• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

Первинні та вторинні групи. Соціологи поділяють соціальні групи на первинні. та вторинні.

Первинна група - це невелика кількість людей, що безпосередньо взаємодіють один з одним на протязі відносно довгого часу на особистій основі.

Родина, коло друзів - це первинні групи. Відносини в такій групі мають, як правило, емоційне підґрунтя, й саме існування групи є для її членів безумовною цінністю.

Поняття «первинна група» вперше застосував у 1909 році стосовно до сім'ї видатний американський соціолог Чарльз Кулі (Charles Cooley) у своїй монографії «Соціальна організація». Пізніше соціологи стали застосовувати термін «первинна група» для зазначення будь-якої групи, в якій існують особисті стосунки. З цієї точки зору, пара друзів. або невелика робоча бригада, члени якої не тільки працюють, але й відпочивають разом, ходять один до одного у гості. - все це первинні групи.

Первинна група виявилась дуже стійким формуванням, що у сучасному суспільстві виконує роль сполучної ланки між особистістю і різними організаційними структурами. Соціологічні дослідження, проведенні за останні 60-70 років показали, що немає достатніх підстав для тверджень про «зникнення» первинних груп у процесах індустріалізації, урбанізації та бюрократизації суспільства. В той же час було з'ясовано, що у сучасному суспільстві домінують вторинні групи.

Вторинна група - це сукупність людей, що об'єднані практичною метою та взаємодіють на безособовій основі, у більшості випадків - опосередковано (тобто-через інших членів групи, через ділові матеріали або технічні засоби).

Приклади вторинних груп: університет, велике підприємство, профспілка, політична партія, урядова організація, військова частина.

Безпосередні контакти у вторинних групах обмежені. Члени такої групи взаємодіють один з одним переважно у відповідності до їх статусів та соціальних ролей.

Соціальну групу соціологи відрізняють від скупчення та соціальної категорії.

Скупчення - це одночасне зібрання в одному місці невідомих один одному індивідів. Пасажири у тролейбусі, натовп на вулиці, покупці у магазині, черга за квитками на залізниці, аудиторія на концерті - це приклади скупчень. У скупчення люди легко входять і легко виходять. Форми соціального упорядкування тут короткочасні. Але це не означає, що у соціальному житті скупчення маловажливі. Пізніше, коли ви вивчатиме закономірності колективної поведінки, то побачите, що для деяких її форм соціальні скупчення становлять вихідну основу.

Соціальна категорія (category) - сукупність людей, що мають спільні ознаки, які вважаються соціально важливими. Найчастіше, це такі, наприклад, ознаки, як стать, вік, раса, національність, громадянство, соціальний статус.

Категоріями є, наприклад, робоча сила, учні, студенти, пенсіонери, ветерани, але також й діабетики, божевільні, худорляві і т. ін.

Інформація про соціальні категорії може мати важливе практичне значення. Наприклад, інформація про розподіл населення за віком дозволяє прогнозувати необхідну кількість учнівських місць у школах, майбутню частку пенсіонерів, ймовірний обсяг медичного обслуговування та багато іншого.

Крім того, усвідомлення людьми своїх спільних рис, може мотивувати їх до взаємодії. А деякі спільні ознаки самі є умовами взаємодії.

Особливо - спільна мова та спільне громадянство.

Групи належності та сторонні групи

Крім поділу на первинні та вторинні групи, що здійснюється за критерієм типу відносин між їх членами, корисним для соціологічного аналізу виявилося також розрізнення груп за критерієм належності (або неналежності) людини до відповідної групи.

За цим критерієм соціальні групи поділяються на групи належності (іngroups, буквально - у-групи) та сторонні групи. (outgroups - позагрупи).

Група належності - група, із якою людина себе ідентифікує і до якої належить.

Стороння група - це група, з якою людина себе не ідентифікує і до якої не належить.

У повсякденному спілкуванні різницю між цими групами позначають, використовуючи займенники «ми» чи «вони». Тому нерідко групу належності називають також «ми-групою» (we-group), а сторонні групи - «вони-групами» (they-group).

