Характеризуючи повний цикл управлінської діяльності, який складається з ціле-покладання, планування, організації, координації, контролю й коректування цілей, легко помітити, що він в остаточному рахунку представлений у вигляді двох елементів управління: підготовки і здійснення управлінських рішень. Саме тому рішення – центральний елемент управління й організації.
Управлінські рішення завжди пов’язані зі змінами в організації, їх ініціатором зазвичай виступає посадова особа чи відповідний орган, що несе повну відповідальність за наслідки контрольованих чи реалізованих рішень.
Межі компетенції, в рамках якої він приймає рішення, чітко окреслені у вимогах формальної структури. Однак число осіб, які притягуються до підготовки рішення, значно більше числа осіб, що належать владі.
Підготовка управлінських рішень в сучасних організаціях нерідко відокремлена від функції їх прийняття і передбачає роботу цілого колективу спеціалістів. В "класичній" теорії управління вона, як правило, являється функцією штабних служб.
Процес здійснення рішень пов’язаний з реалізацією спеціального плану, який являє собою сукупність заходів, спрямованих на досягнення цілей і термінів їх реалізації. Розробка такого плану – прерогатива відповідних служб в апараті управління.
Втім сьогодні в західних і вітчизняних організаціях до його розробки залучаються ті, хто безпосередньо буде його реалізовувати.
Згідно з А. Пригожиним, усі управлінські рішення в організації можуть бути розділені на:
- а) жорстко обумовлені (детерміновані) і
- б) слабко залежні від суб’єкта рішення. До перших, як правило, відносять чи т. зв. стандартизовані рішення (обумовлені прийнятими вище інструкціями й розпорядженнями), чи вторинне обумовлені розпорядження вищестоящою організацією.
Цей тип рішень практично не залежить від якостей і орієнтації керівника.
Другий тип рішень – т. звані ініціативні рішення, де якості керівника накладають серйозний відбиток на характер рішень, що приймаються. До них відносяться рішення, пов’язані як з локальними змінами в організації (заохочення, покарання), так і зі змінами механізмів, структури, цілей організації. В числі фактів, що впливають на якість рішень, відзначають: компетентність персоналу, ділові і особисті якості керівника, його ролеві (посадову, функціональну, групову, громадянську, сімейну) позиції.
Серйозною проблемою, пов’язаною з ефективністю організації, являється також проблема виконання прийнятих рішень. Зазначимо тут принагідно, що, як на загал, третина усіх управлінських рішень не досягають своїх цілей з причини невисокої виконавчої культури.
З огляду на останнє, як в Україні, так і закордоном соціологи приділяють пильну увагу саме вдосконаленню виконавської виконавчої дисципліни, залучення рядових співробітників до розробки рішення, мотивації такої діяльності, вихованню "фірмового патріотизму", стимулюванню самоуправління.