• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

Угорська Республіка. Специфічним для цієї держави є те, що проблемами національних меншин на центральному рівні у ній опікується не одне міністерство. Відділ зі зв'язків із громадськістю, що функціонує в структурі канцелярії прем'єр-міністра, відповідає за взаємодію з організаціями цивільного суспільства, у тому числі і за забезпечення контактів з неурядовими асоціаціями меншин.

Іншим структурним елементом виступає Офіс з питань національних і етнічних меншин, підпорядкований Міністерству юстиції, на який покладено функції правового контролю за правовим регулюванням і законодавством з питань національних меншин. Уряд Угорщини створив Офіс з метою координування завдань у сфері національних і етнічних меншин, що проживають на території Угорщини.

Офіс меншин — незалежна урядова організація з національною юрисдикцією. Нагляд за її діяльністю здійснює міністр юстиції. Очолює згадану структуру директор, якого призначає і звільняє прем'єр-міністр на підставі рекомендації міністра юстиції. Офіс меншин відповідає за таке:

• вироблення політики і ухвалення урядових рішень у сфері національних і етнічних меншин;
• проведення на постійній основі оцінки дотримання прав національних і етнічних меншин і ситуації з меншинами;
• проведення досліджень, необхідних для ухвалення урядових рішень у сфері меншин;
• координацію виконання урядових програм щодо меншин.

Офіс меншин бере участь у розробці урядових програм, спрямованих на реалізацію положень Закону "Про права національних і етнічних меншин". Реалізація цього завдання гарантує координацію дій при внесенні змін до Закону, а також здійснення моніторингу виконання завдань у сфері меншин, за які несуть відповідальність окремі міністерства і відомства.

На підставі положень Закону уряд зобов'язаний надавати раз на два роки комплексний звіт і звітувати перед парламентом про стан меншин. За підготовку урядового звіту несе відповідальність офіс меншин.

Офіс підтримує постійні зв'язки з Уповноваженим (омбудсменом) з питань меншин, національними органами самоврядування меншин та іншими організаціями, які представляють інтереси етнонаціональних меншин. З метою дотримання принципів, установлених у міжнародних договорах і конвенціях, Офіс меншин підтримує відношення з країнами меншин, що проживають на території Угорщини. Він має такі підрозділи:

• відділ з питань болгарської, волоської, вірменської і сербської меншин;
• відділ з питань меншини циган;
• відділ з питань хорватської і словенської меншин;
• відділ з питань польської, російської, словацької і української меншин;
• відділ з питань румунської меншини;
• відділ з юридичних питаних і питань місцевих органів влади;
• відділ міжнародних відносин;
• відділ дослідження, інформації, документації і аналізу меншин;
• фінансовий відділ.

Директор виконує завдання голови Ради опікунів Громадського Фонду меншин. Представник Офісу меншин — член Ради опікунів Громадського Фонду циган і Ганді. Представники Офісу меншин є членами угорсько-хорватського, угорсько-румунського, угорсько-словенського, і угорсько-українського міждержавних комітетів меншин.

Угорською діаспорою опікується Офіс угорських жителів. Головною функцією Офісу є координація урядових дій, пов'язаних з меншинами за кордоном. До його завдань належать:

• участь у підготовці урядових рішень, пов'язаних з угорськими меншинами, у формуванні і забезпеченні реалізації політики у сфері меншин;
• співпраця з міністерствами (та іншими органами загальнонаціонального характеру) у їхніх діях, пов'язаних із угорськими меншинами, ініціювання відповідних рішень;
• опрацювання пропозицій/рекомендацій до програм законодавчих ініціатив і забезпечення контактів з відповідними комітетами і фракціями парламенту;
• участь в аналізі законопроектів, що стосуються угорських меншин, у підготовці міжнародних угод і безпосередньому ініціюванні підписання міжнародних угод;
• подання пропозицій із найважливіших напрямів бюджетної підтримки угорських меншин, і координація діяльності громадських фондів, що стосуються цих меншин.

У 1999 році з метою розширення співробітництва між угорськими меншинами, які проживають за кордоном і політичними силами й інститутами Угорщини, було створено як консультативну організацію Угорську Постійну Конференцію, у складі якої сформовано такі спеціальні комітети: з питань культури; економіки; соціальних питань і охорони здоров'я; питань громадянства і самоврядування; європейської інтеграції. Зусилля спеціальних комітетів зосереджено на вирішенні поточних проблем меншин, а розроблені ними пропозиції надсилаються безпосередньо урядові.