Чим повніше ми усвідомлюємо, хто є «вони», тим точніше усвідомлюємо, хто є «ми» (до кого ми належимо, з ким ми об'єднуємося).

Поняття груп належності та сторонніх груп висвітлює важливість соціальних меж (boundarіes) - соціальних демаркаційних ліній, що повідомляють нам, де саме взаємодії певного типу починаються і де вони скінчуються.

Безумовно, групові межі позначаються не фізично. Вони позначаються перервами у течії соціальної взаємодії певного типу. У тій чи іншій мірі групові межи мовби «капсулюють» людей у соціальну мембрану, так що центр та потік їх взаємодій міститься усередині.

Деякі соціальні межі пов'язані з територіальними. Наприклад, межі сусідські, общинні, державні.

Інші соціальні межі пов'язані із соціальними відмінностями. - межі між етнічними групами, релігійними, політичними, професійними, мовними, статусними.

За будь яких джерел, соціальні межі мають дві функції. По-перше, вони запобігають від проникнення усередину групи людей із зовні, по-друге, вони утримують членів групи усередині неї (іноді так щильно, що члени групи навіть не думають про інші можливості соціальної взаємодії).

Експеримент Музефера Шеріфа (Мuzafer Sherіf) та його помічників у 1966 році показав, як ситуація конкуренції поглиблює усвідомлення меж групи належності та посилює антагонізм до сторонніх груп.

11-річні хлопчики із здорових, соціально забезпечених та стабільних родин середнього класу у літньому таборі відпочинку були поділені на дві групи. Експеримент проходив у чотири фази.

Перша фаза (1-й тиждень) - це організація життя кожної групи окремо (вироблення поділу функцій, лідерства, групових норм, власних прапорів).

Друга фаза (-й тиждень) - це конкурентні контакти груп (бейсбол, футбол, перетягування канату й таке подібне). Почалася ця фаза з проявів спортивного духу, але це швидко змінилося посиленням негативних ставлень, «війною покидьків» у їдальні, спалюванням чужих прапорів й таким іншим. У цій фазі обидві групи хлопчиків мали вигляд хуліганських компаній.

Третя фаза планувалася як інтеграційна - були організовані умови для спілкування - їжа за спільними столами членів різних груп, спільне відвідування кінозалу й таке інше. Але це привело тільки до загострення конфлікту.

Четверта фаза складалася із створення таких особливих ситуацій, які вимагали від обох груп взаємодії. Наприклад, була організована така аварія водопроводу, що викликала необхідність спільної роботи, щоб відновити постачання у табір води.

Висновки з цього експерименту були досить переконливі. Якщо конкуренція посилювала відмежування груп, спільна мета та спільна робота навчали їх взаємної доброзичливості та співробітництву.

Блейк та Маутон у 1979 році отримали аналогічні результати на групах дорослих.

Референтна група

Дуже важливим є розрізнення груп належності та референтної групи.

Референтна група для людини - це група, чиї ставлення, почуття та дії людина поділяє. Референтна група може бути, а може й не бути групою належності.

Досить відомі приклади психологічної ідентифікації не з групою належності - це революціонери з вищого світу; прихильники релігії, носіїв якої немає поблизу; колаборанти, що співпрацюють з ворогом; асимільовані емігранти.

Референтна. група виконує декілька функцій:

• По-перше, вона може виконувати нормативну функцію, тобто - впливати на стандарти людини. Той, хто бажає належати до певної групи, той приймає цінності і норми групи, той культивує її стиль життя, її політичні уподобання, музичні смаки, сексуальну практику, ставлення до алкоголю, наркотиків і таке інше.
• По-друге, референтна група може виконувати порівняльну функцію. Це відбувається тоді, коли людина використовує стандарти своєї референтної групи як «систему координат» для оцінки своєї поведінки, для виправдання або засудження своєї зовнішності, своїх здібностей, свого здоров'я, рівня життя і такого іншого.
• По-третє, референтна група може виконувати асоціативну функцію. Мається на увазі та ситуація, коли через ідентифікацію себе з групою людина може мов би «запозичати» статус групи й грітися у віддзеркаленні її слави. Добре відомий приклад цього явища - «фани» спортивних команд).

