• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

До десяти років Василь навчався в маєтку батька, дружив із сільськими дітьми. Після смерті батька родина переїхала до Вільшани, де в будинку другого чоловіка матері він часто зустрічався з Григорієм Савичем Сковородою. Дитячі спогади про це знайомство Каразін проніс через усе життя.

Світогляд Каразіна формувався під впливом творів Г. Сковороди та кращих європейських культурних традицій, що панували у приватних пансіонах у Кременчузі та Харкові, де він навчався до 17-ти років.

У січні 1791 року Василь Каразін вступив на військову службу. У сержанта Семенівського гвардійського полку було досить багато вільного часу, і він став постійним слухачем лекцій у Горному корпусі - на той час кращому вищому навчальному закладі Росії, де здобув ґрунтовні знання з математики, фізики, хімії, медицини, оволодів основними європейськими мовами.

Восени 1795 року Василь Назарович залишив військову службу, щоб «вивчати Росію і займатись точними науками». Він поселився у своєму маєтку в селі Кручик, де одружився із кріпосною дівчиною. Кілька років Василь Назарович вів замкнуте життя, займався науковою роботою і практично не виїжджав за межі повіту.

Переконаний «західник», прихильник європеїзації Східної Європи В. Н. Каразін мріяв назавжди переселитися за кордон, щоб «серед просвіченого суспільства... живити свою мораль». Та для виїзду за кордон треба було мати спеціальний дозвіл. Спроба втекти без дотримання формальностей закінчилася невдало. 3 серпня 1798 року В. Каразіна, його вагітну дружину та слугу Остапа схопили та посадили на гауптвахту міста Ковно. Випереджаючи офіційне донесення, Василь Назарович Каразін написав листа до імператора з поясненням своїх намірів і передав його естафетою. Після письмового звернення до Павла І Василь Назарович Каразін отримав посаду в державному казначействі. Служба вимагала постійної роботи в Московському та Петербурзькому архівах, і педагог використовує цю обставину для збирання матеріалів з історії Росії.

Після коронування Олександра І В. Каразін пише імператору листа. У цьому гарячому, щирому посланні вірнопідданого патріота своєму уявному другові - цареві він викладає свої погляди на подальший розвиток Росії, пропонує широку програму необхідних для країни перетворень у галузі державного управління, господарства та культури. Серед першочергових заходів, які би сприяли процвітанню країни, він бачив відміну кріпосного права, поширення землеробства на степові простори та створення умов для добровільного переселення туди селян, сприяння розвитку промисловості й ремесел. Однак основним засобом для перетворення Росії, зростання її могутності та міжнародного авторитету В. Каразін уважав освіту народу. Цим і пояснюється його подальша активна діяльність з розробки планів народної освіти, з організації Харківського університету, науково-винахідницька праця.

Це звернення - палкий заклик автора «вжити самовластя до загнуздання самовластя». Піднімає в листі В. Каразін і національне питання, закликаючи Олександра І пристосовувати намічувані перетворення до вдачі, звичаїв і релігій усіх країв Російської імперії.

Лист був переданий анонімно, однак авторство стало відомим. Олександр І поставився до послання прихильно, і в 1802 р. В. Каразін був запрошений на посаду правителя Головної управи шкіл у Міністерстві народної освіти, створеної, на думку деяких дослідників, за його ініціативою. У цьому ж році за дорученням уряду Василь Назарович розпочав складати проект організації народної освіти в Росії, в якому передбачав значне розширення мережі парафіяльних училищ, намагаючись наблизити їх до практичних цілей країни та запитів широких верств населення.

Збереглися документи, які свідчать, що 18 березня 1802 р. урядом був сформований комітет для перегляду статутів двох Петербурзьких академій і Московського університету, членом якого був і В. Каразін. Згідно з постановою Головного управління училищ йому було доручено скласти проект загального статуту університетів. Розроблені Василем Назаровичем положення стали основою для статутів Вільненського, Московського, Дерптського, Казанського, Харківського та інших російських університетів.

Уже перший затверджений імператором пункт Статуту передбачав утворення у складі університету наукових товариств як математичних, так і філологічних наук. Університет мав допомагати творчій самодіяльності друкуванням праць і періодичних видань, отримував право цензури всіх книг, що друкувалися на його території. Статут надавав вищому навчальному закладу широку автономію (аж до суду над його членами).

