• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

Філософія – це система поглядів на світ у цілому і на відношення людини до цього світу. Філософські здобутки, якщо вони дійсно осмислюють буття людини і навколишню дійсність, теж виявляються особистісними, що виражають особистість і переживання філософа, його відношення до дійсності. Оскільки переживання в різних філософів різні, різні відносини, остільки і розуміннь цього світу у філософії безліч.

Серед філософів Ніцше є порушником спокою і шляхетним піратом. Він лякає сплячих, таранить міцності обивателів, змітає моральні постулати, убиває Бога, валить церковні підвалини. Ніцше, говорить Цвейг, прагне на своєму вітрильнику до усього незвіданого, весело і зухвало, з мечем у руці і бочкою пороху під ногами.

Філософські праці Ніцше, по більшій частині не пред'являють великих вимог до інтелекту освіченості читача. Їхня суть представляється ясною й однозначною, цілі -  великими й очевидними, а мова – зрозумілою. У силу доступності його текстів читач виявляє, що філософія простіша, ніж він думав, або він сам розумніший, ніж думав раніше. Ніцше вважав себе природженим психологом - «покликаним бути психологом і розвідником душ». Деякі речі, що він висловлює, уражають уяву своєю точністю і цілеспрямованістю діагностики. З погляду Ніцше, психологія лежить в основі усього, і тісно переплітається з іншими частинами його навчання.

Філософія Ніцше – це насамперед філософія індивідуума, але не індивідуаліста. Прагнення зрозуміти особистість, знайти вихід з кошмарів епохи - епохи подвійної моралі в усьому: у відносинах з людьми, націями, державами, у відношенні до самого себе – такою бачиться мета філософських побудов Ніцше.

Звідси і поетична форма цих побудов, тому що чи можна усвідомити особистість, використовуючи біологічні, медичні, психологічні терміни? Звідси і найчастіше афористичний їхній характер – прагнення виразити свої думки в ємних, чітких і одночасно коротких фразах. Але тут і причина трагедії Ніцше. Дійсно, що може бути привабливим для інтелектуального обивателя, ніж короткі, що легко запам'ятовуються і на перший погляд не потребуючі глибокого вдумування (настільки вони здаються очевидними і зрозумілими) формулювання, що так відповідають підсвідомим устремлінням і бажанням. Наприклад: «Ти йдеш до жінок? Не забудь батіг!». Але при цьому не треба забувати і те, що «найбільше у великих – це материнське. Батько завжди тільки випадковість».

Іншими словами до Ніцше і його праць не можна підходити з позицій однозначної логіки. Вона, щонайменше, двозначна, але найчастіше багатозначна і визначається контекстом. Звичайно, можна заявити, що все це викликано хворою свідомістю філософа. Але чи не та ця хвороба, що загострює сприйняття і дозволяє побачити те, що недоступно так називаному здоровому розуму? Та й де вона, границя між здоров'ям і хворобою в людини, що намагається «вивернути» свій розум у болісному процесі самопізнання?

Філософські пошуки Ніцше – це пошуки моралі для вільної людини на шляху руйнування традиційних цінностей, орієнтація на які руйнує людяність, особистість, а в остаточному підсумку і саму людину. Усі що існували й існують моралі, на думку Ніцше, не просто несуть на собі печатку суспільства й умов його існування і виживання, але спрямовані, і це головне, на обґрунтування і виправдання володіння.

Іншими словами, вони корисливі, а тому й антигуманні. Усі, навіть так називані загальнолюдські моральні цінності при уважному їхньому розгляді виявляються ширмою, що маскує користь.

Так чи не краще сказати про цьому прямо, назвати речі своїми іменами й або відмовитися від цих «моральних» цінностей, або жити відповідно до них? Але останнє навряд чи можливо для людини, що споживає і прагне до споживання і живучої в суспільстві - череді. А тому всі демократичні рухи, на думку Ніцше, випливають з цієї моралі стадних тварин, що має свої корені в християнстві (див.: По ту сторону добра і зла: Прелюдія до філософії Майбутнього// Ніцше Ф. Соч.: У 2-х т. Т.2). І цілком природною і логічною виглядає Ніцшевськая критика християнства і християнської моралі, тому що ця критика є наслідок неприйняття буржуазно-ліберального духу християнства і буржуазного раціоналізму.