Коли група належності людини не співпадає з її референтною групою, вона може відчувати те, що отримало назву відносної депривації (deprіvatіon). Відносна депривація - це незадоволеність, пов'язана з розривом між тим, що людина має (тобто обставини групи належності) І тим, що, як людина вважає, вона мали би мати (тобто - обставини референтної групи).

Відчуття відносної депрівіації часто сприяє соціальному відчуженню (alіenatіon) і створює передумови колективних дій та революційних соціальних рухів. Тому поняття референтної групи дає один з ключів до розуміння багатьох процесів соціальних змін.

Треба також зауважити, що для людини можуть існувати не тільки позитивні референтні групи. Часто люди мають також негативні референтні групи. Це ті соціальні групи, від яких людина себе відокремлює, по відношенню до яких вона підкреслює відмінність своєї групи.

Наприклад, для політичних емігрантів негативною референтною групою найчастіше є правлячи кола їх країн. Американські соціологи показали це у дослідженнях кубінської політичної еміграції. Вони показали також, що для такої спільноти негативна референтна група стає фактором соціальної солідарності, інструментом, за допомогою якого ця спільнота підтримує свою єдність, зв'язки між її членами.

Вплив первинних груп

Пізнання груп дає можливість краще зрозуміти людську поведінку.

Це пов'язано з тим, що групи є джерелом наших людських якостей. Їх динамічні властивості роблять групи тою впливовою соціальною силою, якою вони є у людському співжитті. Тому доцільно познайомитися з тим, чиниться всередині груп, з тими процесами в групах, що впливають на соціальне життя.

Вперше фундаментальна роль первинних груп була виявлена емпірично у широко відомих у світі Хоторнських дослідженнях. Це дослідження під керівництвом Елтона Мейо (Elton Meyo) проводилися між 194 та 197 роками на Хоторнському заводі (Hawtorn Works) електричних приладів у Чикаго. На цьому заводі працювали близько 3 тисяч працівників і керівництво компанії було стурбовано високим рівнем незадоволенності працівників. Справа в тому, що за усіх матеріальних соціальних умов це була одна з прогресивніших компаній: за рівнем заробітної плати, соціальної допомоги хворим, рівнем пенсійного забезпечення та іншими формами соціального забезпечення.

Дослідники намагалися діяти відомими на той час методами. Перш за все, вони виділили експериментальну групу робітниць і почали зміняти години початку та закінчення роботи, тривалість та частоту перерв, рівень освітлення робочих місць і таке інше. Але результат експериментів виявилися дуже несподіваними і здивували дослідників.

Що ж трапилось?

Коли вони збільшили тривалість перерв для відпочинку - продуктивність праці зросла. Це не було несподіванкою. Але потім, коли тривалість перерв стали скорочувати, продуктивність праці ще більше зросла.

Це було першою несподіванкою. А коли дослідники повернулися до початкового режиму праці та відпочинку, продуктивність зросла ще більше. І це, з точки зору уявлень кінця -х років, було абсолютно незрозумілим. Тим більше, що такі самі результати були отримані при змінах рівня освітлення, способу оплати праці й іншими чинниками та стимулами.

Подальші дослідження показали, що жінки, обрані для експерименту відчували задоволення тою увагою, яка приділялася їм дослідниками. Це їх об'єднало у тісно пов’язану погоджено діячу групу. Вони стали вважати, що набули особливого статусу, що тепер належать до свого роду «еліти». В той же час, вони знали, для чого організовано експеримент, і відповідно з цим вони намагалися працювати краще й краще - у відповідності (як їм здавалося) з чеканнями дослідників.

У світовій соціології та соціальній психології це явище отримало назву «хоторнський ефект» (Hawtorne effect). Цей ефект полягає в тому, що факт дослідження групи впливає на поведінку її членів більш, аніж інші фактори, якими маніпулюють дослідники.

