• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

Пам'ять цікавить нас, по-перше, з точки зору впливу на суб'єкта комунікаційної діяльності (індивіда, групу, соціальну спільноту), по-друге, як операційний механізм сприйняття, зберігання та використання певної інформації. Виокремлюють біологічну, психічну і соціальну пам'ять.

Біологічна пам'ять

Біологічну пам'ять, у свою чергу, поділяють на генетичну, нейрофізіологічну і біохімічну.

Генетична пам'ять, як предмет дослідження генетичної психології (С. Д. Максименко), є пам'яттю біологічного виду. Вона забезпечує в межах біологічного простору (тіло живого організму) та біологічного часу (термін життєдіяльності організму) наслідування генетичних програм, інстинктів, безумовних рефлексів і біологічних образів, властивих певному виду живих організмів.

Генетична інформація кодується за допомогою нуклеїнових кислот (ДНК і РНК) і сукупно утворює генофонд — матеріальне уособлення генетичної пам'яті.

Нейрофізіологічна пам'ять — забезпечує зберігання живим організмом інформації, набутої під час життєдіяльності останнього. Нейрофізіологічна інформація кодується за допомогою стійких зв'язків у нервовій системі — умовних рефлексів.

На відміну від генетичної пам'яті з її, наприклад, безумовними рефлексами, нейрофізіологічна пам'ять з її умовними рефлексами (і не тільки) не така консервативна, як перша

Водночас не варто розглядати й генетичну пам'ять як дещо незмінне. Скажімо, під впливом радіації, агресивних хімічних сполук чи потужного електромагнітного впливу гени можуть деформуватися і продукувати чужорідні певному організмові генетичні програми. Йдеться в цьому випадку про такі небезпечні хвороби, як рак та ін.

Біохімічна пам'ять забезпечує збереження живим організмом інформації, набутої у вигляді біохімічних змін (індивідуальний імунітет, наркотична, алкогольна, тютюнова залежність тощо).

На перший погляд, з точки зору комунікаційної діяльності нас мала б цікавити лише генетична пам'ять, яка визначає узгоджені структури і якості індивідуальної людської пам'яті Проте не можна забувати, що внаслідок використання ядерної, електромагнітної, хімічної, біологічної та інших видів психотропної зброї пам'ять людини може деформуватися на всіх рівнях: генетичному, нейрофізіологічному і біохімічному.

Відповідно до цього з певною вірогідністю можна прогнозувати, а відтак і керувати індивідуальною, груповою та масовою свідомістю.

Психічна пам'ять

Психічна пам'ять розглядається як субстанція збереження та подальшого використання людиною її досвіду: знань, умінь, емоцій, вольових стимулів (інтересів, цінностей, бажань) тощо.

Виокремлюють такі сегменти індивідуальної пам'яті:

• Образний — відповідає за збереження явищ, подій, фактів з життя людини, отриманих через зір, слух, відчуття.
• Семантичний — зберігає слова, поняття, висловлювання, ідеї.
• Афективний — зберігає позитивні й негативні емоції.
• Моторний — відповідає за збереження реакцій на певні стимули (що керують поведінкою), фіксованих установок (готовність діяти певним чином), психічних норм, власноручно набутих умінь, навичок, звичок, операцій.
• Самосвідомість — збереження самоусвідомлення свого Я, персоніфікація власної особистості.

Механізм функціонування психічної пам'яті полягає в реалізації таких мнемічних (відгрецьк."мнема" — "пам'ять") функцій:

• Запам'ятовування (введення інформації) — сприйняття зовнішніх сигналів, стимулів, образів; ідентифікація і селекція їх (розпізнавання, порівняння через асоціацію із змістами і оцінками, які раніше розміщені в пам'яті); формування нового змісту зовнішніх сигналів, стимулів, образів, які "записуються" в той чи інший сегмент індивідуальної пам'яті (образний, семантичний, афективний, моторний, самосвідомості).
• Процес запам'ятовування може здійснюватися природним (автоматично) або свідомим (цілеспрямовано організованим) шляхом. В останньому випадку говорять про заучування.
• Збереження — динамічний процес певного узагальнення, систематизації і розміщення інформації в оперативній пам'яті (1-й етап) і довгостроковій пам'яті (2-й етап).
• Для "переписування" інформації з оперативної пам'яті в довгострокову потрібно мати або потужне емоційно-мотиваційне забарвлення процесу введення інформації, або здійснення повторного акту запам'ятовування.
• Відтворення (виведення інформації) — вибирання інформації з пам'яті і використання її в практичній діяльності (у нашому випадку комунікаційної). Одним з видів відтворення змістів є спогади — результат автокомунікації, діалогу з власною пам'яттю.
• Згадування (як і запам'ятовування) може здійснюватися як природно (автоматично), так і свідомо (цілеспрямовано).
• Забування (очищення пам'яті) — процес вивільнення пам'яті від інформації, яка не використовується у практичній діяльності. Процес забування реалізується при вивільненні як оперативної, так і довготермінової пам'яті. Проте нейрохірургам і психіатрам відомі випадки, коли у стресових ситуаціях (електрошок або емоційний стрес) у людей відновлювалися картини далекого минулого з особистого життя або й життя попередніх поколінь. Як і чому це відбувається, поки що достеменно не вивчено.