Філософія Ніцше як філософія життя носить антропоморфний характер, повертаючи людину в природу й у теж самий час олюднюючи природу, наділяючи її антропоморфними рисами, і насамперед волею до влади. Принцип волі до влади основний динамічний принцип філософії Ніцше, що керує розвитком і людини, і світобудови.

Звідси життя є абсолютна реальність, і вона збагненна із себе самої. І людська душа, людський інтелект породжені життям і включені в неї. Тут можна вгледіти визначене біологізаторство, визначену редукцію духовного до біологічного. Але це тільки одна сторона Ніцшеанської філософії життя. Можна помітити й іншу сторону, зв'язану з постійним пошуком людьми своїх зв'язків з світостворенням. І визнання природності душі в житті, їхньої злитості зі світобудовою виглядає цілком логічним у контексті таких пошуків.

Тоді і божевілля філософії Ніцше з'являється не ірраціональним, а цілком природним у спробах, що починаються філософом, виявити визначальне в розвитку особистості через принцип волі до влади, керуючий світом і людиною, особливо якщо цей принцип тлумачити так само широко, як це робить Ніцше.

По Ніцше, воля до влади – це не просте прагнення до панування сильного над слабким, але і прагнення зробити слабкого сильним. Слабість відносна і визначається, з одного боку, положенням людини серед інших людей, а з іншого боку – ступенем самопізнання особистості.

Особистість вільна і сильна, якщо вона усвідомлює себе особистістю, що може надходити і надходить відповідно до цього усвідомлення. Але усвідомлення не тільки індивідуальне, воно ще соціально і історично. І тільки при виконанні всіх цих умов ми маємо дійсно вільну і моральну людину, що живе у вільному і моральному суспільстві.

Ідеалом тут є воля не в християнському розумінні, що є несвобода, внутрішнє поневолення, смиренність перед силою, а воля античності і Відродження – у вільному суспільстві подібний культ, нав'язаний християнським лицемірством, неможливий. Перехід же до такого суспільства можливий не на шляху насильницького знищення існуючого суспільства несвободи, тому що всяке насильство породжує нове насильство, а саме на шляху відродження ідеалу вільної сильної людської особистості.

Відомо, що до революції філософія Ніцше була надзвичайно популярна в Росії. Збіг, резонанс волелюбності російської інтелігенції. Шукаючої шляху розуміння сутності волі в контексті космізму і зв'язаного з цим індивідуалізму в кращому змісті цього слова у змісті суверенітету особистості – з вільнодумством Ніцше, з його волелюбністю і неприйняттям речового, прагматизму, християнської двозначності обумовили розуміння, хоча і критичне, поглядів Ніцше.

Ніцше включає у філософію два засоби вираження афоризм і вірш; форми, самі по собі. Він подає нову концепцію філософії, новий образ і мислителя, і думки. Ідеалу пізнання, пошукам щирого він протиставляє тлумачення й оцінку. Тлумачення закріплює завжди частковий, фрагментарний «зміст» деякого явища; оцінка визначає ієрархічну «цінність» змістів, додає фрагментам цілісність, не применшуючи і не скасовуючи при цьому їхнього різноманіття.

Тлумач – це фізіолог, той хто спостерігає феномени як симптоми і говорить афоризмами. Цінитель – це художник, що спостерігає «перспективи», говорить віршами. Філософ повинний бути художником, одним словом, законодавцем.

Такий тип філософа є до того ж найдавнішим. Це образ мислителя досократика, «фізіолога» і художника, тлумача і цінителя світу. Як розуміти цю близькість майбутнього і первісного? Філософ майбутнього є в той же час дослідником старих світів, вершин і печер, він діє не інакше, як силоміць, згасаючі те, що було, власне кажучи, забуте. А забутими були, по Ніцше, єдність думки і життя.

Єдність складна: життя в ньому ні на крок не відступає від думки. Спосіб життя вселяє манеру думки, образ думки, манеру життя. Думка активізується життям, що у свою чергу затверджує думку.

У нас не залишилося навіть представлення про цю досократичну єдність думки і життя. Залишилися лише ті приклади, де думка приборкує і калічить життя, переповняючи його мудрістю, чи ті, де життя бере своє, змушуючи думку божеволіти і гублячись разом з нею. Не залишилося іншого вибору: або незначне життя, або божевільний мислитель. Або життя занадто мудре для мислителя, або думка занадто божевільна для людини здорової.

20.12.2010