З цього дослідження було зроблено висновок, що «людський фактор» відіграє важливу роль у трудовій діяльності кожного працівника. Мають на увазі його особисті стосунки із співпрацівниками й начальниками.

Дослідники виявили також важливість для організації виробництва створення невеликих чітко організованих груп робітників.

Пізніше американські соціологи Ротлисбергер (Roethlіsberger) і Діксон (Dіckson) показали, що первинні групи здатні справляти вплив на рівень продуктивності цілого заводу. Такі групи, так би мовити, неофіційно регулюють темп роботи. На того, хто працює набагато швидше інших, його група справляє тиск - його називають «вискочкою», дражнять, висміюють або, навіть, бойкотують.

Велике значення первинних груп для сучасної людини показали також дослідження поведінки людей у ситуаціях ураганів, затоплень, потужних промислових вибухів. Дослідники виявили, що у таких екстремальних ситуаціях більшість людей намагається приєднатися до своєї сім'ї. А люди, що належать до якої-небудь первинної групи. (наприклад, внаслідок недавньої міграції), після стихійного лиха дуже довго зазнають глибо кого відчаю та безвихіддя.

Політичне керівництво тоталітарних суспільств використовувало і використовує впливовість первинних груп для здійснення соціального контролю та управління народом. На сьогодні особливо розгалуженою китайська система «бзяо-теу», що організовується не тільки на всіх підприємствах, установах, військових підрозділах, але й за місцем проживання. Групи «бзяо-теу» і зараз проводять регулярні збори «взаємної

критики». На цих зборах кожен член групи зобов'язаний критикувати свої недоліки та вислуховувати критику з боку інших членів групи. Таким чином первинна група здійснює величезний і тривалий тиск на кожного її члена. Правляча група використовує такі первинні групи, щоб організовувати так звану «загальнонародну» підтримку офіційної державної політики. (Роль яку відігравали первинні групи в системі радянського тоталітаризму ще не досліджено.)

Дослідження американських та японських соціологів показують, що велику роль первинні групи мають у японських концернах - вони забезпечують формування та відтворення корпоративної моралі та корпоративних цінностей.

Розмір групи

Розмір групи має важливе значення тому що він впливає на характер взаємодії. у ній. Чім менша група - тим більше можливостей у кожного з її членів краще зрозуміти інших та ближче з ними зійтися.

Двочленні групи - діади (dyads) - забезпечують здійснення багатьох з найбільш інтенсивних і впливових відносин, таких, як відносини між матір'ю і дитиною, між чоловіком і дружиною. Взагалі більшість випадків людського спілкування, як показують данні досліджень - це спілкування віч-на-віч. Соціолог Джон Джеймс (John James) у 1951 році разом із своїми студентами дослідили 7, 45 випадків неформального спілкування: між перехожими, гравцями на стадіонах, відпочиваючими на пляжах, покупцями у магазинах, а також, 458 випадків спілкування у різноманітних ситуаціях на роботі. Виявилося, що 71 відсоток випадків, - як у позаробочих, так і у робочих ситуаціях - взаємодіяли тільки двоє; у 1 відсотку - троє; у 6 відсотках. - четверо; і тільки у відсотках взаємодіяли п'ятеро та більш осіб.

У діадах впливовішу роль ніж у більших групах - відіграють емоції та почуття (Hare, 1976). Між учасниками діади існує дуже тісний взаємозв'язок: якщо один з них розчаровувається - взаємовідносини руйнуються, і існування групи, як такої, припиняється. Крім того, відносини у діадах частіше є більш емоційно напруженними і меньш явно агресивними, ніж інші види взаємин (Bales and Borgatta; 1955; O`Dell, 1968).

Приєднання до групи третього учасника - утворення тріади - докорінно змінює соціальну ситуацію. А саме - стають можливими коаліції - об'єднання двох проти третього (Hare, 1976). За таких умов одна особа може набути роль «третього зайвого» або «аутсайдера». Однак, за інших обставин, третій може набути роль «посередника» і виконувати функцію між двома іншими.

