• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

Брестський мир не врятував Німеччину і її союзників від поразки у війні. Правда, Німеччина отримала можливість перекинути значні сили зі Східного на Західний фронт і навіть вдалася в березні 1918 р. до наступу проти Антанти. Німецькі війська просунулися на 65 км. вглиб Франції, обстріляли далекобійною артилерією Париж. Однак, розвити цей наступ по всьому фронту Німеччина вже не могла. Давалась взнаки виснаженість військ. До того ж безперервно вимагали допомоги інші члени Четверного союзу. Німецькі батальйони були розсипані між болгарськими дивізіями. Війська Німеччини билися в Месопотамії разом з турками. Німецькі війська воювали також на кордонах Австро-Угорщини.

Становище Антанти теж не було блискучим. Але вступ у війну США навесні 1917 р. здійснив свій вплив на перерозподіл діючих на фронтах сил. В середині 1918 р. країни Антанти починають перевищувати країни австро-німецького блоку як за кількістю дивізій (210 проти 207), так і за кількістю діючої бойової техніки. Контрнаступ англійських і французьких військ в серпні 1918 р. примусив Німеччину відступити: за декілька днів вона втратила все, що здобула внаслідок прориву березня 1918 р.

Розвиваючи надалі наступ війська генерала Ф. д’Еспере прорвали 15 вересня 1918 р. болгарські укріплення на Салонікському фронті. Через 10 днів опір Болгарії було зламано, незважаючи на допомогу австро-угорських і німецьких військ. 25 вересня 1918 р. Болгарія, не попередивши своїх союзників, звернулась до генерала д’Еспере з проханням про перемир’я. В країні вибухнуло повстання. Німецьким військам вдалося придушити це повстання, але болгарський цар Фердинанд був вимушений зректися престолу.

29 вересня представники Болгарії прибули до Салонік, де Ф. д’Еспере продиктував їм умови перемир’я. Болгарія повинна була очистити від своїх військ грецькі й сербські території, її армія підлягала демобілізації. Антанта отримувала право окупації болгарської території.

Розгром Болгарії відкривав шлях для наступу Антанти в Австро-Угорщині і далі, на Німеччину. Водночас у надзвичайно тяжкому стані опинилась Туреччина. Наприкінці вересня 1918 р. перестала існувати турецька армія в Палестині. Тоді ж було прорвано німецьку лінію оборони (лінію Зігфрида) на Західному фронті.

Розклад противника, викликаний воєнними невдачами, був прискорений й дипломатичними діями союзників. Так, найвизначнішим актом дипломатії останнього періоду стало послання американського президента до Конгресу від 8 січня 1918 р., відомого в історії як 14 пунктів В. Вільсона. Серед головних ідей цього документа були:

• "відкриті мирні угоди" й відмова від таємної дипломатії (п. 1);
• "абсолютна свобода мореплавання" (п. 2);
• "зняття всіх економічних бар’єрів і встановлення рівних торговельних умов для всіх держав, схильних до миру й співробітництва" (п. 3);
• скорочення озброєнь (п. 4);
• "безстороннє врегулювання колоніальних претензій" (п. 5);
• отримання Росією "безперешкодних і нічим не обмежених можливостей для незалежного визначення власного політичного розвитку..." (п. 6);
• "евакуація Бельгії та повне відновлення її суверенітету" (п. 7);
• звільнення захоплених німцями французьких територій (п. 8);
• справедливе уточнення італійських кордонів (п. 9.);
• найвільніші можливості для автономного розвитку народів Австро-Угорщини (п. 10);
• евакуація й відродження Румунії, Сербії, Чорногорії (п. 11);
• гарантія автономного розвитку не турецьким національностям Османської імперії при збереженні її турецьких частин;
• відкриття Дарданелл для всіх держав (п. 12);
• утворення незалежної Польщі (п. 13);
• формування "загальної асоціації народів на основі окремих угод з метою надання взаємних гарантій політичної незалежності й територіальної цілісності як великим, так і малим державам" (п. 14).

Поява цього документу була зустрінута ліберально-буржуазними, пацифістськими і навіть соціал-демократичними колами Заходу як "нова Біблія", "нова хартія для всього людства", що дало підставу як тодішнім, так і сучасним історикам стверджувати, що 14 пунктів Вільсон за своєю суттю претендували на дійсно демократичну ідеологію, розроблену керівництвом великої держави для зовнішнього користування. * Акцентування водночас на виключно демократичній сутності 14 пунктів маскує й його прагматичні орієнтації.