Обслуговування роботи комітетів забезпечують відповідні міністерства, хоча певну адміністративну й координаційну робота покладено безпосередньо на Постійну Конференцію і її Секретаріат. Результатом роботи Постійної Конференції стала розробка закону, прийнятого в 2001 році "Про угорців, які проживають в сусідніх країнах".

Починаючи з 2001 року, Офіс угорських жителів виконує функції щодо забезпечення впровадження положень цього Закону в життя. Офіс очолює голова, якого призначає на посаду і звільняє з посади прем'єр-міністр за рекомендацією міністра закордонних справ. Голова несе відповідальність за керівництво діяльністю Офісу, пов'язане з угорськими меншинами за кордоном, і виконання ним урядових рішень і представляє Офіс перед міністерствами, зовнішніми органами, безпосередньо здійснює керівництво діяльністю Секретаріату Угорської Постійної Конференції.

Структура Офісу об'єднує п'ять головних територіальних департаментів (Румунія; Словаччина; Україна; Сербія і Чорногорія; Словенія і Хорватія) для виконання завдань, безпосередньо пов'язаних з угорською діаспорою в цих регіонах; а також шість функціональних департаментів (стратегії і оцінки; преси і документації; юридичних питань, адміністративних і людських ресурсів; економічного розвитку і інформаційних послуг; розвитку освіти, культури і релігійних відносин; бюджетного) та секретаріат Угорської Постійної Конференції.

Відповідно до Закону "Про права національних і етнічних меншин" уряд створив Громадський Фонд меншин, головний офіс якого розміщено в Будапешті.

Для керівництва ним призначається піклувальна рада, до складу якої входять по одному представнику від кожного національного органу самоврядування меншин, обраного на їх загальних зборах, а в разі відсутності національного органу, представника обирає організація меншини; по одному представнику, призначеного кожною політичною партією, яка представлена в парламенті; по одному представникові, призначеному Міністерством внутрішніх справ, Міністерством закордонних справ, Міністерством культурної спадщини, Координаційною Радою з питань дітей і молоді, а також президент Академії наук Угорщини.

Також Законом визначено механізм здійснення контролю за діяльністю Громадського Фонду — його здійснює Наглядовий комітет, що складається з двох представників, призначених парламентом (причому один — від опозиції); представника, призначеного адміністративним Державним секретарем в канцелярії прем'єр-міністра; і одного представника від Міністерства фінансів.

Питання національних меншин перебувають у сфері функціональних повноважень відділу громадської освіти і зв'язку з меншинами в Міністерстві освіти; відділу з питань національних і етнічних меншин в Міністерстві культурної національної спадщини; відділу програм ринку праці і відділу соціального забезпечення в Міністерстві соціальної політики і питань сім'ї.

Секретаріат з питань церкви в Міністерстві культурної національної спадщини координує урядові завдання, пов'язані з релігійним життям меншин. Секретаріат, яким керує помічник заступника державного секретаря, забезпечує взаємодію з релігійними громадами меншин.

У 1995 році Урядом Угорщини було створено міжміністерський комітет, до складу якого увійшли представники усіх міністерств і органів, які відповідають за питання, що стосуються національних меншин. До завдань міжміністерського комітету зачислено: розробку законопроектів, планів заходів; здійснення контролю за виконанням урядових програм і координацію їх у сфері меншин.

Конституцією Угорщини передбачено створення Офісу Спеціального парламентського уповноваженого ("омбудсмен меншин") з питань національних і етнічних меншин.

Відповідно до Закону "Про права національних і етнічних меншин" висунення кандидатури на розгляд парламенту на посаду Уповноваженого здійснюється президентом республіки з обов'язковим погодженням її з органами самоврядування меншин на національному рівні (або у разі відсутності такого органу, із зареєстрованою національною радою, що представляє інтереси певної меншини).

Уповноважений несе відповідальність за розслідування будь-яких видів зловживань і порушень. Функції та повноваження омбудсмена меншин визначені Законом "Про парламентську гарантію громадянських прав" (1993 р.).

Своєрідна система етнополітичного менеджменту склалась у Чеській Республіці. На рівні законодавчих органів влади, питання національних меншин зачислені до повноважень Підкомітету з питань національних меншин Палати депутатів (створений в жовтні 1998 року) і Підкомітету із застосування Хартії фундаментальних прав і свобод. Обидва ці підкомітети функціонують в межах Комітету прохань Палати депутатів. Питаннями національних меншин займаються також Комітет з питань петицій. Комітет з питань прав людини, Комітет з питань науки, Комітет з питань освіти і Комітет з питань культури Сенату Чеської Республіки.