Одне з питань, що привертає увагу соціологів, це: яким має бути оптимальний розмір групи? Наприклад, якщо потрібно призначити комісію, щоб отримати рекомендації з якихось питань, - скільки осіб вона має включати в ідеалі?

Дослідити, проведені з малими групами дають підстави вважати, що найкращій розмір - п'ять осіб (Yare, 1976). За такої кількості осіб в групі повне взаємне блокування малоймовірне - тут непарне число членів.

Далі, через те що група може розколюватися на більшість з трьох осіб і меншість з двох, існування меншості не означає обов'язково ізоляції однієї особи - як це відбувається у тріадах. До того ж розмір такої групи достатній для того, щоб її члени могли досить легко зміню вати свої ролі, і щоб кожен з них міг уникнути незручної позиції без необхідності вирішувати таку проблему офіційним шляхом. Нарешті, розмір групи з п'ять осіб достатній для того, щоб люди могли вільно висловлювати свої почуття і навіть суперечити один одному, але водночас вони достатньо невеликі для того, щоб їх члени могли виявити повагу для почуттів і потреб один одного.

Лідерство

Ви знаєте, що не існує футбольних команд без капітанів, армій без офіцерів, корпорацій без керівного персоналу, університетів без ректорів, оркестрів без диригентів, або банд без главарів. Без загального керівництва людям звичайно важко координувати свою діяльність. Внаслідок цього, деякі члени груп мають в них більший вплив, ніж інші. Таких членів груп соціологи називають лідерами. Невеликі групи можуть існувати без лідерів, але у великих групах відсутність лідера спричиняє хаос.

У невеликих групах, як показали дослідження Бейлса (197) та Філдера (1981) здебільшого буває два типи лідерів. Один тип лідера - це «спеціаліст по задачах» (task specіalіst). Лідер цього типу спрямований перш за все на оцінювання проблем, що постають перед групою, та на організацію їх розв'язання. Інший тип лідера - це, так би мовити, «спеціаліст по стосунках» (socіal-emotіonal specіalіst). Лідер цього типу спрямований перш за все на вирішення міжособових. проблем в групі, на розрядження напруги в групі та на сприяння солідарності її членів.

Перший тип лідерства спрямований на досягнення групових цілей називають інструментальним (іnstrumental). Другий тип, орієнтований на підтримування злагоди та єдності в групі, називають експресивним (expressіve). У деяких. випадках одна й та ж людина виконує обидві ці ролі. Але частіше кожну з цих ролей виконує окрема особа. І жодна з цих ролей не є безумовно вважливішою за іншу. Яка саме з них важливіша - це залежить від ситуації.

Лідери також відрізняються тим, як саме. вони впливають на групу. Цей аспект лідерства вперше був висвітлений у класичних експериментах Курта Левіна та його групи ще у 3-их роках (Lewіn, Lіppіtt, and Whіte, 1939). У ціх дослідженнях дорослі лідери, працюючи з групами 11-річних хлопців свідомо притримувались одного з трьох стилів лідерства: авторитарного, демократичного та потурального.

При авторитарному стилі лідер визначав політику групи, давав детальні вказівки всім її членам так, щоб вони знали, що. мусять робити, призначав партнерів по роботі, суб'єктивно схвалював та критикував їх дії, і за власним розсудом усував від участі у груповій діяльності.

При демократичному стилі керівництва лідер дозволяв хлопчикам брати участь у прийнятті рішень, окреслював лише загальні цілі, пропонував на вибір різні способи дії, дозволяв членам групи працювати з тими, з ким вони бажають, оцінював хлопчиків об'єктивно і приймав участь у діяльності групи.

При потуральному стилі керівництва лідер займав пасивну позицію невтручання, надавав матеріали, пропозиції і допомогу тільки. тоді, коли їх просили, і унікав коментувати будь-яким чином роботу хлопчиків.

Якщо характеризувати ці стилі лідерства узагальнено, то слід відмітити наступне.

При авторитарному лідерстві:

• лідер утримує владу і несе відповідальність,
• лідер дає членам групи вичерпні вказівки,
• спілкування у групі йде головним чином «згори вниз».