Найбільшим досягненням В. Каразіна на ниві просвітництва стало відкриття Харківського університету. Узагалі вибір цього невеликого провінційного міста (на початок ХІХ ст. Харків значно поступався таким містам, як Київ, Одеса, Таганрог, Катеринослав, не лише за чисельністю населення, а й за рівнем його готовності до здобуття вищої освіти) велика особиста заслуга видатного харків'янина. «Маловажный Харьков не мог и надеятся, что его удостоят вмещать в себе сей великолепный Институт, которому естественно принадлежало разлить в соседстве своем новую жизнь для дарований и промыслов», - писав Василь Назарович в одному з листів. Він не лише переконав уряд у доцільності такого кроку, а й проробив надзвичайно велику роботу з підготовки громадської думки, збору коштів, необхідних для відкриття університету. Так, у серпні 1802 року педагог від'їжджає з Петербурга до Харкова для участі у дворянському зібранні.

29 серпня В. Каразін оголосив на Губернському дворянському зібранні свої «Положення про Харківський університет», де в 46-ти параграфах детально описав структуру майбутнього навчального закладу, його матеріальну базу, визначив джерела фінансування, шляхи набору студентів. Структуру та профіль університету вчений розробив самостійно й оригінально, відкинувши схоластичні традиції німецьких університетів, що панували в тогочасній Європі. На його думку, навчальний процес має будуватися у відповідності із практичними потребами країни. Передбачалось поетапно відкрити в університеті дев'ять відділень. Першими, на думку вченого, доцільно було б відкрити відділення загальних знань і приємних мистецтв. На першому студенти мали вивчати мови, математику, географію, фізику, історію. До приємних мистецтв Каразін відносив малювання, музику, танці, фехтування, верхову їзду, деякі види ручних робіт.

Після трьох років роботи цих двох відділень планувалось розширення матеріальної бази та збільшення кількості викладачів, передбачалось відкриття ще п'яти відділень: громадянських знань (з підготовки чиновників усіх ланок державного управління); військових знань; лікарських знань; цивільних мистецтв (архітектура, механіка, землеробство); теології.

І лише тоді, коли будуть виховані студенти, здатні до наукової роботи, Каразін планував відкрити мистецьке відділення та відділення з підготовки спеціалістів вищої кваліфікації різних спеціальностей. При університеті передбачалося заснування таких середніх навчальних закладів, як «Училище сільського домоводства» та «Школа ремесла».

Таким чином, це мав бути цілий комплекс навчальних закладів з підготовки кадрів для державного апарату, учителів, наукових працівників, спеціалістів для промисловості та сільського господарства. Студентів планувалось набирати з молоді, яка закінчила Харківське, Курське, Орловське, Чернігівське, Полтавське та інші училища сусідніх губерній. Виступ був підтриманий, і дворянське зібрання постановило виділяти кошти на утримання університету.

Лише 24 січня 1803 року ціною величезних зусиль В. Каразіна уряд видав указ, що дозволяв відкрити університет. Долаючи опір губернатора Харкова та урядових чиновників, Василь Назарович особисто зібрав, придбавши частково за власні кошти, близько 3000 примірників цінних книг, лабораторне обладнання, посібники, закупив за кордоном нову друкарню й виписав майстрів.

Проте в червні 1804 р., коли підготовчі роботи вже знаходились на завершальному етапі, В. Каразін був звинувачений у використанні державних коштів без дозволу начальства (йшлося про купівлю гравюр для зразків і прийом на роботу 32-х ремісників) і позбавлений права втручатись у справи університету. Переконавшись у несправедливому ставленні до себе імператора, Василь Назарович подає прохання про звільнення зі служби в Міністерстві освіти. Утративши посаду, заробіток, відштовхнутий всіма в Петербурзі, В. Каразін продає останній (подарований Олександром) перстень, щоби повернутися у свій маєток.

Уже без нього, зусиллями професорів І. Тимківського та І. Рижського, 17 січня 1805 року університет було відкрито. Подавлений морально Василь Назарович Каразін навіть не приїхав на церемонію. Однак про нього не забули, і в серпні 1811 року Рада Харківського університету вибрала його своїм почесним членом. Нині університет носить ім'я свого засновника.

Відсторонений від громадської роботи, В. Н. Каразін до самої смерті залишився вірним своїм просвітницьким принципам, продовжував висувати нові наукові ідеї, по можливості сприяв поширенню знань у народі. Про його наміри яскраво свідчить організація навчання сільських дітей у селі Кручик. Заснована ним ще на початку ХІХ ст. початкова школа довгий час була єдиною на всю Слобожанщину.

Для школи силами селян була побудована велика хата. Заняття вели місцевий священик і вчитель, робота якого оплачувалась коштами сільської громади. Дітям тут викладалися читання (азбука, часослов, псалтир та інші книги), чистописання, арифметика (чотири дії), хоровий спів. Василь Назарович складав для них підручники з читання, систематично слідкував за ходом занять, проводив з дітьми бесіди, кращих учнів заохочував подарунками, усебічно керував роботою школи.

