Структура, органи та організації ООН. Реферат
В умовах глобалізації, економічних реформ і лібералізації, мабуть, не існує іншого питання, якому сьогодні приділяється більше уваги, ніж конкурентоспроможність компанії і суспільства
Найважливішим чинником конкурентоспроможності є рівень продуктивності економіки і підприємства, оскільки продуктивність є також основним джерелом національного багатства і добробуту окремої особи, показником життєвих стандартів і якості життя взагалі. Міжнародні порівняння показують, що в довгостроковому періоді існує дуже тісна статистична кореляція між рівнями конкурентоспроможності, продуктивності та якості життя.
Крім того, країни з кращою конкурентоспроможністю і продуктивністю мають вищий рівень зайнятості, краще освічене і навчене населення і технології вищого рівня. Вони також ефективніше використовують свій інтелектуальний капітал завдяки передовим методам управління і розвитку людських ресурсів, кращим стратегіям розвитку підприємства, вищим якостям керівництва.
Не викликає сумніву, що єдиним рішенням проблеми досягнення успіху у висококонкурентному і глобалізованому світі сьогодні і в довгостроковій перспективі є підвищення продуктивності підприємств, виробничих систем і людей.
Відомо, що рівень продуктивності української промисловості і послуг в останні 30 років був низьким, він особливо зменшився за останнє десятиліття внаслідок багатьох помилок і зволікань у проведенні економічних реформ, зокрема у приватизації.
Продуктивність підприємства залежить від трьох головних чинників:
- якості економічної політики уряду, його інституційного механізму і суспільної адміністрації;
- якості стратегії розвитку підприємства і ступеня її орієнтації на ринок (споживача);
- якості оперативного управління в компанії.
Усі інші чинники (праця, технологія, ціни, інвестиції тощо) без великих зусиль зводяться до одного із зазначених головних чинників. Це показує, що підвищення продуктивності — не тільки економічне і технічне питання, а й соціальне та політичне.
У зв'язку з цим продуктивність потрібно розглядати як ефективність використання всіх ресурсів, а не тільки праці. Звідси витікає дуже важливий висновок, що рух за продуктивність повинен стосуватися не тільки Міністерства праці, а й усіх сфер економічного та соціального життя країни, включаючи освіту, охорону здоров'я і захист навколишнього середовища, міжнародне співробітництво.
У сучасних міжнародних відносинах міжнародні організації відіграють істотну роль як форма співробітництва держав і багатосторонньої дипломатії.
Зараз нараховується понад 4 тисячі міжнародних організацій, із них більше 300 —міжурядові. У центрі їх знаходиться ООН.
ООН, її структура, деякі органи та організації
Організація Об'єднаних Націй — універсальна міжнародна організація, створена з метою підтримки миру і міжнародної безпеки та розвитку співробітництва між країнами. Статут ООН був підписаний 26 червня 1945 р. на конференції в Сан-Франциско і набрав сили 24 жовтня 1945 р. На сьогодні членами ООН є 188 країн, тобто майже всі країни світу.
Організація Об'єднаних Націй є центром вирішення проблем усього людства. Ця діяльність здійснюється спільними зусиллями понад ЗО пов'язаних із нею організацій, що складають систему ООН. Установи ООН розробляють норми і правила безпечного й ефективного повітряного і морського сполучення, сприяють удосконаленню телекомунікацій і координують розподіл радіочастот, сприяють забезпеченню поваги прав інтелектуальної власності, захисту інтересів споживачів. В ООН є шість головних органів. Один із них — Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР). Саме ця організація відіграє основну роль у міжнародному співробітництві з питань підвищення продуктивності.
Економічна і Соціальна Рада складається з 54 членів, що обираються Генеральною Асамблеєю терміном на три роки відповідно до процедури, передбаченої Статутом. Рішення в ЕКОСОР приймаються простою більшістю присутніх. ЕКОСОР здійснює координацію економічної і соціальної діяльності ООН та її 16-ти спеціалізованих утворень. Вона служить центральним форумом для обговорення міжнародних економічних і соціальних проблем глобального і міжгалузевого характеру та для вироблення рекомендацій стосовно політики з цих проблем.
Крім головних органів, є так звані спеціалізовані утворення, що пов'язані з ООН за допомогою відповідних угод про співробітництво. Вони є самостійними органами, створеними на підставі міжурядових угод. На них покладений широкий діапазон міжнародних функцій в економічній, соціальній і культурній галузях тощо.
До них були приєднані створені ще до Другої світової війни Всесвітня поштова спілка, Міжнародна організація праці, що розробляє політику і програми, спрямовані на поліпшення умов праці та підвищення рівня зайнятості, і встановлює міжнародні трудові стандарти, Міжнародна спілка електрозв'язку.
Крім того, при ООН створені інші органи — програми і фонди ООН, що ведуть свою діяльність під егідою Генеральної Асамблеї та Економічної і Соціальної Ради, виконуючи мандат ООН в економічній і соціальній галузях. В інтересах підвищення ефективності співробітництва між цими органами Генеральний секретар заснував у 1997 р. Виконавчий комітет з економічних і соціальних питань і Групу ООН із питань розвитку. До складу кожного з цих підрозділів входять відповідні департаменти й управління Секретаріату, регіональні комісії та відповідні фонди і програми.
На забезпечення прогресу в соціальній і економічній галузях спрямована найважливіша програма — Програма розвитку ООН. Вона діє у 174 країнах і територіях, зосереджуючи зусилля на сприянні технічному співробітництву.
Усі перелічені вище органи та організації ООН у тій або іншій мірі беруть участь у міжнародних проектах, спрямованих на підвищення продуктивності. Коротко зупинимося на тих із них, які мають безпосереднє відношення до теми, що розглядається.
Література
1. Кардашевский В., Бондаренко А. Повышение производительности: европейский подход//Вопр. экономики. — 2000. — № 11. — С. 35—40.
2. Растимешин В., Куприянова Т. Управление производительностью: путь к росту // Человек и труд. — 1996. — № 8. — С. 70-73; № 9. — C. 67-69.
3. Фильев В. Управление ростом производительности труда // Экономист. - 1997. - № 3. - С. 60-66.
01.01.2011