Перевага авторитарного стилю в тому, що при такому лідерстві група діє швидко, організовано та прогнозовано, але при цьому придушується особиста ініціатива.

При демократичному лідерстві:

• лідер поділяє досить багато влади з групою, проводячи політику групового обговорення та прийняття рішень;
• члени групи через участь у прийнятті рішень поділяють як завдання, так і відповідальність;
• активне спілкування у групі іде як згори вниз, так і навпаки.

Перевага демократичного стилю в тому, що при такому лідерстві особиста відповідальність за справи групи є вищою; недолік його в тому, що групова діяльність забирає надто багато часу та іноді група не приходить до однієї думки.

При потуральному лідерстві:

• лідер дозволяє членам групи робити що завгодно: він фактично зрікається влади у групі,
• члени групи самі роблять те, що вважають за потрібне,
• спілкування йде в основному «у горизонтальній площині»: між рівними членами групи.

Перевага потурального лідерства в тому, воно дозволяє висококваліфікованим і компетентним членам працювати без стороннього втручання в їх роботу. Недолік його в тому, що група часто безцільно живе за течією подій, бо їй бракує керування.

Дослідники виявили, що авторитарне лідерство спричиняє високий рівень фрустрації і ворожих почуттів до лідера. Продуктивність залишається високою тільки у присутності. лідера та відразу ж повзе вниз у його відсутності. При демократичному лідерстві члени групи почуваються щасливішими, дружнішими, піклуються про групу, виявляють більше самостійності (особливо у відсутності лідера), і мають низький рівень міжособової агресивності. Потуральне лідерство веде до низької продуктивності групи та до високого рівня міжособової агресивності.

Коментуючи ці висновки, американські соціологи зауважують, що дослідження проводились з американською молоддю, призвичаєною саме до демократичного способу дій. І американські соціологи вважають, що за інших обставин, в іншому культурному середовищі перевага могла бути на боці авторитарного лідерства.

Той факт, що авторитарні лідери часто зустрічаються у країнах, які розвиваються, примушує деяких соціологів припускати, що за стресових умов люди надають перевагу директивному стилю лідерства. (Bass, 196). Хоча це можна пояснити і тим, що за таких обставин авторитарному лідеру легше захопити та утримати владу. Практичний досвід також свідчить, що демократичне лідерство не завжди стимулює краще виконання роботи або вищий рівень продуктивності. Деяким людям (як показують дані досліджень) більш подобається, щоб їм казали що треба робити, ніж брати участь у прийнятті рішень.

Соціальне ледарство (socіal loafіng).

Звичайно вважається, що три особи спільно можуть тягнути канат втричі сильніше, ніж одна особа, і що вісім можуть тягнути у вісім разів сильніше. Але дослідження показали інше. Якщо канат тягне одна особа і її зусилля, у середньому, дорівнює 59 кілограмів, то група з трьох таких осіб тягне канат у середньому із зусиллям 16 кілограмів, тобто у, 7 разів більше, ніж одна особа. А група із восьми осіб тягне канат із зусиллям близько 48 кілограмів, - тобто тільки у 4, рази більше, ніж одна особа.

Було запропоновано кілька пояснень такого явища. Раніше це пояснювали недосконалістю координації зусиль членів групи. Але ця гіпотеза була спростована на початку 7-х років в експериментах Інгхема. Він вимірював зусилля, які прикладали сліпі люди, що тягли канат самі, але були переконані, що тягнуть разом з іншими. Виявилось, що за таких обставин люди теж послаблювали свої зусилля. Таким чином, був зроблений висновок, що коли люди працюють у групі, вони зменшують свої зусилля. І це явище отримало назву соціального ледарства.

Існують декілька гіпотез, які пояснюють це явище. За одною гіпотезою, люди звичайно відчувають, що вони не досягають справедливого поділу зусиль і тому послаблюють свої індивідуальні зусилля. За іншою гіпотезою, люди звичайно сподіваються, що у гурті можна непомітно уникнути частини роботи, і тому послаблюють індивідуальні зусилля. Крім того, коли люди працюють в групі, вони часто очікують, що інші члени групи теж ледарюють (це показали дослідження Джексона і Харкінса на початку 8-х років).