Йдеться, по перше, про відверто пропагандистську спрямованість документу. Так, бувши протиставленим Декрету про мир радянської Росії із проголошеними в ньому принципами миру без анексій і контрибуції, він мав нейтралізувати вплив революційної дипломатії на систему міжнародних відносин. По-друге, визнаючи необхідність евакуації ряду європейських територій, як і відновлення суверенітету малих і середніх держав, він наголошував на німецькі і австро-угорські загарбання, залишаючи поза увагою і, тим самим, стверджуючи територіальні захоплення Антанти.

По-третє, захищаючи позиції членів і союзників Антанти, він (документ Вільсона) по суті стверджував на лідерство США, що, здобувши особливої могутності під час війни, не могли не посісти провідної ролі у світі за умов "свободи мореплавання" чи рівних торговельних можливостей "схильних до миру" країн.

Отже, 14 пунктів В. Вільсона можна вважати тим дипломатичним маневром Сполучених Штатів, що мав не тільки прискорити завершення війни (висуваючи достатньо прийнятні для всіх сторін умови мирних договорів), а й забезпечити за США ініціативу міжнародних переговорів наприкінці війни, визначити особливий статус країни в системі міжнародних відносин у повоєнні роки.

Це підтверджувалось і самим В. Вільсоном, який виступив 27 вересня 1918 р. у Нью-Йорку з додатковими коментарями 14 пунктів. На відміну від головного документу, який проголошував у досить загальних підходах демократичні принципи, коментарі мали офіційний характер і слугували практичною реалізацією американській адміністрації щодо тенденцій світової політики.

Утримували коментарі, зокрема, й бачення шляхів завершення війни. Американський президент закликав німецький народ не вірити слову тих, хто нав’язав війну. Німцям по суті давалась підказка, до кого слід звертатися у справі пропозицій про мир.

Сигнал президента, очевидно, було взято до уваги. Новий уряд Німеччини на чолі з принцом М. Баденським звернувся через Швейцарію вночі з 4 на 5 жовтня 1918 р. до Вільсона з проханням укласти перемир’я на основі його 14 пунктів та роз’яснень від 27 вересня. 8 жовтня держсекретар США Лансінг від імені Вільсона відповів на ноту Німеччини, вимагаючи підтвердження того, що німецький уряд приймає всі умови, подані в 14 пунктах, а також в наступних заявах президента.

Надалі американська сторона вимагала від Німеччини гарантій не тільки щодо виконання усіх вимог перемир’я, а й проведення змін внутрішньополітичного характеру. 20 жовтня Німеччина повідомила Вільсона про конституційні реформи і заявила, що вона приймає усі умови, висловлюючи надію, що президент не підтримає вимог, не погоджених з честю німецького народу і з підготовкою справедливого миру. Поки відбувалось дане дипломатичне листування, США ініціювала переговори щодо умов перемир’я й інших союзників по Антанті.

Інакше розвивались стосунки американської адміністрації з Австро-Угорщиною. Австрійський уряд звернувся до США з проханням про перемир’я майже одночасно з Німеччиною, 5 жовтня 1918 р. Однак, розглядати австрійську пропозицію Вільсон відмовився. Відню було заявлено, що союзники вже давно визнали як Чехословаччину, так і національні вимоги південних слов’ян. Відмовляючись вступити в переговори з Австро-Угорщиною, США і, в цілому, Антанта по суті прискорили її розвал. Австрійська армія була дезорганізована.

Вибухнуло повстання в хорватських полках в Фіуме. Чехословаччина оголосила себе незалежною. Угорщина перетворилась у самостійні республіку. Монархія Габсбургів перестала існувати. Остаточно Австрія і Угорщина здалися 3 листопада 1918 р. За умовами перемир’я, укладеного в Падуї, австро-угорська армія демобілізовувалась і розформовувалась, за винятком 20 дивізій.

Половина її військового майна передавалась Антанті. Морський і річковий флоти підлягали роззброєнню. Антанта діставала право використовувати всі засоби сполучення для продовження подальшої боротьби з Німеччиною.

Майже одночасно з цим дістає цілковитої поразки від Антанти й Туреччина. 30 жовтня 1918 р. в порту Мудрос, на острові Лемнос, на британському кораблі "Агамемнон" англійці уклали з турками перемир’я. Турки повинні були очистити Аравію, Месопотамію, Сірію, Вірменію, частину Кілікії. Одним з перших пунктів перемир’я в Мудросі стало зобов’язання турків відкрити переможцям доступ у Чорне море і погодження щодо окупації військами Антанти Константинополя й проток.

