• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

З погляду змісту та методів формування вихідної інформації корпус менеджерів і фахівців виробництва на підприємстві можна поділити на три основні рівні менеджерів:

• низова ланка — це бригадири комплексних бригад, майстри та фахівці дільниць, інші менеджери цього рівня;
• середня ланка — це менеджери й фахівці цехового рівня;
• вища ланка — це менеджери заводського рівня.

Менеджерам виробництва вищого рівня необхідна інформація як у почасовому так і в пооб'єктному аспектах про стан ресурсів і рівень забезпечення ними підприємства в цілому, про хід виробничо-господарських процесів і операцій, які відбуваються як в окремих структурних підрозділах, так і в цілому на підприємстві. Особливо їм важливо мати інформацію про загальний стан виробництва на кожний момент, про стосунки, що склалися між цехами, кон'юнктуру ринку й т. ін. Система об'єктивного інформування оперативно забезпечує необхідною інформацією менеджерів і цього рівня.

Зауважимо, що основним джерелом для інформування менеджерів і фахівців усіх рівнів є стан ресурсів на об'єкті управління, виробниче-господарська та інша діяльність і первинна інформація, яка в процесі обробки узагальнюється за різними працівниками, укладається у вихідні форми, а потім передається користувачам на екрани їхніх ПЕОМ.

Основні завдання вищих менеджерів організації полягають у формулюванні її місії, цінностей, політики, основних стандартів діяльності, формуванні структури і системи управління, представництва на переговорах з державними органами і головними контрагентами. їх діяльність характеризується масштабністю, складністю, пріоритетністю стратегічної спрямованості, найбільшим зв'язком з зовнішнім середовищем, розмаїттям, напруженим темпом

Функцій вищих керівників надзвичайно складні, різнопланові, потребують глибоких і різноманітних знань, аналітичних здібностей, задатків політика, дипломата, публіциста, оратора. Очолює організацію перший керівник, який обіймає свою посаду на підставі оформлення трудових відносин (укладання трудового договору або контракту) з власником (державою, акціонерами, пайовиками тощо) і є його довіреною особою. Він несе перед власником повну відповідальність за стан і результати роботи організації.

З юридичної точки зору до обов'язків першого керівника належить організація роботи в рамках, які визначені законодавством, статутом та іншими документами; розпорядження в обумовлених рамках майном і коштами без спеціальної довіреності; укладання і розірвання господарських угод, відкриття рахунків у банках; вирішення кадрових питань; стимулювання підлеглих керівників. Далі під менеджерами будемо розуміти менеджерів вищої ланки.

Існує ціла академічна дисципліна, присвячена засвоєнню навичок прийняття рішень у менеджменті. Багато з них базується на фундаменті, закладеному економістами ще в ранній індустріальний період, коли вірили, що за певних обставин людська поведінка буде логічною і її можна буде передбачити. Виходячи з цієї умови, будували моделі для пояснення комерційних процесів, які, згідно з їхніми уявленнями, мусили рухатись у тому напрямку, куди їх скеровували рішення.

Такі моделі спираються на певні припущення щодо того, як діятимуть за певних обставин суб'єкти економіки — наприклад, люди, які керують компаніями.

Перш за все, вважається, що працівники діятимуть раціонально: іншими словами, одержуючи точну інформацію, вони приходитимуть до логічного висновку щодо рішення, яке спричинить бажаний результат. Іншим важливим постулатом є те, що бізнесові рішення походять від бажання збільшувати прибутки.

Такого складу уявлення дозволяють математикам вивести формулу, яка базуватиметься лише на теорії і пропонуватиме менеджерам корисний інструментарій для прийняття рішень. Цим грубим, простим аналізом витрат намагались допомогти менеджерам оцінити альтернативи вибору. Однак теорія та практика — не одне і те саме.

І це не дивно. Адже в основі цього математичного підходу лежать кілька некоректних уявлень. Наприклад, процес прийняття рішень, на який покладаються менеджери, мав би бути:

• послідовним;
• базуватися на точній інформації;
• бути вільним від емоцій та упереджень;
• бути раціональним.

Ми знаємо кращий варіант.

Поки що ідея раціонального прийняття рішень тримається на плаву. Навіть сьогодні дехто переконаний, що ефективний процес прийняття рішень складається з багатьох логічних кроків. Дуже часто апелюють до "раціональної", чи так званої "синоптичної моделі".

Синоптична модель

Процес ухвалення рішень згідно з синоптичною моделлю складається з наступних етапів:

• визначення проблеми;
• прояснення проблеми та визначення цілей;
• визначення альтернатив;
• оцінка альтернатив (із застосуванням відповідного аналізу);
• порівняння прогнозованого результату по кожній альтернативі з цілями;
• вибір однієї з альтернатив, яка найбільше підходить до поставлених цілей.

Треба сказати, що синоптична модель є "дуже західною моделлю" (спосіб, у який східні культури, такі як Японія чи Корея, розуміють процес прийняття рішень, надзвичайно відмінний та обговорюватиметься в сьомому розділі цієї книги).

Проблема синоптичної моделі полягає в тому, що, хоч вона і пропонує логічне пояснення, як приймати рішення, наш власний досвід підказує нам, що насправді все відбувається не зовсім так. (Однак, заперечить дехто, вона дуже бажана.)