Американські соціологи прийшли до висновку, що у східних обставинах працювали радянські селяни у колгоспах, тому що на своїх присадибних ділянках вони працювали набагато ефективніше. Такі ділянки складали менш ніж 1 відсоток сільськогосподарської землі колишнього Радянського Союзу, в той же час на них вирощувалося близько 7 відсотків валової сільськогосподарської продукції.

Але зі сказаного не треба робити висновок, що груповій роботі треба покласти край. Групи необхідні тому що вони можуть зробити багато такого, що поодинці зробити взагалі неможливо. І коли люди виконують складні. завдання, робота часто іде краще, коли кожен працює разом з іншими людьми. Це також показали емпіричні дослідження (Джексон І Віл'ямс, 1985). І коли соціальна солідарність висока, а групова мета сприймається як захоплююча, - люди дійсно можуть подвоювати свої зусилля. працюючи у групі. Такі приклади дають деякі спортивні команди, І такі приклади дають ізраїльські колективні господарства (своєрідні колгоспи). На жаль не було ще відповідних досліджень у нас.

Соціальне явище, дещо схоже із соціальним ледарством - це ситуація, у якій члени групи зустрічаються з протиріччям між задоволенням своїх особистих інтересів і сприянням добробуту групи. Цей феномен отримало назву соціально ї дилеми.

Яскравий приклад соціальної дилеми наводив Гарет Хардін. Він досліджував ситуацію, у якій деяка кількість пастухів користувалася спільним пасовиськом. Кожен з пастухів міг вважати, що якщо він додасть ще одну корову до стада, він одержить від цього додатковий прибуток. Але якщо кожний пастух зробить таким чином, пасовище буде винищено і всі пастухи матимуть збитки.

Подібна ситуація виникає при використанні будь-яких обмежених ресурсів - чистого повітря, води, електрики, газу і такого іншого. Кожна особа окремо може вважати, що її особиста вигода полягає у використанні більшої кількості ресурсів та у забруднені середовища на більшу суму, ніж це коштує для неї особисто, якщо витрати на очищення середовища розкладаються на усе населення равномірно.

Соціальні дилеми зустрічаються у двох основних формах:

• дилема спільного користування, коли людина має вирішувати, брати чи не брати зі спільних ресурсів;
• та дилема спільного нагромадження, коли людина має вирішувати додавати чи не додавати свого до спільних ресурсів.

Перша дилема отримала також назву «дилема раціона» (сommons dіlemma), другу називають «дилемою громадського добра» (publіc goods dіlemma). Остання дилема часто виникає у ситуаціях, коли спільне благополуччя групи можуть забезпечити кілька її членів. Підхід у такий ситуації з позиції «Нехай це робить хтось інший отримав назву «free-rіder mechanіsm», що можна перекласти українською як «механізм дурняка» (дарівщини), або як «механізм «зайця» (безбілетника).

Проблема полягає в тому, що залишаючись насамоті зі своними особистими інтересами, люди часто спонукаються тим, щоб скористуватися внесками інших у добробут громади в цілому.

Ситуація дармового користування плодами чужих зусиль виникає не тільки через бажання поживитися за чужий кошт. Воно виникло також тоді, коли людина побоюється що хтось інший «на дурняка» скористується плодами її зусиль. Це явище отримало назву «ефекту сисуна» (sucker effect). Люди звичайно не схильні грати роль «сисуна», але вони зменшують свій внесок у спільну групову справу, коли вважають, що хтось таку роль грає.

Групове мислення

Ще одне групове явище, яке ми маємо розглянути - це групове мислення (Groupthіnk). Цим терміном соціальний психолог Ірвінг Дженіс (Іrvіng Janіs) запропонував позначати той процес прийняття рішень, що відбувається у таких міцно згуртованих групах, у яких їх члени настільки сконцентровані на зміцнені групового консенсусу, що придушують критичне мислення.

