• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

Всі засоби спілкування поділяються на дві великі групи: вербальні (словесні) і невербальні.

На перший погляд може здатися, що невербальні засоби не такі важливі, як словесні. Але це не так. А.Піз в своїй книзі “Язык телодвижений» наводить дані, отримані. А.Мейерабіаном, згідно яким передача інформації здійснюється за рахунок вербальних засобів, тільки слів на 7%, звукових засобів, (враховуючи тон голосу, інтонації звуку) - на 38%, а за рахунок невербальних засобів - на 55%.

До такого самого висновку прийшов і професор Бердвісал, який встановив, що словесне спілкування у розмірі займає менше 35%, а більше 65% інформації передається за допомогою невербальних засобів. Між вербальними і невербальними засобами спілкування існує своєрідний розподіл функцій: по словесному каналі передається чиста інформація, а по вербальному - відношення до партнера.

Невербальна поведінка людини нероздільно пов'язана з її психічними станами і служить засобами їх вираження. В процесі спілкування невербальна поведінка виступає об'єктом пояснення не сама по собі, а як показник прихованих для безпосереднього спостереження індивідуально-психологічних і соціально-психологічних характеристик особистості. На сонові невербальної поведінки розкривається внутрішній світ особистості, здійснюється формування психологічного змісту спілкування і спільної діяльності.

В соціально-психологічних дослідженнях розроблені різні класифікації невербальних засобів спілкування, до яких відносять всі рухи тіла, інтонаційні характеристики ти голосу, просторову організацію спілкування.

Розглянемо коротко основні невербальні засоби спілкування. Найбільш важливими невербальними засобами є кінетичні засоби - зорове сприйняття рухів іншої людини, яке виконує виразно-регулюючу функцію в спілкуванні. До кінетики відносять виразні рухи, що проявляються в міміці, позі, погляді, поході.

Важливу роль в передачі інформації відводиться міміці - рухові м'язів обличчя, яку називають дзеркалом душі.

Головною характеристикою міміки є її цілісність і динамічність. Це означає, що в мімічному вираженні шести основних емоційних станів (гніву, радості, страху, страждання, подиву і відрази) всі рухи м'язів місця так скоординовані, що добре видно зі схеми мімічних кодів емоційних станів розробленої В.А. Лабунською.

Дослідження психологів показали, що всі люди незалежно від національності і культури, в якій вони виросли, досить точно і узгоджено інтерпретують дані мімічні конфігурації як вираження відповідних емоцій.

З мімікою дуже тісно пов'язані погляд чи візуальний контакт, що складає виняткового важливу частину спілкування.

Американськими психологами Р.Екслайном і Л.Вінтерсом було доведено, що погляд пов'язаний з процесом формування висловлювання і трудністю цього процесу. Коли людина тільки формує думку, вона найчастіше дивиться в сторон6у, коли думка повністю готова - на співрозмовника.

Візуальний контакт свідчить про роз положення до спілкування. Можна сказати, що якщо на нас дивляться мало, ми маємо підстави вважати, що до нас чи до того, що ми говоримо і робимо відносяться погано.

За допомогою очей передаються самі точні сигнали про стан людини, оскільки розширення і звуження зіниць не піддаються свідомому контролю. При сталому освітленні зіниці можуть розширюватися чи звужуватися в залежності від настою. Якщо людина збуджена чи зацікавлена чимось або знаходиться в піднятому настрої, її зіниці розширяються в чотири раз від нормального стану. Навпаки, сердитий похмурий настрій змушує зіниці звузитись.

Хоча обличчя є джерелом інформації про психологічний стан людини, ново в багатьох випадках є менш інформаційне ніж тіло, тому що мімічні вирази обличчя свідомо контролюються краще, ніж рухи тіла. Тому при спілкуванні важливо знати, яку інформацію можна отримати, якщо перенести фокус спостереження з обличчя людини на його тіло і рухи оскільки жести. Пози стиль експресивної поведінки несуть велику кількість інформації.