Людський фактор

"Ніхто не знає, що відбувається в голові керівника в момент вибору", — зауважив одного разу Джон Ф. Кеннеді. Оскільки він сам не раз приймав важливі рішення — зокрема ті, що стосувались Карибської кризи, яка підштовхувала світ до третьої світової війни, а також інші, які проклали людині шлях на Місяць, — його думка має особливе значення. Кеннеді вважав, що навіть той, хто безпосередньо приймає рішення, повністю не розуміє всіх факторів чи розумових процесів, які тут задіяні.

Напевне, нам хотілося б думати, що лідери — це далекоглядні творці рішень, але кожному з нас зізнання Кеннеді є симпатичним. Ми просто іноді не знаємо, чому приймаємо саме таке рішення.

Часто ми завершуємо аналізувати рішення вже після того, як воно прийняте, і чим далі, тим більше розуміємо, що причини, від яких ми відштовхувались, навряд чи могли на щось вплинути. Усвідомлення цього в жодній мірі не перешкоджає нам приймати рішення, але й не полегшує їх, однак дає зрозуміти, що ми відповідальні за прийняття рішень.

Як насправді приймаються рішення?

Ми вже розглянули, в який спосіб людський фактор призводить до багатьох неправильних рішень. Відповідь мусила б полягати в тому, що людина здатна помилятись. Насправді картина набагато складніша.

З одного боку, всі ми знаємо, що цілком можливо прийняти правильне рішення, навіть виходячи з помилкових установок. Ви можете вибрати напрям дій, логіка яких протистоїть усім можливим фактам, а потім з'ясується, що контекст раптово змінився і рішення принесе успішний результат.

Наприклад, рішенням купувати акції можна проілюструвати кілька пунктів: зокрема, рішення купувати акції в компанії з низьким коефіцієнтом виробництва в минулому може принести успіх, якщо майбутній коефіцієнт не пов'язаний з попереднім. І навпаки, можна зробити неправильне рішення за умови всіх правильних передумов. Так, купувати акції в компанії, яка постійно перемагає своїх суперників, виглядає цілком пристойним рішенням, поки компанія не збанкрутує.

Воно працює на мене

З цього випливає, що рішення часом працює на одну людину саме завдяки тому фактору, який перешкоджає йому працювати на іншу. В обох випадках рішення може бути правильним, якщо воно було передбачено достатньо добре. Також правильним є і те, що багато виголошених рішень невдалі, тому що організаціям бракує рішучості змусити їх працювати. Приймаючи рішення, слід мати це на увазі.

Ще одним з моментів, на який мусить зважати той, хто приймає рішення, є рівень загальної зкоординованості організації в процесі певної діяльності. Це важливо, тому що рішення може мати блискучу концепцію, але зазнати поразки, через те, що інші не схильні підтримувати його.

Мистецтво, а не наука

Насправді прийняття рішень це не наука. Ефективні керівники це усвідомлюють і намагаються збалансувати численні фактори, серед яких можна назвати потребу в надійних фактах, сумлінному аналізі, в моральних та етичних оцінках.

Розглядати процес прийняття рішень як сувору дисципліну — означає випустити витонченість мистецтва. Тут варто враховувати логіку, інтуїцію та досвід, як три сторони трикутника.

Трикутник прийняття рішень

Ефективний процес прийняття рішень базується на балансі трьох елементів: логіки, інтуїції та досвіду. Кожен з них важливий для зрозуміння задіяних чинників та формулювання висновків.

Трикутник представляє рішення, де всі три елементи є абсолютно збалансованими. Однак на практиці акценти будуть великою мірою залежать від стилю прийняття рішення — групового чи індивідуального — та типу самого рішення. Взаємодія цих факторів визначатиме форму трикутника.

Можна сказати, що ефективний процес прийняття рішення — це процес узгодження форми рішення та стилю його прийняття. Секрет добрих навичок у цьому процесі полягає в наступному:

• в розумінні свого власного стилю (ваш природний трикутник);
• у визначенні форми трикутника конкретного рішення (його єдиного в своєму роді трикутника);
• наскільки це можливо, їх взаємному узгодженню.

Зрозуміло, однак, що така схема виглядає доволі механістичною, аби абсолютно справджуватись в реальності. Головна її мета — бути інструментом для розуміння, чому ті чи інші люди досягають успіху приймаючи одні рішення та програють в інших.

Варіюючи поєднання трьох ключових елементів, можна змінити бачення рішень та відкрити нові способи.

Як пояснює Ельспет МакФедзен, експерт у прийнятті рішень та викладач Непіеу Мападетепі:

"Творчий момент посилюється, коли досвід та ідеї поєднуються та перетворюються. Тому важливо вводити у формулювання завдань нові елементи та створювати нові відношення між наявними елементами. Поєднуйте все, що ви думаєте про певні речі, і виявиться що складність проблеми повністю зруйнована".

Діючи у той спосіб, багато хто з менеджерів хотів би, аби рішення насправді були легенькими задачками. Та проблема в тому, що в діловому житті не все так просто.

Спосіб прийняття рішення методом консенсусу. Аргументація на користь прийняття рішення методом консенсусу: велика кількість позначок відповідей у правій колонці вказує, на необхідність шукати консенсусу, а не приймати рішення самостійно.

Список використаної літератури

1. І. В Іванова Менеджер- професійний керівник навч. пос. Київський національний торгово-економічний інститут Київ 2002р
2. Батюк А. Е –Інформаційні системи. Навч. пос. Львів: Національний університет „ЛП”, інтелект захід 2004р, 520с
3. Дес Дерлод: Ключові управлінські рішення. Пер. з англ, -К. -Всеувито, наукова думка 2001р. , 242ст.

21.01.2011