Психологія (від грец. „психі” – душа, „логос” – вчення – наука про душу). Психологія – наука про факти, закономірності та механізми функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності. Предметом психології є „душа” або психіка.
Психологія – древня наука. Виникала в VІ-V ст. до н.е. в стародавньому світі (Індія, Китай, Єгипет, древня Греція, Рим, Вавілон). Початкові відомості про психічне життя базувалося на здогадках, інтуїції, власному життєвому досвіді шляхом міркувань та узагальнень.
В період Античності (ІV ст. до н.е.) Аристотель написав трактат „Про душу” – вважається першим науково-психологічним твором, де Аристотель розробив систему психологічних понять. Саме тому Аристотель офіційно вважається засновником психології.
Термін „психологія” був введений вченими Гокленіусом і Кассманом у 1590 році.
Як самостійна галузь науки психологія виникла в 1879 році – рік заснування в Лейпцигу (Німеччина) Вільгельмом Вундтом.
На сучасному етапі душа – це термін, яким позначають сукупність психічних явищ; це психічні прояви людини (мислення, пам'ять, увага і т.д.).
Тобто, коли сучасний вчений говорить про душу, то розуміє під цим терміном психіку.
Сучасна психологія – це розгалужена система наукових галузей, пов’язаних різними сферами практичної діяльності людини.
На сьогодні налічується біля 50 психологічних дисциплін (прикладних галузей психології):
- психологія праці;
- психологія спорту;
- медична психологія;
- юридична психологія;
- військова психологія;
- соціальна психологія і інші.
За своєю суттю це є самостійні науки, але всі вони ґрунтуються на загальній психології, яка є фундаментальною галуззю і вивчає загальні закономірності функціонування і розвитку психіки людини.
Отже, загальна психологія є теоретичною базовою наукою, результати дослідження якої використовуються прикладними дисциплінами, а останні в свою чергу збагачують її.
Серед завдань загальної психології центральне місце посідає розробка методологічних основ, теорії і методик вивчення психологічних явищ.
Структура загальної психології
Структура загальної психології за Нємовим:
1. Психологія пізнавальних процесів:
- відчуття;
- сприймання;
- увага;
- пам'ять;
- уява;
- мислення;
- мова.
2. Психологія особистості:
- емоції;
- здібності;
- темперамент;
- характер;
- воля;
- мотивація.
З допомогою пізнавальних процесів людина отримує і переробляє інформацію про світ; вони беруть участь в формуванні і переробці знань.
Особистісні властивості визначають справи і вчинки людини.
Медична психологія
Медична психологія – прикладна галузь психології, що вивчає закономірності функціонування психіки в умовах виникнення і перебігу хвороб людей, а також відновлення їхнього здоров'я.
Засновником медичної психології вважається Р.Г. Лотце (німецький психолог і філософ ХІХ ст.).
Медична психологія є досить широка галузь психологічного знання, до її складу входять:
- клінічна психологія;
- клінічна нейропсихологія;
- психофармакологія;
- патопсихологія і інші.
У центрі уваги медичної психології є взаємовідношення хворого із середовищем лікувального закладу (відношення між: лікарем і хворим; медичною сестрою і хворим; лікарем, медичною сестрою і хворим).
Предметом вивчення медичної психології є:
- особистість хворої людини;
- особистість медичного працівника (в тому числі і майбутнього);
- взаємовідносини між хворим і медичним працівником в різних умовах (при відвідуванні вдома, в амбулаторії, в клініці);
- психологія взаємовідносин медичних працівників в процесі професійної діяльності і в побуті тощо.
Завдання медичної психології:
- вивчення особливостей змін психіки при соматичних і психічних захворюваннях;
- дослідження хвороботворних для психіки умов життя і діяльності людини;
- вивчення особистісних с особливостей, які запобігають захворюванню або сприяють йому.
Найважливішими питаннями медичної психології є: психотерапія, психогігієна і психопрофілактика.