Поза - це положення людського тіла, типові для даної культури, елементарна одиниця просторової поведінки людини. Загальна кількість різноманітних положень які може прийнятим людське тіло близько 1000.

Одним з перших, хто вказав на роль людини, як однієї із невербальних засобів спілкування став психолог А.Рефрен. Пізніше дослідженнями проведеними В. Шюбцем, було виявлено, що головний суттєвий зміст пози полягає в розміщенні індивідом свого тіла по відношенню до співрозмовника.

Доведено, що “закриті” пози коли людина намагається закрити передню частину тіла і зайняти поменше місця в просторів; “наполеонівська” поза стоячи: руки, схрещені на грудях і сидячи: дві руки підпирають підборіддя і т. п.) сприймаються як пози недовір'я, незгоди, критики.

“Відкриті” пози стоячи: руки відкриті долонями вверх, сидячи: руки розкинуті, ноги витягнуті) сприймаються як пози довіри, згоди, доброзичливості, психологічного комфорту.

Відомо, що коли людина зацікавлена в спілкуванні, вона буде орієнтуватися на співрозмовника, нахилятися в його сторону, якщо ж не зацікавлена, то навпаки - орієнтуватися в сторону і відходити назад. Людина, бажаюча заявити про себе, буде стояти прямо, напружена, іноді впершись руками в бедра. Людина якій не потрібно підкреслювати свій статус і положення буде розслабленою, спокійною, знаходитися в спокійній невимушеній позі.

Так само легко як і пози, може бути зрозумілим значення жестів, - різноманітних рухів руками і головою, зміст яких зрозумілий для спілкуючись сторін.

Про інформацію, яку несе жестикуляція відомо дуже багато. Перш за все важлива кількість жестикуляції, конкретний зміст відповідних жестів відмінний в різних культурах.

Проте всі культури мають спільні жести, серед яких можна виділити:

• комунікативні (жести привітання, прощання, привернення уваги, заборони, вдоволення, заперечення, запитання і т.д.);
• моральні, тобто виражаючи оцінки і відношення (жести схвалення і невдоволення. Довіри і недовіри, розгубленості і т.п.);
• описові жести, маючі суть тільки в контексті речового висловлення.

В процесі спілкування не треба забувати про конгруентність, співпадання жестів і висловлювань. Відмінність між жестами і суттю висловлювань є сигналом брехні.

І на кінець, ходьба людини, тобто стиль пересування, по якому досить легко можна розпізнати його емоційні стани. Так в дослідженнях психологів досліджувати з точністю впізнавали такі емоції, як гнів, страждання. Гордість, щастя. При чому виявилось, що сама тяжча ходьба при гніві, сама легка - при радості, в'яла, пригнічена - при стражданнях, найбільша довжина кроку при гордості.

На ступні види невербальних засобів спілкування пов'язані з голосом, характеристики якого складають образ людини, сприяючий розпізнанню його станів, виявленню психічної індивідуальності.

Характеристики голосу відносять до просодичних і екстралінгвістичних явищ.

Просодика - це спільна назва таких ритміко-інтонаційних сторін бесіди, як висота, гучність голосового тону, тембр голосу, сила наголосу.

Екстралінгвістична система - це включення в розмову пауз, а також різного роду психофізіологічних людських проявів: плачу, кашлю, сміху, зітхання. Просодичними і екстралінгвістичними засобами регулюється і потік бесіди, економляться мовні засоби спілкування, вони доповнюють, заміняють словесні висловлювання, виявляють емоційні стани.

Енепузізм, радість і недовіра звичайно передаються високим голосом, гнів і страх - також досить високим голосом, але в більш широкому діапазоні тональності, сили і висоти звуків. Горе, сум, втому передають м'яким і приглушеним голосом.

Швидкість розмови також відображають почуття: швидка бесіда - переживання і стривоженість; повільна бесіда свідчить про пригнічений настрій, горе, зарозумілість чи стомленість.

