Істина як філософське поняття. Реферат
Філософське вчення про істину. Абсолютне та відносне в істині. Критерії істини. Поняття істини, її абсолютність та відносність
Філософське вчення про істину. Абсолютне та відносне в істині. Критерії істини. Істина є правильне відображення суб'єктом об’єктивної дійсності, підтверджене практикою. Протилежним їй поняттям є хибна думка. Хибна думка – це зміст свідомості, який не відповідає реальності, але сприймається як істинне (цю думку треба спростовувати). Основна проблема теорії істини – як можна встановити відповідність одержаних знань реальним об'єктам, які постійно розвиваються.
Для вирішення цієї проблеми необхідно розглянути основні характеристики істини: об'єктивність, абсолютність, відносність, конкретність і перевірка практикою. Кожна істина, оскільки вона досягається суб'єктом, є суб'єктивною за формою і об'єктивною за своїм змістом. Абсолютизація моменту суб'єктивного в наших знаннях веде до суб'єктивізму, агностицизму. На противагу цим хибним поглядам наукова філософія виробила поняття об'єктивної істини.
Об'єктивна істина – це такий зміст знань, який не залежить ні від окремої людини, ні від людства в цілому. Об'єктивність істини ніяк не означає її незалежність від інтересів і потреб людини. Навпаки, істина завжди була і залишиться однією з найважливіших гуманістичних цінностей людини.
Визнання об'єктивної істини зумовлює необхідність визнання в тій чи іншій формі абсолютної істини. Абсолютна істина означає повне, вичерпне знання про щось. В принципі таке знання можливе, Але оскільки розвивається не тільки пізнання, а й його об'єкт – навколишній світ, то людство може тільки наближатися до нього.
До абсолютних істин можна віднести достовірно встановлені факти, дати подій, народження й смерті тощо, але такі істини не становлять пізнавальної цінності, їх просто називають вічними істинами. Абсолютна істина – в широкому розумінні – це всеосяжна істина про реальність в цілому, або реальність окремих її фрагментів. Важливо визнати, що абсолютна істина існує як момент пізнання.
Абсолютна істина складається із суми відносних істин. Відносна істина вказує на обмеженість правильного знання про щось. Наприклад, тіла складаються із атомів, вода кипить при температурі 100°, тощо. У кожній відносній істині є зерно, елемент абсолютної. Абсолютизація моменту абсолютного в наших знаннях веде до догматизму, «омертвіння» знань, а абсолютизація відносного – до релятивізму (лат. – відносний), тобто до агностицизму, фактичної відмови від пізнання.
З аналізу діалектики абсолютної і відносної істини виводиться і наступна ті фундаментальна характеристика – конкретність.
Конкретність істини – це така її ознака, за якою істинність того чи іншого твердження залежить від умов, місця та часу, а також тільки в певній визначеній теоретичній системі, системі відліку тощо. Абстрактна постановка питання про істинність того чи іншого твердження призводить до невизначеного рішення. Так, на запитання взагалі: «Корисний чи шкідливий дощ?» – отримаємо відповідь – «і корисний, і шкідливий». Отже, абстрактної істини немає, істина завжди конкретна.
Поняття істини, її абсолютність та відносність. Істина – це такий зміст знань, який відповідає об’єктивній дійсності. І. У пізнавальному лані є відповідністю здійсненності, адекватним відображає об’єкт реальності в свідомості людей.
Успіх нашої діяльності залежить від якими знаннями користується людина. За Арістотеля істина це судження відповідають дійсності, тобто правильна думка. Сутність проблеми істини полягає в можливості отримання об’єктивної істини, тобто такого змісту нашого знання, який не залежить від людини і людства.
Іншими словами, це питання про те, чи мають наші знання об’єктивний зміст. Істинне знання завжди є знанням певного суб’єкта-індивіда, соціальної групи людства в цілому.
Суб’єктивна сторона істини не є чимось таким, що лише заважає пізнанню об’єктивного змісту. Істина як процес є об’єктивною за змістом, але суб’єктивною за своєю формою.
Абсолютна істина – це такий зміст і., який не заперечується цілковито подальшим розвитком науки, а тільки збагачується, доповнюється. Абсолютність істини означає її стійкість, сталість, неспростовність. Будь-яке знання містить в собі дещо таке, що знайдене на віки, що є безумовним – безперечним надбанням людства.
Відносна істина – це істина в основному вірна і з розвитком науки стає все більш досконалою. Догматизм - спосіб мислення, що оперує незмінними поняттями, формулами без врахування нових відомостей практики і науки. Релігіїзм – (лат. відносний) – ідеалістичне вчення про відносності, умовності і суб’єктивності людського пізнання.
Істина завжди одна, але в одній істині є моменти абсолютні і відносні. “Істина є процес сходження від істини відносної до об’єктивно-абсолютної” (Гегель). “Вопрос об истине не решается большинством голосов” (Демокрит). “Истина то, что общезначимо” (Дьюн). Семантика – “Истина выражается в языковой форме». Сучасна наука – “Критерієм істини є суспільно-історична практика”.
05.12.2010