Медичну психологія поділяють на:
1. Загальну медичну психологію, яка займається вивченням особистості хворого, лікаря, середнього і молодшого медичних працівників і їх взаємовідносин.
2. – Спеціальну медичну психологія, яка вивчає ті ж питання стосовно кожної конкретної медичної дисципліни:
- хірургії;
- терапії;
- педіатрії;
- психіатрії;
- невропатології і інші.
Методи психологічного дослідження поділяють на основні та допоміжні. Серед основних методів психологічного дослідження найважливішими є спостереження та експеримент.
Спостереження – метод, який полягає в цілеспрямованому, обумовленому завданням умисному сприйнятті психічних явищ та з’ясуванні їх смислу.
Це один з найстаріших методів психологічного дослідження і зазвичай супроводжує всі інші методи дослідження. Спостереження дозволяє побачити поведінку хворого в різних ситуаціях і отримати повну уяву про хворого. Мають велике значення у випадках симуляції, особливо коли хворий не підозрює, що за ним спостерігають.
Експеримент – це організована дослідником взаємодія між піддослідним (чи групою піддослідних) і експериментальною ситуацією з метою встановлення закономірностей цієї взаємодії.
Види експерименту:
- природний – здійснюється в звичних умовах діяльності людини і побудований так, що піддослідний не підозрює про те, що його досліджують;
- лабораторний – здійснюється в штучних умовах, в лабораторіях.
Допоміжні методи – методи, які доповнюють основні методи. Найважливішим серед них є:
- метод клінічної бесіди;
- тестовий метод;
- метод вивчення продуктів психічної діяльності хворих.
Метод клінічної бесіди – виявляється в аналізі факторів психічної діяльності людини, зібраних в процесі безпосереднього контакту лікаря з хворим.
Вимоги до клінічної бесіди:
- слід попередньо намітити ціль і основні питання бесіди;
- формулювання питань має бути зрозуміло хворому;
- повинна бути невимушена обстановка, яка буде сприяти щирим відповідям хворого.
В процесі бесіди з хворим лікар збирає анамнестичні відомості і скарги хворого.
Анамнез (з грец. – спомин, нагадування) – це сукупність відомостей про попередній стан хворого, які збирають для встановлення діагнозу.
Головне завдання психологічного анамнезу – отримання відомостей про індивідуально-психологічні властивості особистості хворого, ставлення до хвороби, психологію хворого, наявність психологічних розладів.
Анамнез поділяється на:
1) Анамнез хвороби:
- коли захворіла людина;
- коли і чому вернулась за медичною допомогою;
- як вплинула хвороба на трудові стосунки, на працездатність, на стосунки в сім'ї, на стосунки з друзями;
- як вплине хвороба на подання життя і т.п.
2) Анамнез життя:
- розпитування про батьків і родичів, їхні хвороби;
- перенесені в минулому хвороби
- як переносились госпіталізації
- професійний шлях і діяльність, задоволення ними
- розвиток і стан сімейних і інтимних стосунків і т.п.
Крім того, анамнез поділяється ще на:
- суб’єктивний анамнез: факти, які інформує про себе сам хворий;
- об’єктивний анамнез: факти, які сповіщаються родичами, друзями, співпрацівниками хворого.
Ці відомості доповнюють один одного і дають можливість зібрати найповніший матеріал про психічні особливості хворого.
Тестовий метод (тест) – це спеціальне завдання або набір завдань, які дають можливість швидко оцінити психічне явище або рівень його розвитку і піддослідного. Термін „тест” ввів у лексикон вчений Д. Кеттел у 1890 році.
Метод вивчення продуктів психічної діяльності хворих – це метод психологічного дослідження, який спрямований на збір, систематизацію, аналіз та тлумачення продуктів діяльності хворої людини.
На основі даного методу про психічне життя по таким матеріалам, як малюнки, технічні винаходи, втори і т.д.
Ці всі методи суттєво допомагають в діагностуванні специфіки захворювання хворої людини тощо.