До тактильних засобів спілкування відносяться динамічні дотики в формі рукостискання, поплескування, поцілунку. Доведено, що динамічні дотики біологічно необхідною формою стимуляції, а не тільки сентиментальною дрібницею людського спілкування.

Використані людиною в спілкуванні динамічні дотики виявляються багатьма факторами. Серед них велике значення має статус партнерів, вік, стать, степінь їх знайомства.

Рукостискання. Наприклад, ділиться на три типи: домінуюче (рука зверху, долоні розвернуті вниз), покірне (рука знизу, долоні розвернуті вверх) та рівноправне.

Такий тактильний елемент, як поплескування по плечу можливий при умові близьких відносин, рівності соціального положення партнерів по спілкуванню.

Спілкування завжди просторово організовано. Одним з перших просторову структуру спілкування став вивчати американський антрополог Е.Холл, який ввів термін “проксеміка”, дослівний переклад якого означає “близькість”. До проксемічних характеристик відноситься орієнтація партнерів в момент спілкування і дистанція між ними. На проксемічні характеристики спілкування прямо впливають культурні і національні фактори. Е.Холл описав норми приближення партнерів по спілкуванні - дистанції. Ці норми визначені чотирма відстанями:

• Інтимна відстань (від 0 до 45 см) - спілкування самих близьких людей;
• Особиста (від 45 до 120 см) - спілкування з знайомими людьми;
• Соціальна (від 120 до 400 см) - спілкування з чужими людьми;
• Суспільна (від 400 до 750 см) - при виступів перед різними аудиторіями.
• Порушення оптимальної дистанції спілкування сприймається негативно.

Орієнтація і кут спілкування - проксемічні компоненти невербальної системи. Орієнтація, виражена в повороті тіла і носка ноги в напрямку партнера чи в сторону від нього, сигналізує про направлення думок.

Позиції сторін, що спілкуються за столом виділяються характером спілкування. Якщо спілкування носить суперницький чи захисний характер, люди сідають навпроти; при звичайній дружній розмові - займають кутову позицію; при кооперативній поведінці - займають позицію ділової взаємодії з одної сторони столу; незалежна позиція визначається в розміщенні по діагоналі.

Слід відзначити, що невербальна поведінка особистості багатофункціональна:

• Створює образ партнера по спілкуванню;
• Виражає взаємовідносини партнерів по спілкуванню, формує ці відносини;
• Постає індикатором актуальних психічних станів особистості;
• Виступає в ролі уточнення. Зміна розуміння вербального повідомлення, підсилює емоційну насиченість сказаного;
• Виступає в якості показника статусно-рольових відносин.

Вербальні засоби спілкування. Як би не були важливі почуття емоції, відносини людей, та ділове спілкування передбачає не стільки передачу емоційних станів, скільки передачу інформації.

Зміст інформації передаються за допомогою мови, тобто приймає вербальну чи словесну форму. При цьому суть частини інформації перекручується, а частина втрачається.

При передачі інформації потрібно ідею, що виникла спочатку словесно оформити в внутрішній мові, потім пе6ревести із внутрішньої мовив зовнішню, тобто висловити. Це висловлення повинно бути почуте і зрозуміло.

На кожному етапі відбувається втрата інформації і ї перекручення.. Величина цих втрат визначається і загальною недосконалістю людської мови, неможливістю повно і точно втілити думки в словесну форму.

Процес обміну інформації може бути схематично поданий як система з зворотнім зв'язком і шумом. До того ж, обмін повідомленнями відбувається не “просто так, а заради досягнення цілей спілкування тому треба враховувати особисту мету, вкладену в повідомлення. В спілкуванні ми не просто передаємо інформацію, а інформуємо, обмінюємось знаннями про трудності вирішення ідеї, жаліємося. Тобто, успішна комунікація можлива тільки з урахуванням особистісного фону, на якому передається інформація.

