1. Аналіз групового процесу Келмана
Келман розглядав групову терапію як ситуацію соціального впливу. При цьому вирішальним для всієї групи виявляються три процеси - податливість, ідентифікація і присвоєність:
- По-перше члени групи податливі до впливу керівника і других учасників.
- По-друге учасники ідентифікуються один з одним із керівником групи.
- По-третє учасники привласнюють груповий досвід.
2. Теорія між особистісних відносин (FIRO)
Уїльям Шуту стверджував, що в процесі досягнення учасниками індивідуальних і групових ціле психокорекційна група послідовно проходить визначені стадії розвитку. Спочатку учасники групи виявляють потребу у включенні в ситуацію, починає формуватись почуття приналежності до групи і з’являється бажання встановити відносини з другими членами групи. Пізніше наперед виходить потреба в контролі: проявляється суперництво, бажання влади, учасники ведуть боротьбу за лідерство.
Нарешті на стадії зрілості групи домінує потреба в прив’язаності: учасники встановлюють більш тісний емоційний зв’язок один з одним. Здебільшого учасники таких груп засвоюють. Що хоча керівники присутні на заняттях, щоб керувати і допомагати групі, не треба розраховувати на те, що вони будуть виконувати роботу замість учасників. Учасники повинні виробити способи встановлення відносин як з учасниками, займаючими позицію лідера, так і з групою в цілому.
3. Теорія Беннис і Шепард
Беннис і Шепард розглядали вплив внутрішнього неспокою переживаю чого учасниками, на розвиток психокорекційних груп. На ранній стадії групового процесу учасники почувають тривогу і стараються з допомогою установлених правил добитися відчуття більшої психологічної безпеки.
Наступний період характеризується створенням в групі атмосфери вільного спілкування.
Допомогу членів групи, характеризуючи найменшим протиріччям між над особистісними і контр-особистісними, найбільш корисна групі для рішення нової дилеми. Цю фінальну стадію групового процесу проходять ті групи, учасники яких близькі, але можуть усвідомлювати свої відмінності один від одного. Взаємовідносини в них повні значення, але не піддаються активності, вирішення конфліктів і досягнення згоди на твердій розумній основі.
З початку і до кінця циклу кожний учасник має справу з питанням (ідентичності. Влади і впливу, цілей і потреб, прийняття і близькості.
4. Лікувальні фактори Ялома
Ялом виділив 10 лікувальних факторів для більшості груп:
- Спільність – це характеристика міцності, єдності, міжособистісних взаємодій в групі.
- Внутрішні надії віра в успішність групового процесу.
- Узагальнення. До приходу в групу люди вважають свої проблеми унікальними, а в процесі групового розвиту бачать що і в інших є подібні проблеми.
- Альтруїзм – усвідомлення, що кожний в групі може бути потрібним і корисний другим.
- Забезпечення інформації – роздумів.
- Багаторазовий перенос. – любі труднощі в області спілкування і соціальної адаптації, проявляють в групі, яка сама згідно психоналічній теорії подібна до сім’ї.
- Між особистісне навчання – група служить тампоном для дослідження негативних і позитивних емоційних реакцій і випробовування нових видів поведінки.
- Розвиток між особистісних вмінь. Явно чи скрито учасники демонструють своє вміння спілкуватись.
- Імітуючи поведінки. Часто люди вчаться вести себе дивлячись на поведінку других.
- Катарсис. Обговорення в групі скритих чи подавлених "неприйнятних" потреб. Таких емоцій як почуття вини, ворожість. Це призводить до психологічного очищення, полегшення, свободи.
Володимир Карпов. Психотерапія з позиції системної психодинаміки. Спочатку, як глянути на процес психотерапії з точки зору, системної психодинаміки необхідно з’ясувати, що собою являє сама психодинаміка.
Система психодинаміки вивчає закономірності взаємодії всіх складових психосистеми в процесі її функціонування.
Основні положення психодинаміки. Інтегроване поле функціонування психосистеми являється нейтральним.
Інтегроване поле функціонування включає в себе як саму психосистему так і її функціонування. В свою чергу включаючи об’єкти взаємодії і способи взаємодії психосистеми з такими об’єктами.
Всяка психосистема прагне до стабілізації.
Простіше, психосистема прагне до задоволення в даний момент потреб.
Енергія стабілізації психосистеми рівна енергії дестабілізації.
Тобто, чим актуальніша яка-небудь незадоволена потреба, тим більший стимул до її задоволення.
Повна стабілізація психосистеми призводить до її дезинтеграції. Повна стабілізація означає зупинку психічних процесів, що підрозуміває припинення існування психосистеми, у всякому разі зупинення її існування як єдиного стабільного цілого, і розпад на декілька дестабілізуючих частин.
Розглянемо процес функціонування психосистеми, включаючий в себе психіку окремого індивіда. Весь період існування індивіду стан його психіки характеризується тим чи іншим ступенем нестабільності.
Критичним моментом для психосистеми є або повна відсутність нестабільності (задоволення всіх потреб) або крайня дестабілізація психосистем з неможливістю функціональної стабілізації і відповідними наростанням енергії стабілізації в середник системи. І перше, і друге призводить до дезинтеграції психосистеми; перше – в результаті розпаду внутрішніх зв’язків, друге – в результаті їх розриву.
Для психіки індивіда нормальним і здоровим являється такий стан, при якому у індивіда нормальним образом систематично з’являються нові потреби, які знаходять своє задоволення в процесі життєдіяльності.
Які потреби ми можемо вважати звичайними. Потреби індивіда можна розділити на біологічні, соціальні і духовні. Біологічно стоять на першому місці. Духовні потреби, являються продуктом взаємодії інтегрованих частин самої психосистеми і відіграють регулюючу функцію біологічних соціальних потреб.
При радикальній дезинтеграції психосистема продовжує дальше функціонування в дезинтегруючому стані. Шизофренію, слід розглядати як наслідок радикальної дезинтеграції психосистеми.
При функціональній дезинтеграції, після стабілізації окремих частин, система реінтегрується.
При реставраційній реінтеграції всі зв’язки установлюються в первинному вигляді, відповідно з тією нестабільністю.
При конструктивній реінтеграції всі частини психосистеми інтегруються знову, але уже по іншому організованими взаємо зв’язками. При цьому посередня нестабільність напруги не виникає, і психосистема одержує можливість нормально функціонувати. В цьому випадку кризи минає.
Стан дезинтеграції психосистеми клієнта можна діагностувати по повному виключенню якої несуть сфери життєдіяльності із області його інтересів, або по повній відсутності у клієнта яких-небудь емоцій (встид, страх, любов). При цьому клієнт може і не проявити ніяких скарг по цьому поводу, тобто бути суб’єктивно здоровим.
Якщо говорити про методи психотерапії, система психодинаміки не заперечує в застосуванні тих чи інших психотерапевтичних технік і методик, а тільки вказує напрямок руху процесу терапії.
Як висновок всього вищесказаного можна твердити, що результатом успішно проведеної психотерапії повинно бути звичайне динамічне функціонування психосистеми клієнта при повній інтеграції всіх її складових.