У структурі виконавчої влади функціонують два урядові консультативні органи — Урядова рада у справах співробітництва циган і Урядова рада з національних меншин. Існують також спеціальні органи (наприклад, робочі комітети Міністра праці і соціальних справ), які сформовано в лінійних міністерствах.

На місцевому рівні (у районних органах влади) створено посади радників з питань циган, які також допомагають координувати процес інтеграції меншини циган. Посада координатора радників з питань циган функціонує на рівні регіональних органів самоврядування.

Урядова рада з національних меншин складається із представників уряду, представників одинадцяти національних меншин та трьох членів від меншини циган.

На раду покладено виконання таких функцій:

• участь у підготовці заходів уряду, які стосуються прав національних меншин на території Чехії;
• аналіз проектів законів, нормативно-правових актів і планів дій, які стосуються прав національних меншин до моменту їх представлення уряду;
• підготовка урядових звітів щодо ситуації з національними меншинами;
• підготовка урядові окремим міністерством чи державною установою рекомендації щодо забезпечення потреб осіб, які належать до національних меншин, особливо у сфері освіти, використання рідної мови, а також питань соціального і культурного життя;
• координація практичного виконання урядової політики у сфері національних меншин окремими міністерствами і відомствами;
• співробітництво з органами місцевого самоврядування з питань практичної реалізації урядової політики у сфері національних меншин;
• співробітництво з Міністерством закордонних справ стосовно міжнародних аспектів стану і прав національних меншин.

Важливим завданням Урядової Ради з національних меншин є підготовка "Порядку і умов надання грантів з центрального бюджету для діяльності представників національних меншин". Надання такої фінансової допомоги передбачено статтями Закону "Про права представників національних меншин".

Метою надання грантів є системна реалізація урядової політики, зосередженої на створенні умов для дотримання і захисту прав національних меншин. Порядок охоплює такі сфери підтримки: збереження, розвиток культур національних меншин; розповсюдження інформації на мовах національних меншин (включаючи публікацію періодичних видань національних меншин), освіта на мовах національних меншин, а також інтеграція циган.

Щодо циган порядок не просто встановлює стандартні програми надання допомоги, але й передбачає також і спеціальні програми з акцентом на запобігання виключенню циган з соціальної і освітньої сфери; формування довіри, розуміння і терпимості в суспільстві, визнання історії і традицій культури циган.

Урядова Рада у справах співтовариства циган (до 19 грудня 2001 року здійснювала свою діяльність як міжміністерська комісія з питань співтовариства циган), є консультативним, координаційним органом уряду, створеного його розпорядженням від 17 вересня 1997 року. Уряд призначив члена Кабінету — міністра, так званого міністра без портфеля, який очолює Раду.

До складу Ради входять 12 представників від центральної влади (у ранзі заступника міністра), а також 6 представників циган (відповідним розпорядженням уряду в 1998 році число представників було збільшено до 12 з метою досягнення рівного представництва).

Перший заступник голови Ради виконує посаду Уповноваженого уряду з захисту прав людей, а другий заступник — член ради від співтовариства циган. Представники співтовариства циган призначаються в Раду на підставі регіонального принципу. Для забезпечення діяльності Ради в структурі Канцелярії прем'єр-міністра було створено Секретаріат. Рада виконує такі функції:

• аналізує документи стратегічного характеру, які використовуються урядом при ухваленні рішень у сфері общини циган;
• здійснює оцінку рішень окремих міністерств на відповідність програмі уряду у сфері общини циган;
• готує пропозиції щодо розподілу фондів, направлених на розвиток общини циган, робить експертні висновки щодо доцільності і використання засобів на програми розвитку;
• збирає інформацію про стан і розвиток общини циган, і у разі потреби, але не менше ніж раз на рік, складає звіт і представляє його на розгляд уряду;
• Концепцією урядової політики було передбачено створення "Офісу національної рівності", тому Рада поки що залишається головним урядовим органом для формування політики у сфері меншин.

Особливими функціями наділено спеціальні органи, створені на рівні міністерств. Так, комісія міністра праці і соціальних справ займається виконанням заходів, спрямованих на стимулювання зайнятості національних груп на ринку праці із особливою увагою до представників меншини циган, яка за своїм статусом є міністерським консультативним органом, що здійснює нагляд за виконанням національного плану зайнятості й інших урядових рішень, присвячених цій проблемі.

Консультативний комітет з питань культури національних меншин, який функціонує в структурі Міністерства культури, забезпечує діяльність національних меншин у сфері духовно-культурного розвитку. Консультативний комітет складається з представників національних меншин, у його складі є й представник меншини циган.