В психології розроблені демонстраційні моделі, що полегшують розуміння процесу спілкування. Одна з таких моделей враховує як зміст повідомлення, так і його особистісну суть.

Ефективною комунікація буде тоді, коли одержувач повідомлення правильно розшифрує всі його чотири сторони. Якщо ж одержувач не в змозі розшифрувати всі сторони повідомлення чи реагує не на ту його сторону, то виникає нерозуміння.

Класичний приклад з безсмертної комедії Гоголя “Ревізор”. Суть діла зрозуміла: їде ревізор. Що ще хотів сказати городничий? Яке його відношення до чиновників? Очевидно: «Знаю я вас», «Тримайтесь».

Відношення передаються невербальними засобами: мімікою, жестами, інтонацією. Більшість конфліктів виникає при неправильному розшифруванні відношення. Часто сприймають не суть справи, а відношення і реагують саме на нього.

На стороні саморозкриття можна запропонувати наступне:

• Мені страшно;
• Я почуваю себе невпевнено;
• Я вийшов із звичної колії;
• Я здивований.

Четверта сторона повідомлення містить заклик чи звертання. Відправник інформації своїм посланням хоче чогось добитися. В нашому випадку може виглядати так:

• Допоможіть в цій неприємній ситуації;
• Не здавайте мене;
• Давайте рятуватись разом.

Максимальне наближення між передаючим і сприймаючим інформацію можливе тоді, коли задається достатня кількість питань, коли відправнику інформації повертається посланий ним “м'яч” і може дізнатися, що одержувач інформації її дійсно сприйняв. Необхідні зворотні зв'язки: “Якщо я вас правильно зрозумів, то ...” , “Ви маєте на увазі, що ...” і т.д. Такими фразами сигналізують, що стараються зрозуміти співрозмовника і дають йому можливість ще ясніше і чіткіше сформувати свої думки.

Якщо перейти від загальних теоретичних моделей передачі і прийому інформації до практики, то для ділового спілкування це перш за все вміння говорити і вміння слухати.

Умінню говорити, чи ораторському мистецтву вчили в античності. Воно передбачає вміння доступним для співрозмовника мовою, орієнтуватися в спілкуванні на реакцію співрозмовника.

Розмова в діловому спілкуванні направлена на те, щоб переконати співрозмовника в своїй точці зору і схиляти до співробітництва.

Переконання виявляється психологічними факторами, атмосферою розмови, яка може бути сприятливою і несприятливою, доброзичливою чи недоброзичливою.

Культура словесного спілкування включає в себе перш за все вільне володіння мовою.

Будь яка природна мова має складну структуру, складовими частинами якої є:

• літературна мова;
• діалектна мова;
• професійна лексика;
• ненормативна лексика;

Мовна культура в діловому спілкуванні виражається в оцінці рівня мислення співрозмовника, його життєвого досвіду. При діловому спілкуванні треба використовувати прості, ясні і точні слова, грамотно формувати свої думки.

В книзі В. Зігерта та Л. Ланг “Керувати без конфліктів” виділяються типові помилки, пов'язані з орієнтацією на себе, які дозволяють донести свої думки до співрозмовника.

Якщо в спілкуванні ми орієнтуємся на себе, а не на співрозмовника, то ми:

• не організовуємо свої думки перед тим, як їх висловлюємо, а говоримо спонтанно, надіючись, точніше вимагаючи, щоби інші “встигали” за нами;
• через неуважність чи невпевненість не висловлюємо свої думки точно, тому набувають двозначності;
• говоримо досить довго, так що, слухач вкінці нашого висловлювання не пам'ятає початку;
• продовжуємо говорити, навіть не помічаючи реакції співрозмовника.

Висловлювання без орієнтації на співрозмовника називаються монологом. Сума втрати інформації при монологічному спілкуванні може досягати 50%, а в деяких випадках - і 80% від об'єму вихідної інформації.

