• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

Основні етапи інтернаціоналізації бізнесу

Інтернаціоналізація бізнесу може здійснюватися в різних формах - експортна торгівля, створення представництв, торгових фірм, спільних підприємств за рубежем, перенос виробництва, проведення НДДКР, розробки маркетингового комплексу в інші країни і т.д.

Вибір раціональної форми інтернаціоналізації бізнесу залежить від стратегічних цілей фірми і конкретних умов діяльності на батьківщині і закордоном. Нижче приводиться таблиця вибору кращого етапу інтернаціоналізації бізнесу в залежності від цілей фірми й умов її діяльності (табл. 1).

Таблиця 1. Вибір кращого етапу інтернаціоналізації бізнес

Таблиця 2. Вибір варіанта стратегії маркетингу.

У табл. 2 слід зазначити положення, що відповідає кожному фактору в стовпцях стратегії (крайніх чи двох проміжних). "Усереднене" положення таких оцінок і вкаже доцільний тип стратегії маркетингу.

Таблиця 3. Вибір варіанта стратегії продукт/технологія.

Дії з цією таблицею ті ж, що і з попередньої.

Таблиця 4. Вибір варіантів розміщення виробництва.

Правила користування цією таблицею ті ж, що і для попередніх.

Вибір оптимальної форми інтернаціоналізації бізнесу. З вищенаведених таблиць випливає, що вибір оптимальної форми інтернаціоналізації залежить від значного числа факторів, що визначають стратегію фірми на вибір продукту, технології його виготовлення, маркетингу, розміщенню виробництва. Тому попередньо повинні бути обрані варіанти стратегії маркетингу, продукту/технології й розміщення виробництва. Для цієї мети служать допоміжні таблиці (1 – 4).

Отже, алгоритм вибору кращої інтернаціоналізації бізнесу:

• Визначення кращих стратегій маркетингу і продукту/технології.
• Визначення кращого варіанта розміщення виробництва.
• Визначається найбільш доцільна форма інтернаціоналізації бізнесу по основній таблиці (1) з урахуванням цих варіантів[2].

Особливості міжнародної діяльності фірм у сучасних умовах

Якісні зміни в організаційних формах і методах міжнародної діяльності фірм є результатом тих зрушень, що відбуваються в сфері виробництва, де пануючі позиції належать ТНК (транснаціональним корпораціям). Ці зміни відбивають той факт, що проблема відтворення усе більш перетворюється в проблему ринку, і, щоб здійснити виробництво на основі, що розширюється, ТНК усе глибше впроваджуються в сферу міжнародного звертання шляхом створення власної закордонної мережі. Це проникнення разом з тим означає, що сам характер і зміст міжнародної діяльності фірм перетерплюють істотні зміни, оскільки міжнародна діяльність усе більш відбиває результати виробничого кооперування і виробничих зв'язків як між великими ТНК, так і усередині них.

Зосередження значної частини міжнародного товарообміну в ТНК і здійснення його у формах і методах, властивій їхній економічній природі, визначають багато в чому характер міжнародних економічних зв'язків у сучасних умовах. Транснаціоналізація виробництва і капіталу стала не тільки безпосередньою умовою функціонування і розвитку ТНК, але і фактором, що визначає у відомій мері темпи і пропорції розвитку усієї світової системи господарства. В міру зростання в діяльності ТНК ролі зовнішньоекономічної сфери вона стає усе більш діючим фактором їхнього економічного росту.

Найважливіші зміни в змісті міжнародної діяльності ТНК виявляють себе насамперед у тім, що поряд з торгівлею в її традиційному виді усе більшого значення набувають нові форми обміну, такі, як виробниче співробітництво, обмін науково-технічними знаннями і досвідом, іншими послугами.

Нові явища в організаційних формах керування міжнародною діяльністю ТНК випливають насамперед із проведеної ними політики переорієнтації від експорту товарів із країни базування материнської компанії до здійснення виробничої діяльності на підконтрольних закордонних виробничих підприємствах з наступною реалізацією продукції на закордонних ринках. Це продиктовано прагненням ТНК використовувати відносний надлишок капіталу для збільшення норми прибутку, одержуваної в країнах з більш низькою заробітному платою, меншими податками, витратами на сировину, транспортування й ін.

Однією з найважливіших умов росту закордонної виробничої діяльності з'явилася тенденція до транснационалізації господарського життя, що в умовах науково-технічної революції визначило зростаючу потребу в спеціалізації і кооперуванні виробництва. ТНК стали усе ширше використовувати спеціалізацію і кооперування виробництва як важливу форму, що забезпечує підвищення прибутковості виробництва в глобальному масштабі. Це здійснювалося, зокрема, шляхом розмежування виробничих програм між закордонними дочірніми компаніями, підвищення їхньої конкурентноздатності в результаті впровадження на їхніх підприємствах передових науково-технічних досягнень, отриманих у материнській компанії.