Одним із завдань Комітету є надання грантів національним меншинам на проекти у сфері відновлення і розвитку власної культури. Представник Міністра внутрішніх справ з питань національних меншин відповідає за безпеку циган та інших груп.

Оскільки однією із найчисельніших національних меншин в Угорщині є циганська, в управлінській системі етнополітичною сферою було створено такий специфічний механізм, як радники з питань циган.

Відповідно до розпорядження уряду до січня 1999 р. у всьому 81 районі Чехії відбулося призначення радників з питань циган, близько половини з яких були представниками співтовариства цієї меншини.

Хоча за час існування інститут радників не виправдав повною мірою сподівань громад циган, державної адміністрації й місцевих органів самоврядування, однак він виявився дієвим засобом у вирішенні багатьох назрілих проблем циганської спільноти, а радники стали активними посередниками у відносинах між громадськими циганськими об'єднаннями і органами місцевої влади.

Український науковець В. Б. Євтух, аналізуючи практику створення системи етнополітич-ного менеджменту у колишніх республіках Югославії, а нині незалежних багатонаціональних (поліетнічних) державах, ділить їх на дві групи.

Першу становлять Словенія та Македонія, які практично уникнули війни, не рахуючи того, що Словенія у червні 1991 р. опинилася, хоч і ненадовго, втягнутою в збройний конфлікт. Тому в етнічному плані тут не доводилось стикатися з такими явищами, які, будучи зумовлені військовими діями, викликають недовіру і ненависть одних груп населення до інших. До другої групи належать такі держави, як Боснія і Герцеговина, Хорватія, Федеративна Республіка Югославія, котрі, навпаки, пережили війну, наслідки якої до цього часу мають негативний вплив на їх політичне і соціальне життя.

У зв'язку з цим, однією із гострих проблем у міжетнічних відносинах стало подолання антагонізму серед представників тих народів, які нещодавно воювали один з одним. Ця обставина свідчить про особливу актуальність проблеми створення ефективного механізму управління етнополітичними процесами.

При усіх особливостях окремих країн та території колишньої Югославії структурний стрижень етнополітичного менеджменту є типовим, що включає два основні аспекти:

• регулятивний (формування законодавства, розробка методів і механізмів реалізації прав меншин);
• операційний або управлінський (імплементація законодавчих актів, концепцій етнополітики, вживання конкретних заходів, що забезпечують "компенсаторні права" меншин).

У всіх країнах, що утворилися на території колишньої Югославії, сформувалося законодавство у галузі етнонаціонального розвитку; відповідні статті є в конституціях; прийнятих законах, що регулюють міжетнічні відносини тощо.

Особливої уваги заслуговує та частина структури етнополітичного менеджменту, яка забезпечує реалізацію прав меншин на регіональному та місцевому рівнях. Важливими елементами її є такі:

• законодавчі органи, до компетенції яких належать нормативно-регулятивні питання (місцеві асамблеї) і в правовому полі яких створюються комісії з проблем міжетнічних відносин);
• місцеві органи самоврядування (виконавча влада) зі спеціалізованими підрозділами, які займаються проблемами етнічних меншин.

До вирішення етнічних проблем широко залучають місцеві громадські організації меншин. Вони тісно співпрацюють із локальними органами влади у різних країнах колишньої Югославії, беруть активну участь у розробці та впровадженні різноманітних заходів, метою яких є інтеграція груп меншин (особливо біженців, котрі після призупинення власних дій повертаються у попередні місця свого мешкання) в соціальне, культурне, політичне життя громад і забезпечують толерантність у міжетнічній взаємодії на конкретному полі етнічної території. До таких ефективних заходів слід зачислити:

• формування власних автономних управлінських органів національних меншин (Словенія; Боснія і Герцеговина, Хорватія);
• білінгвістичні програми у дитячих садках (Кума, Ново-Македонія);
• програми, що забезпечують рівні можливості для меншин з врахуванням навчання етнічними мовами (Чаїр, Скап'є-Македонія);
• спеціальні семінари для управлінців, де навчаються підходів до врегулювання етноконфліктних ситуацій локально і в цілому етнічному менеджменті (Боснія і Герцеговина);
• семінари, спрямовані на підтримку успішної імплементації мирного процесу і толерантності у міжетнічній взаємодії (Боснія і Герцеговина) тощо.

