• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

Життєдіяльність людини відсувається у складному та мінливому середовищі, тому вона потребує вміння орієнтуватися в навколишніх умовах і пристосовувати до них свої дії. Знання про зовнішній і свій внутрішній світ людина набуває в ході чуттєвого та логічного пізнання дійсності за допомогою пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприймання, мислення, уяви. Пізнавальна діяльність завжди розпочинається з чуттєвого відображення світу у відчуттях та сприйманні.

Відчуття - це відображення окремих властивостей предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття. У відчуттях людині відкриваються кольори та звучання, пахощі і смак, вага, тепло чи холод речей, що її оточують. Крім того, відчуття дають інформацію про зміни у власному тілі: людина відчуває порушення у функціонуванні внутрішніх органів, положення і рух свого тіла й окремих його частин.

Відчуття як образи, що відбивають окремі властивості предметів, виникають під час діяльності будь-яких органів.

Відчуття - психічний процес, що полягає у відображенні мозком властивостей предметів і явищ об'єктивного світу, а також станів організму за безпосереднього впливу подразників на відповідні органи чуття.

Органи чуття - єдині канали, по яких зовнішній світ проникає в людську свідомість.

Матеріальним органом відчуття є аналізатори.

Органи відчуття людини одержують, відбирають, накопичують інформацію і передають її в мозок. Відтак виникає адекватне відчуття навколишнього світу і стану самого організму.

Виникнення відчуття зумовлюється перетворенням специфічної енергії подразника, який впливає в даний момент на рецептор, на енергію нервових процесів, відбувається перетворення енергії зовнішнього подразника на факт свідомості.

Як і будь-яке психічне явище, відчуття мають рефлекторну природу, їхньою фізіологічною основою є нервовий процес, що виникає під час дії подразника на відповідний йому аналізатор.

Аналізатор складається з трьох частин:

• Периферичний відділ (рецептори), який є спеціальним трансформатором зовнішньої енергії в нервовий процес.
• Аферентні (доцентрові) та еферентні (відцентрові) нерви - провідні шляхи, які з'єднують периферичний відділ аналізатора із центральним.
• Підкоркові та коркові відділи (мозковий кінець) аналізатора, де відбувається переробка нервових імпульсів, що надходять із периферичних відділів.

Чутливість аналізаторів не е постійною величиною. Вона може значною мірою змінюватися залежно від коливань інтенсивності подразника. Пристосування рівня чутливості до інтенсивності подразника називається сенсорною адаптацією. Процес адаптації виявляється у зниженні чутливості при високих інтенсивностях подразників і підвищенні при низьких.

У корковому відділі кожного аналізатора є ядро (центральна частина), де сконцентровано основну масу рецепторних клітин, і периферія, що складається з розсіяних кліткових елементів, які в тій чи іншій кількості розташовані в різних областях кори.

Розсіяні (периферичні) елементи даного аналізатора входять у ділянки, суміжні з ядрами інших аналізаторів. Цим забезпечується участь в окремому акті відчуття більшої частини всієї кори головного мозку.

Певним клітинам периферичного відділу аналізатора відповідають певні ділянки кори. Для виникнення відчуття необхідна робота всього аналізатора як цілого.

Рефлекторна дуга складається з рецептора, провідних шляхів, центральної частини та ефектора.

Процес зорового відчуття не лише починається в оці, а й завершується в ньому. Те саме характерне і для інших аналізаторів.

Принцип зворотного зв'язку вимагає визнання того, що орган відчуття є навперемінно рецептором та ефектором.

Класифікація відчуттів

За характером відображення і місцем розташування рецепторів прийнято поділяти відчуття на чотири групи:

• Екстрацептивні, які відображають властивості предметів і явищ зовнішнього середовища та мають рецептори на поверхні тіла (зорові, слухові, дотикові, нюхові, смакові).
• Інтроцептивні, які мають рецептори, розташовані у внутрішніх органах і тканинах тіла та відображають стан внутрішніх органів (органічні - спраги, голоду тощо).
• Кінестатичні й статичні, які дають інформацію про рух і положення нашого тіла.
• Проміжні й самостійні - температурні, вібраційні, рівноваги, прискорення, больові відчуття.

Необхідно знати також, що існують тривалість, латентний (прихований) період, післядія відчуттів.

Властивості та закономірності відчуттів. Відчуття як елементарне відображення матеріального світу закономірно відбиває основні характеристики предметів і явищ - якісні, кількісні та просторово-часові. У цих закономірностях яскраво проявляється природа чуттєвих образів, які є суб'єктивним відображенням об'єктивного світу.

Головною характеристикою відчуттів, у якій виявляється їх специфічність, зумовлена фізично-хімічними властивостями адекватних для відповідного аналізатора подразників, є їхня якість. Неповними є уявлення про наявність у людини лише п'яти органів чуття - зору, слуху, смаку, нюху та дотику. Насправді відчуттів та їхніх аналізаторних апаратів у людини значно більше. Самостійним різновидом є температурні відчуття, що відіграють важливу роль у процесах теплообміну між організмом і середовищем.

Спільними для різних органів чуття є больові відчуття, які виникають унаслідок дії занадто сильних подразників, але мають і свої самостійні рецептори. Інформацію про рух і положення нашого тіла та про властивості предметів, з якими ми діємо, дають м'язово-суглобові відчуття (кінестетичні та статичні), їх рецептори містяться у м'язах, суглобах і зв'язках. Важливу роль у просторовому аналізі відіграють вестибулярні відчуття, органом яких є півколові канали та отолітовий апарат вуха. Проміжне положення між дотиковими та слуховими відчуттями займають вібраційні відчуття. Нарешті, різноманітну інформацію про внутрішній стан людини дають рецептори, розташовані в органах і тканинах організму.

02.10.2010