Найбільш ефективною формою спілкування є діалог, в основі якого лежить вміння задавати питання. В літературі по діловому спілкуванні виділені деякі типи питань, які допомагають отримати потрібну інформацію.

Найбільш ефективними для ведення діалогу відкриті питання типу:

• Яка ваша думка?
• Яким чином?
• Скільки ще?
• Чому?
• Як?

Інформаційне опитування відноситься до питань відкритого типу. Його слід будувати так, щоб викликати інформацію здатну зацікавити і згрупувати навколо себе різноманітні погляди.

Якщо питання розраховане на “так” чи “ні”, воно закриває діалог і його не можна рахувати інформаційним.

Закриті питання, на які буде відповідь “так” чи “ні” рекомендується не для отримання інформації, а для підтримання підтвердження згоди чи незгоди з висловленою позицією.

Для забезпечення цілісного діалогу, можна використовувати дзеркальне питання. Технічно воно складається з повторення, з питальною інтонацією частини ствердження, висловленого співрозмовником для того, щоб заставити побачити своє ствердження зі сторони.

Дзеркальні питання дозволяють не заперечуючи співрозмовника і не відкидаючи його стверджень, створювати в розмові моменти, які надають діалогу нову суть.

Успішність діалогового спілкування в багатьох випадках залежить не тільки від вміння говорити, але і уміння слухати співрозмовника.

Невміння вислухати - основна причина неефективного спілкування, яке приводить до непорозумінь, помилок і проблемам.

В літературі виділяють два види слухання: не рефлексне і рефлексне слухання.

Не рефлексивне слухання - це вміння уважно мовчати, не перебивати розповідь співрозмовника своїми зауваженнями. Цей вид слухання потрібний, коли співрозмовник проявляє такі глибокі почуття, як гнів чи горе, горить бажанням висловити свою точку зору, хоче обговорити наболілі питання. Відповіді при не рефлексному слуханні мають бути зведені до мінімум, типу “Так!”, “Нічого собі!”, “Продовжуйте!”, “Невже?”.

В діловому, як і в іншому спілкуванні, важливе поєднання не рефлексного і рефлексного слухання.

Рефлексне слухання представляє процес розшифрування суті повідомлення. З'ясувати реальне значення допомагають рефлексивні відповіді серед яких виділяють з'ясування, перефразування, відображення почуттів і резюмування.

З'ясування являє собою звернення до партнера за уточненнями за допомогою ключових фраз типу: “Я не зрозумів”, “Що ви маєте на увазі?”, “Давайте уточнемо це”, і т.п.

Перефразування - особисте формулювання повідомлення для перевірки його точності.

Ключові фрази “Як я Вас зрозумів...”, “Ви думаєте, що ...”, “На вашу думку ...”.

При відображенні почуттів робиться акцент на відображенні слухачем емоційного стану мовця за допомогою фраз “Ви чимось розстроєні ?”, “Напевно, Ви відчуваєте?” і т.д.

При резюмуванні підсумовують основні ідеї почуття мовця, для чого використовують фрази: “Вашими основними ідеями як я зрозумів є ...”.

В спілкуванні потрібно уникати типових помилок слухача, серед яких можна виділити наступні:

• Перебивання співрозмовника під час спілкування. Більшість людей перебивають один одного несвідомо.
• Керівники частіше перебивають підлеглих, а чоловіки жінок.
• Поспішні висновки заставляють співрозмовника зайняти оборонну позицію, що зразу ж робить бар'єр успішного спілкування.
• Поспішне заперечення часто виникає при незгоді з висловлюваннями співрозмовника. Звичайно людина не слухає, а в думках формулює заперечення і чекає нагоди висловитися.
• Непотрібні поради звичайно дають люди, не здатні реально допомогти. Перш за все треба встановити, чого хоче співрозмовник: разом подумати чи получити конкретну допомогу.
• Формування комунікативних навиків вимагає і часу і терпіння.

01.10.2010