержувати грант, як організовувати людей, виступати публічно, як робити слайди в Power Point, надати цим молодим людям менторство з боку людей, які чогось добилися, щоб у них були приклади для наслідування й мета для нових устремлінь. 

Що найцінніше дав Вам Гарвард і що дає освіта на Заході в цілому?

Я їхав у Гарвард за відповідями. Відповідей я там не отримав, але навчився ставити більше запитань. І, на мій подив, навіть у Гарварді ні в кого немає відповідей на наші запитання. Формулювати відповіді – це моя задача. Єдине, що освіта може вам дати, – це якнайкраще підготувати вас до процесу формулювання цих відповідей. За рахунок мого досвіду в Гарварді тепер я дивлюсь на запитання при прийнятті рішення не із трьох сторін, а, скажімо, із семи. Замість того щоб ставити п'ять запитань при прийнятті рішення ставлю 13 запитань. 

І розумію, що навіть таке рішення не ідеальне. Є просто більш вірні й менш вірні рішення. Це як спектр рішень – це не бінарна система «так» ‑ «ні», «плюс» ‑ «мінус». Це «ближче до правди» ‑ «далі від правди». І за рахунок того, що я провчився в Гарварді і пройшов через цей досвід, я отримав можливість рухатись до правди ближче в цьому спектрі. 

Якщо казати про освіту на Заході в цілому, то коли людина, побувавши там, побачить, що можна одержувати п'ятірки і вступити в університет без корупції, що там присутня меритократія, що права людини понад усе, а потім права суспільства, а тільки потім обов'язки держави – у людей перевертається весь світогляд. 

Коли люди виїжджають за кордон і живуть там пару років, у них стається свого роду зміна світовідчуття. Вони починають розуміти, чому в нашій країні живуть по-іншому. Коли людина обертається весь час у нашому середовищі, не дивлячись на всю свою освіту, вона продовжує мислити звичними для нашого суспільства категоріями. Тому однією з найголовніших цінностей освіти за кордоном є не тільки західний диплом і краща робота, а і зміна світогляду, можливість мислити категоріями інших цінностей. 

Розмовляв Павло Петриченко, Освіта.ua

Освіта.ua
22.12.2014

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!