В. Б. Євтух усі ці заходи зараховує до "програми позитивних дій", яка стала одним із ключових моментів етнічного менеджменту. У національному законодавстві і нормативно-регулятивних документах окремих країн, зокрема Словенії і Хорватії, зафіксовані норми, згідно з якими забезпечується представництво меншин у виборчих органах виконавчої влади на регіональному і місцевому рівнях. У місті Суботіца автономної провінції Воєводіна (Федеративна Республіка Югославія) своєрідним варіантом "програми позитивних дій" стала так звана політика "національних ключів": місцеві органи влади впливають на призначення до органів управління і прийом на роботу для забезпечення пропорційного представництва національних меншин, відповідно до етнічного складу населення міста. Такий підхід застосовується в громадських службах та інституціях, які формуються міською владою.

Український науковець підкреслює, що наслідки політики "національних ключів" у Суботіці свідчать про певну стабільність в розподілі місць в управлінських органах міста, що забезпечує участь меншин в ухваленні рішень. За допомогою такої політики вдається, з одного боку, досить ефективно захищати права національних меншин, а з іншого — інтегрувати різні культури і традиції в полікультурне суспільство [4, с. 169–172].

Висновки. Отже, етнополітичний менеджмент виступає складовою частиною системи державного управління, основним засобом здійснення етнонаціональної політики. На нього покладаються контрольно-регулятивні функції держави у сфері міжнаціональних і міжетнічних відносин.

Як специфічний вид діяльності держави та її структурних елементів, до громадсько-політичних організацій, він передбачає планомірний, свідомий, цілеспрямований вплив на розвиток етнонаціональної сфери суспільства задля певних цілей.

Найвищою метою етнополітичного менеджменту у демократичному суспільстві є забезпечення оптимального, гармонійного розвитку, зміцнення й удосконалення усієї системи етнонаціональних відносин.

Багатогранність цих відносин, що пронизують усі сфери життєдіяльності багатонаціональних і поліетнічних суспільств, зумовлює потребу в забезпеченні ефективного управління ними об'єднання спільних зусиль теоретиків і практиків, представників усіх наук, які осмислюють теоретикопрактичні основи етнополітики.

Теорія етнополітичного менеджменту володіє власною методологією, яка складається як із системи найбільш загальних принципів, методів, що виступають її пізнавальною основою, так і сукупності прийомів, способів і процедур осмислення самого процесу управління етнонаціональними відносинами суспільства.

Комплекс методів, застосовуваних у етнополітичному менеджменті, поділяється на три великі групи: загальнологічні (абстрагування, класифікація, історичний, логічний, ідеалізація, сходження від абстрактного до конкретного); теоретичні (діалектичний, системний, системно-історичний, порівняльний, комунікативно-кібернетичний, біхевіористичний тощо); емпіричні (спостереження, аналіз документів, експертна оцінка, опитування та ін.).

Важливою складовою частиною етнополітичного менеджменту є суб'єкти — особи (індивіди, група індивідів або об'єднання індивідів), які беруть участь у системі управління етнонаціональною сферою, та об'єкти — окремі особи, етноси, корінні народи, нації, національні меншини, їх інститути, етнополітичні процеси, міжетнічні та міжнаціональні відносини.

Мету, завдання й напрями функціонування етнополітичного менеджменту визначає державна етнополітика, а його головними функціями є:

• планування етнонаціональної діяльності;
• організаційно-регулятивна функція (визначення організаційної побудови етнооб'єкта управління, його внутрішньої структурної ієрархії);
• інструментальна функція (розробка певних проектів прийняття рішень для досягнення конкретного етнополітичного результату з урахуванням науково-теоретичних розробок, а також різноманітних факторів, які впливають на реалізацію державної етнополітики);
• виховна функція (формування у людей високої культури міжетнічного спілкування);
• інтегративна функція (забезпечення зближення і налагодження співпраці між етноспільнотами);
• прогностична (осмислення основних тенденцій розвитку етнополітичних відносин);
• контрольна функція (перевірка виконання сформованих і затверджених планів) тощо.

Здійснення управління етнонаціональними процесами відбувається нерівномірно, що зумовлюється своєрідністю й особливостями прояву національного фактору у кожній з сфер суспільного життя.

Кожна багатонаціональна і поліетнічна держава у процесі свого розвитку формує свою власну специфічну модель етнополітичного менеджменту.

Література

1. Гелей С. Д., Рутар С. М. Політологія: Навч. посіб. — 5-те вид., перероб. і доп. — К.: Т-во "Знання", 2004.

2. Головатий М. Ф. Політичний менеджмент: Навч. по-сіб. — К.: МАУП, 2002.

3. Етнічний довідник. У 3 ч. Ч. 1. Поняття та терміни. — К., 1997.

4. Євтух В. Менеджмент в полиэтнических общинах // Социология: теория, методы, маркетинг. — 2000. — № 4.

05.02.2011