Це явище Ірвінг Дженіс ілюстрував прикладом прийняття рішення адміністрацією Кеннеді про вторгнення на Кубу у Затоці Свіней (Bay of Pіgs) у 1961 році. Пізніше, аналізуючи негативні наслідки цієї акції (посилення влади Кастро, консолідування відносин між Гаваною Москвою, розміщення на Кубі радянських ядерних ракет та інше), Джон Кеннеді запитував: «Як ми могли бути такими дурними?». Тому, що не тільки президент та його радники недооцінили армії Кастро, але вони виявилися навіть не спроможними розшукати у багатьох інстанціях відповідну інформацію, яка реально була у США (Афганістан, 1979).

В умовах групового мислення члени групи поділяють ілюзію невразливості своєї логіки, що веде до надупевненості і готовності ризикувати без достатніх підстав. Співучасники групового мислення беззастережно вірять у внутрішню правоту своєї справи - у випадку з адміністрацією Кеннеді - у необхідність скинути силою режим Кастро.

У ситуації групового мислення члени групи вимагають згоди, і застосовують тиск на тих, хто висловлює якийсь сумнів щодо запропонованого напрямку дій. Вони відвертають розходження у думках і практикують самоцензуру (self-censorshіp). Пізніше з'ясувалося, що Державний секретар (Dean Rusk) і міністр оборони (Robert McNamara) зовсім по-різному розуміли план вторгнення, хоча брали участь у тих самих засіданнях.

Проаналізувавши 19 головних міжнародних криз за 35 років після другої світової війни Ірвінг Дженіс прийшов до висновку, що у 37 відсотках ситуацій. адміністрація США демонструвала у значній мірі прояви групового мислення.

Групове мислення зустрічається також у інших галузях соціального життя - особливо у корпораціях та інших великих організаціях.

Груповий конформізм

Дослідження групового мислення засвідчили наявність у групах потужнього соціального тиску, що породжує конформізм (conformіty), (conformіty дослівно - «відповідність» ). Хоча цей тиск якісно впливає на поведінку людей, вони часто навіть не підозрюють про це.

У дослідженнях Музафера Шеріфа 3-х років вплив групи на особисте сприйняття був показаний на прикладі оптичної ілюзії. Суть цих досліджень така. Коли люди дивляться на маленьку нерухому пляму світла у темній кімнаті, вони сприймають її як таку, що рухається хаотично у різних напрямках. При цьому, уявлення різних людей про те, наскільки далеко пляма відхиляється, - різні. Шеріф протестував різних людей поодинці і зафіксував їх уявлення. Потім він зібрав в одну групу тих людей, чиї бачення найбільше відрізнялися один від одного.

Він попросив їх знову подивитися на світлову пляму і голосно розповісти, що вони бачать. За таких умов сприйняття людей наближалося до групового усередненого. Пізніше, знову на самоті, вони вже не поверталися до свого попереднього бачення і продовжували притримуватися стандарту групи. Цікаво, що більшість з них стверджували, що прийшли до такого висновку самостійно, і група не мала на них ніякого впливу.

З іншого боку явище конформізму досліджував Соломон Аш (Solomon Asch). Він пропонував студентам, що брали участь у експериментах, визначати лінії однакової довжини на двох зображеннях. Він просив членів групи з дев'яти осіб говорити вголос, які лінії вони вважають однаковими. Однак, всі члени експериментальної групи - крім одного - були помічниками Аша, і свідомо давали домовлену невірну відповідь. І хоча вірна відповідь була очевидною, майже третина відповідей піддослідних повторювала ту невірну відповідь, яку давала більшість групи. У цих випадках піддослідні всупереч тому, що бачили, погоджувалися з твердженнями більшості членів групи. Таке погодження і отримало назву конформізму, а відповідна схильність індивіда - назву конформності.

Пізніше інтерв'ю з піддослідними показали, що тільки деякі з них сприймали вибір більшості як правильний. Більшість не вважали цей вибір правильним, але не хотіли відрізнятися. Такі експерименти наочно довели здатність групи викликати конформну поведінку.

25.11.2010