Внаслідок наступальних операцій союзників становище німців ставало безнадійним. Водночас Німеччина ще не була остаточно розбита. Перед союзниками постало питання, чи продовжувати війну до цілковитої перемоги, чи підтримати перемир’я, запропоноване німецьким урядом і підтримане США.

При тому скрутному становищі, в якому перебували Англія, Франція, Італія, продовження війни коштувало б їм додаткових колосальних жертв. До того ж союзників лякала можливість революції в Німеччині, яка могла охопити й інші країни Європи. Отже, перемир’я ставало бажаним для усіх союзних держав, хоча одностайності думок відносно умов його досягнення країни-члени Антанти не виявляли.

Так, уже на нарадах у Верховній раді і особливо 23 жовтня 1918 р. на міжнародній конференції в Парижі між учасниками Антанти визначились серйозні протиріччя. Франція домагалась цілковитого знищення військової і економічної могутності Німеччини. Керівники Англії, навпаки, не хотіли надмірного посилення Франції в Європі. Разом з Америкою вони хотіли лишити Німеччині певне озброєння, щоб використати її в боротьбі з російським більшовизмом.

З другого боку, Англія різко виступала проти США, бо не хотіла визнавати вільсонівську вимогу "свободи морів" Разом з Францією вона вимагала не тільки відшкодування збитків зруйнованим областям Північної Франції і Бельгії (відповідно до 14 пунктів), а й повної компенсації всіх витрат за час війни. Загострення доходило до того, що США погрожували почати сепаратні переговори з Німеччиною і Австро-Угорщиною.

Нарешті, 5 листопада союзники повідомили Вільсона, що вони згодні почати з Німеччиною переговори на основі 14 пунктів. Союзники заявляли при цьому, що не визнають "свободи морів" і наполягають на повному відшкодуванні Німеччиною всіх збитків, заподіяних воєнними операціями на суші, на воді і в повітрі. Того ж дня держсекретар США Лансінг повідомив німецький уряд про рішення союзників. Точні умови перемир’я мав передати Німеччині головнокомандуючий союзними арміями маршал Фош.

Тимчасом події в Німеччині почали набувати драматичного характеру. 4 листопада 1918 р. німецькі моряки захопили місто Кіль і військові кораблі, що стояли в порту. Наступного дня повсталі робітники й матроси зайняли Любек, Гамбург, Бремен. Почалась революція. 9 листопада монархію в Німеччині було скинуто.

В умовах розгортання революції німецька делегація на чолі з Ерцбергером сама ініціює початок переговорів про перемир’я. Вони розпочались 7 листопада у спеціальному вагоні поблизу станції Ретонд в Комп’єнському лісі. За умовами перемир’я, запропонованими німецькій делегації, Німеччина мала взяти на себе наступні зобов’язання:

• очистити за 15 днів зайняті території в Бельгії, Франції, Люксембургу;
• покинути Ельзас-Лотарингію;
• звільнити території Росії і Румунії;
• вивести війська з Австро-Угорщини й Туреччини; видати Антанті 5 тис. важких і польових гармат. 30 тис. кулеметів. 2 тис. літаків, 5 тис. локомотивів тощо.

Антанта мала зайняти військами лівий берег Рейну, причому утримування окупаційної армії покладалось на Німеччину. Крім того, Німеччина повинна була відмовитись від Брест-Литовського і Бухарестського договорів. Війська в Східній Африці повинні були здатися. Військовополонені, захоплені німцями, мали повернутись на батьківщину, тоді як німецькі військовополонені залишались у полоні. Німеччина повинна була видати 6 дредноутів, 8 важких крейсерів, 10 крейсерів і 300 підводних човнів; інші судна роззброювались. Передбачалось й подальше збереження блокади Німеччини.

Німецька делегація робила спроби пом’якшити вимоги капітуляції, розігруючи карту "більшовицької небезпеки". Їй вдалося домогтися незначних поступок, головним чином щодо кількості озброєння, що мало бути передано переможцям, але в головних вимогах умови капітуляції збереглися.

11 листопада 1918 р. о 5-й годині ранку сторони підписали перемир’я. Перша світова війна закінчилась.

13 листопада 1918 р. радянський уряд анулював Брестський договір і всі додаткові договори з Німеччиною та її союзниками.

Починався новий етап розвитку міжнародних відносин, який характеризувався новими тенденціями і новою розстановкою політичних сил.

17.02.2011