• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

Можна виділити три визначальні передумови, реалізація яких створить сприятливі можливості для включення економіки України в глобальні процеси і структури. Мова йде про системну ринкову трансформацію, реструктуризацію і відкритість економіки. Головним у цій тріаді є, очевидно, перший блок, що передбачає системну трансформацію економіки від ізоляції до відкритості, перехід від тоталітарно-директивної моделі товариства до ринкової.

Досвід свідчить, що ринкова трансформація розвивається в трьох основних напрямках: лібералізація економіки, приватизація власності, інституціоналізація (створення ринкової інфраструктури). При цьому виняткову роль для України відіграє створення атрибутів загальноекономічної і ринкової інфраструктури, стан відкритості економіки для більш широкого її включення в торгово-економічні, фінансово-інвестиційні, виробничо-технологічні глобальні процеси.

В Україні ухвалено ряд законів, які створюють номінальні можливості для включення її економіки у світове господарство, у міжнародний поділ праці. Це, зокрема, Закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про режим іноземного інвестування", "Про спеціальні (вільні) економічні зони" та ін. На початок 2000 р. в Україні діяло більше 8000 спільних підприємств і 2600 підприємств із 100 % іноземних інвестицій; у 2000 р. було залучено 792,2 млн. дол. США прямих іноземних інвестицій в економіку України. Цей процес розвивається й далі. Є всі підстави стверджувати, що в Україні формуються економічні, матеріальні, інституційні та інші передумови для поступового включення її економіки в світові процеси і структури.

Формування відкритої економіки

Серед головних причин і чинників, що спонукають до поглиблення участі економіки України в міжнародному поділі праці, до органічного включення її господарства в сучасні цивілізаційні процеси, можна назвати, насамперед, високу частку експорту у валовому національному продукті. Досить характерним є те, що третина національного виробництва України опосередкована дією зовнішніх економічних зв'язків. Це підкреслює виняткову важливість даної сфери в системі життєзабезпечення держави і для виходу його з надзвичайно важкої і всеосяжної кризи.

Є й інші передумови, що детермінують тісну взаємодію української економіки і світового господарства. До них варто зарахувати досить розвинутий внутрішній поділ і кооперацію праці, ресурсну обмеженість (особливо щодо забезпеченості паливно-енергетичними ресурсами), традиційні господарські зв'язки з країнами СНД, і насамперед з Росією, зростаючу необхідність створення нових технологій, інвестиційних і фінансових ресурсів із високорозвинених країн світу.

Таким чином, курс на формування в Україні відкритої економіки, під яким розуміється не тільки розвиток зовнішньої торгівлі, що переважає на теперішньому етапі, але й поступове відкриття ще двох каналів взаємозв'язку зі світовим господарством (рух капіталів і взаємообмін національними валютами), об'єктивно зумовлений і практично безальтернативний.

Основними принципами формування відкритої економіки повинні стати:

• по-перше, акцент на розвиток власних галузей, що мають порівняльні і конкурентні переваги у світовій економіці регіонального і глобального масштабу. Мова йде про такі галузі національного виробництва, як машинобудування (ракети, судна, літаки, окремі види металорізних верстатів, прилади, побутова техніка і т.д.). Високим науково-технологічним рівнем характеризується порошкова металургія, виробництво надтвердих матеріалів, електрозварювальна галузь, хімічна промисловість (низьковуглецевий ферохром, пропілен, полістирол, поліамідні і поліпропіленові волокна). Великі потенційні можливості мають також агропромисловий комплекс України і галузі, пов'язані з транзитом через її територію вантажів, нафти, газу, електроенергії та інших товарів і послуг;
• по-друге, високий рівень внутрішньої інтегрованості вітчизняної економіки, створення потужного національного ринку як фундаментальної економічної основи для завоювання і закріплення за собою відповідних ніш на гостроконкурентних і високоінтенсивних світових ринках товарів і послуг;
• по-третє, забезпечення подальшої фінансової стабілізації, що покращує макроекономічні умови як для національного, так і для міжнародного підприємництва, від чого залежить створення сприятливого інвестиційного клімату;
• по-четверте, введення твердої конвертованої національної валюти;
• по-п'яте, врахування різної фактороінтенсивності національних галузей і виробництв, тобто їх капітало- і працезабезпеченості порівняно з іншими країнами, врахування відповідних внутрішніх витрат, цін і їхніх світових аналогів з тим, щоб уникнути несприятливої для України асиметрії в цінах, що погіршує умови торгівлі (terms of trade) і призводить до суттєвих збитків.

Нарешті, варто неухильно здійснювати постійну гармонізацію національного зовнішньоекономічного законодавства з нормами ГАТТ/СОТ.