В. Каразін уважав, що освіта зробить селян культурними господарями, приведе до покращення їх життя. Він усіляко заохочував своїх кріпосних віддавати дітей навчатися, зробив випускні екзамени у школі відкритими не лише для батьків учнів, а й для їх односельців, членів сільської громади. Його зусиллями освіта стала необхідністю для кручиківців, які щорічно здавали до шкільного фонду чималі для того часу суми.

Діти, які закінчували школу, могли навчатися в повітовому училищі. Найбільш здібним учням В. Каразін надавав волю, з умовою, що вони із часом відшкодують йому вартість 2000 робочих днів.

Виходячи з надзвичайної ролі освіти для розвитку народу і держави, Василь Назарович Каразін надавав великого значення освіті й вихованню жінки - матері, першої вчительки дитини. На його думку, дитина лише тоді отримає добре виховання, коли грамотною та освіченою буде її мати.

На думку педагога, уміння читати та писати принесе селянам добробут і процвітання, а освіта дворян - розвиток і престиж держави. У своїй праці «Практическое защищение против иностранцев», написаній у 1810 р., він відмічає: «Наше дворянство начало доверять своих детей иностранцам, оно не щадит иждивения на оплату им и на заграничные путешествия... Постоянный обычай сделался наконец пристрастием. Таким образом, уча чужие языки с младенчества, они удалялись от своего собственного».

У статті «Чистая правда без малейшего украшения или увеличения» учений показав низький рівень учителів-іноземців і навчальних посібників, які вони використовують. З великим гумором він розповідає про власний досвід спілкування з іноземними викладачами «високої кваліфікації», які часто не знали навіть мови, історії та звичаїв свого власного народу. Говорячи про шкоду, яку наносять дітям дворян такі горе-вихователі, В. Каразін засуджував уряд за те, що в сучасній йому Росії нічого не робилося для підготовки та заохочення вчителів-росіян. Закінчується стаття закликом віддавати дітей у російські школи та навчати їх культурі рідної мови.

Після виходу у відставку Василь Назарович не залишався осторонь громадського життя своєї країни. У листах до Олександра І та урядовців він закликав розпочати поступове звільнення селян від кріпосницької залежності, проводити боротьбу з казнокрадством, турбуватися про підвищення бойової міці армії та флоту. Він також складав проекти поширення освіти серед широких мас.

Така активна життєва позиція не залишається непоміченою, проте призводить до несподіваних наслідків. 26 листопада 1820 р. В. Каразін був заарештований і відправлений до Шліссельбургської фортеці за звинуваченням у підбурюванні до збройного повстання. У казармах Преображенського полку були знайдені анонімні листівки, стиль яких, нібито, нагадував стиль В. Каразіна. Учений просидів у фортеці майже шість місяців. Навесні 1821 р. він був відправлений під нагляд у свій маєток. Довгий час, аж до середини 30-х рр., Василь Назарович не міг з'являтися у великих містах.

Будучи людиною творчою, енергійною, з активною життєвою позицією, Василь Назарович надзвичайно болісно сприймав свою відірваність від громадського життя країни. Як вірнопідданий монархіст, патріот своєї держави він страждав від недовіри й нерозуміння мотивів своєї діяльності. Йому не дозволяли займати навіть незначні посади. Так, знаючи, в якому незадовільному стані знаходиться створена ним бібліотека Харківського університету, В. Каразін, уже будучи в похилому віці, подає прохання про призначення в університеті бібліотекарем і отримує відмову.

Видатний український учений Василь Назарович Каразін усе життя свято вірив, що могутнім може бути лише народ, озброєний знаннями. А велич свого народу та держави він ставив понад усе. Йому не вдалося реалізувати більшість своїх просвітницьких задумів, та одним лише заснуванням Харківського університету він назавжди ввійшов у історію української освіти.

Систематично й безперервно проводив Василь Назарович науково-дослідну роботу, перетворивши село Кручик у справжню лабораторію. Там він відкрив першу в Україні метеорологічну станцію, вивів перший на Харківщині морозостійкий сорт абрикоса, удосконалив метод виробництва селітри, влаштував у селі експериментальний спиртовий завод, виготовляв м'ясні консерви, розробив свою конструкцію молотарки, експериментально доводив думку про можливість використання електрики верхніх шарів атмосфери.

Наприкінці життя у Василя Назаровича виникла думка перетворити Крим у європейський центр виноробства. У Ялті вчений застудився та все ж поїхав до Миколаєва, де працював його син.

Помер Василь Назарович Каразін 4 листопада 1842 року в Миколаєві, де й похований. Просвітницька та педагогічна діяльність педагога глибоко досліджувалась істориками Д. Багалієм, Л. Гуревичем, А. Слюсарським.

Автор: Л. Пироженко

25.09.2008