Важливим стимулом до розширення закордонної виробничої діяльності ТНК був також ріст об'єктивної потреби величезного по масштабах виробництва у великих ринках збуту. Така потреба підсилювала їхнє прагнення до зовнішньоекономічної експансії, бажання обійти митні й інші бар'єри і розширити свої позиції на ринках інших країн шляхом наближення до безпосереднього споживача з метою більш повного обліку його вимог і попиту. Це викликало необхідність виникнення і розвитку відповідних форм міжнародної діяльності ТНК.

Виробничі закордонні філії і дочірні компанії створюються або у виді складальних підприємств, або підприємств із повним виробничим циклом. Складальні підприємства здійснюють зборку машин і устаткування з частин, що поставляються, вузлів і деталей з підприємств основної компанії і продають їх іноземним покупцям часто через місцевих посередників.

Складальні підприємства створюються в основному в галузях, що випускають продукцію масового виробництва, головним чином в автомобільній промисловості, виробництві тракторів, мотоциклів, велосипедів, електропобутових приладів, радіоапаратури, сільськогосподарського устаткування. Закордонні складальні підприємства є зручним засобом для організації збутової мережі і технічного обслуговування машин і устаткування в країнах-імпортерах.

Використовуючи їх як базу, ТНК одержують можливість не тільки продавати в даній країні машини, що збираються, і устаткування, налагоджувати технічне обслуговування, але і вивчати особливості і потреби місцевих ринків в інших видах машинобудівної продукції, установлювати більш тісні контакти з місцевими урядовими чиновниками, фірмами-імпортерами і т.д. [4].

Великий вплив на розширення практики створення складальних підприємств робить відповідна урядова політика країн-імпортерів. Іноді імпорт окремих видів устаткування в зібраному виді взагалі чи забороняється буває дуже утруднений. У деяких країнах при створенні складальних підприємств надаються різні пільги (наприклад, у Бельгії, Канаді, а також у багатьох країнах, що розвиваються).

Молоді держави, що встали на шлях самостійного економічного розвитку, будучи обмежені у фінансових і інших ресурсах, змушені починати розвиток вітчизняного машинобудування з будівництва складальних підприємств за рахунок зовнішніх джерел фінансування. Багато хто з таких підприємств чи частково цілком належать іноземному капіталу.

Для залучення необхідних капіталів країни, що розвиваються, уводять ряд пільг для фірм, що будують машинобудівні підприємства, зокрема, скасовують чи цілком частково мита і податки на ввіз устаткування і матеріалів для таких підприємств; обмежують імпорт готової продукції, аналогічної тієї, котру будуть випускати створювані підприємства; надають іноземним фірмам права повного чи часткового перекладу прибутків, одержуваних на складальних підприємствах; установлюють податкові пільги на визначений початковий період дії підприємства [6].

Постачання машин і устаткування в розібраному виді на складальні і виробничі дочірні підприємства промислових ТНК здійснюються шляхом прямих контактів між материнською і дочірньою компаніями і відбивається в балансі компанії часто як експорт із країни виробництва. Продаж готових виробів на ринку країни місцезнаходження дочірньої чи компанії на ринках третіх країн уже відноситься до закордонних операцій компанії і виробляється як через свої власні канали збуту, так і через посередників [4].

Література

1. Белоусов А.С. Международный менеджмент. – К.: МАУП, 1999 – 348с.
2. Борманн Д., Вороніна Л., Федерманн Л. Менеджмент. Підприємницька діяльність у ринковій економіці. Гамбург: S+W, 1992.
3. Боумэн К. Основы менеджмента./Пер. с англ. под ред. Л.Г.Зайцева, М.И.Соколовой. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 175 с.
4. Герчикова И.Н. Менеджмент: Учебник. перераб. и доп. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 850с.
5. Завадський Й.С. Менеджмент: Management. – У 3т. – Т.1. – 3.вид., доп. – К.: Вид-во Європ. ун-ту. – 2001 – 542с.
6. Международный менеджмент – СПб: Питер, 2000 – 256с.: ИЛ – (серия «краткий курс»)
7. Ноздрева Р.Б. Организация и управление внешнеэкономической деятельностью. – М.: Инфра-М, 1999 – 432с.
8. РодченкоВ.В. Международный менеджмент: учебное пособие. – К.: МАУП, 2000 – 240с.
9. Владимиров И.Г.//Менеджмент в России и за рубежом №6/2001 (Источник: World Investment Report 2001: Promoting Linkages, United Nations (UNCTAD), New York and Geneva, 2001).

21.01.2011