Надзвичайно складною є проблема розробки відповідних механізмів включення економіки України в сучасні цивілізаційні процеси і структури. Мова, очевидно, повинна йти не про безконтрольну лібералізацію зовнішньої торгівлі, як це відбувалося в попередні роки, а про поступовий, регульований з боку держави процес відкриття національного ринку з одночасним здійсненням цілеспрямованої протекціоністської політики стосовно власних товаровиробників і споживачів. Передбачається також досить жорстке валютне регулювання, сертифікація продукції за європейськими і світовими нормами та стандартами.

Діяльність державних органів управління зовнішньоекономічними процесами могла б сконцентруватися в таких головних напрямках:

• відкриття внутрішнього ринку для іноземної конкуренції з гнучким захистом вітчизняних виробників;
• забезпечення правових і економічних гарантій господарського функціонування і захисту іноземного капіталу;
• орієнтація технічної, технологічної, промислової і соціальної політики на світові стандарти і тенденції розвитку;
• гармонізація національного господарського права і законодавства з міжнародним;
• підтримка в міру стабілізації економіки вітчизняних експортерів на світових ринках.

Механізми та інститути мікрорівня повинні забезпечувати вільний маневр підприємців усіх форм власності у світовому господарстві, свободу вибору економічними суб'єктами вітчизняних і закордонних партнерів і ринків при здійсненні господарських операцій, перетворення зовнішньоекономічної діяльності в органічну складову господарської діяльності підприємства.

Поступова інтеграція української економіки у світові процеси і структури потребує тривалого часу, вона повинна здійснюватися поетапно, в міру дозрівання внутрішніх і зовнішніх передумов. Відповідно до історичного досвіду та наявних оцінок, процес зміни наукової парадигми здійснюється протягом 5-10 років, технологічної системи — 10-30 років, економічної системи — від 30 до 60 років.

Як свідчить практика багатьох країн, ці процеси відбуваються на основі посилення регулюючої ролі держави, що здійснює активну структурну, промислову і зовнішньоекономічну політику.

Отже, з огляду на передумови, що об'єктивно існують, внутрішні і зовнішні чинники, можна стверджувати, що найбільш прийнятною для України є експортне орієнтована модель економічного розвитку, що передбачає всебічне використання світових ринків як додаткового чинника економічного зростання. Ця модель знайшла своє практичне втілення не тільки в ряді країн Південно-Східної Азії і Латинської Америки, але й у США при виході з Великої депресії 1930-х років.

Водночас, як показує досвід інших країн, впровадження експортно-орієнтованої моделі супроводжується виникненням ряду проблем і суперечностей — це труднощі з освоєнням власної ніші на ринках розвинених країн; неопрацьованість механізмів повернення валютних коштів; асиметрія в цінах, що може призвести до розвитку так званого злидарського зростання; орієнтація на гіпертрофований експорт окремих видів товарів і послуг, що веде до виникнення "голландської хвороби" деіндустріалізації (теорія Рибчинського); залежність внутрішнього економічного зростання від можливої кон'юнктури світових ринків.

Тому паралельно з впровадженням експортно-орієнтованої стратегії має здійснюватися обґрунтована імпортозамінна політика (український комбайн, тролейбус, трамвай і т.д.). Необхідно вживати також відповідних протекціоністських заходів стосовно національних виробників за допомогою жорсткого митно-тарифного регулювання імпорту і встановлення нетарифних бар'єрів (санітарні, екологічні, технічні, технологічні норми і стандарти), які сприяють прискореному зростанню власного виробництва як базової структури включення України в сучасні цивілізаційні процеси.

Література

1. Бабанін О. Деякі проблеми розвитку зовнішньої торгівлі України // Зовнішня торгівля. — 2000. — № 1.

2. Бернштам М.С. Продуктивные деньги: стратегия запуска неинфляционного економического роста в России // ЭКО. — 1995. — № 3.

3. Білорус О.Г., Лук'яненко Д.Г. Глобалізація і безпека розвитку: Монографія. — К., 2001.

4. Галицькі контракти. — 1997. — № 2.

5. Закон "Про єдиний митний тариф", ухвалений Верховною Радою України 5 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — 12 травня. — № 19.

6. Кириченко А.А. Внешняя торговля Украины на пороге третьего тысячелетия // Внешняя торговля. — 1999. — № 1-2.

7. Кириченко О.А. Деякі аспекти входження України у світову господарську систему // Економіка України. — 1997. — № 7.

8. Кириченко О.А. Стан, тенденції та перспективи зовнішньоекономічної діяльності України // Зовнішня торгівля. — 1998. — № 1.

9. Петри А.П. Уроки Східної Азії // Проблеми економічного розвитку. — 1995. — №1.

10. Показники єдиного державного реєстру підприємств та організацій України: Стат. бюлетень. — К., 1999.

11. Соколенка C.I. Глобалізація і економіка України. — К., 1999.

12. Соколенка С.И. Глобальные рынки XXI столетия. Перспективы Украины. — К., 1998.

13. Тенденції української економіки. Березень 2000 / Українсько-європейський консультативний центр з питань законодавства. — К., 2000.

13.01.2011