Відомо і зрозуміло лише одне: забування є процесом самозбереження пам'яті від інформаційного перевантаження, яке може втопити мозок в океані хаотично нагромаджених інформаційних блоків. Якби це сталося, було б неможливим власне запам'ятовування (введення) інформації життєво важливої для певного індивіда.

Саме завдяки такій самоорганізації пам'яті людина виходить за межі своєї біологічної спадковості (насамперед — генетичної) і засвоює соціальну спадщину суспільства, себто соціалізується.

Процес соціалізації відбувається в кілька етапів:

• у сім'ї, яка сприяє оволодінню рідною мовою та первинними навичками поведінки;
• у колі однолітків, що сприяє засвоєнню змістів і цінностей цієї соціальної групи;
• у середній шкіл і, яка організує вивчення соціально-культурної спадщини суспільства;
• у професіональній школі (вищій і середній спеціальній), яка збагачує індивідуальну пам'ять знаннями й уміннями, що дають змогу людині стати фахівцем в тій чи іншій професії.

Окрім того, на усіх етапах соціалізації індивіда "працюють" структури громадянського суспільства: громадські та релігійні організації, політичні партії та ін.

Зрозуміло, що процес соціалізації (засвоєння соціального досвіду, опанування правовими, соціальними нормами, професійними навичками) визначається комунікаційною діяльністю.

У певному контексті реципієнтом (отримувачем) інформації виступає індивідуальна пам'ять, концентруючи знання, емоції, уміння, навички тощо.

Комунікантом (цілеспрямованим джерелом інформації) виступають такі суб'єкти комунікаційної діяльності:

• інші люди (мікрокомунікація);
• соціальні групи (мідікомунікація);
• суспільство в цілому (макрокомунікація).

Соціальна пам'ять

Потрібно наголосити, що в цьому випадку йдеться про два основних види соціальної пам'яті: групову і суспільну, без яких процес комунікаційної діяльності втрачає будь-який сенс.

Групова соціальна пам'ять розглядається залежно від базової соціальної групи:

1. Малі групи — сім'я, бригада, команда, клуб за інтересами.

2. Великі соціальні групи — ті, що мають загальні соціальні ознаки:

• соціально-демографічні (стать, вік, освіта, національність);
• виробничо-економічні (матеріальний стан, класова приналежність, професія);
• суспільні організації (партії, конфесії, профспілки, молодіжні, жіночі, ветеранські об'єднання);
• X Масові сукупності (суспільство або населення і юрба).

У малих групах реалізується безпосередня міжособистісна комунікація, групова пам'ять, по суті, є сукупністю індивідуальних пам'ятей членів групи (спільні пам'ятні дати, небезпечні або смішні пригоди, реліквії).

Стосовно великих соціальних груп, то лише професійні, суспільній етнічно-релігійні організації мають потреби в соціальній груповій пам'яті.

Такі цільові соціальні групи беруть на себе виконання певних суспільних функцій, що потребує внутрішньої консолідації системи соціальної комунікації і, звичайно, особливої групової пам'яті

Найбільш розвинену групову пам'ять з давніх часів створювали служителі релігійних культів, які передавали з покоління в покоління свої таємниці Пізніше до них приєдналися лікарі та юристи, згодом — вчені й політики та ін.

Цільові соціальні групи, по суті, створюють специфічну субкультуру, яка:

• по-перше, є частиною панівної масової культури, що ґрунтується на соціальній пам'яті суспільства;
• по-друге, протистоїть панівній масовій культурі суспільства.

З огляду на зазначене можна виокремити такі сегменти групової соціальної пам'яті:

• Образний сегмент відповідає за збереження не документованих знань, отриманих від інших членів групи шляхом усної комунікації;
• Семантичний сегмент зберігає соціальну мову (слова, поняття, ідеї, символи), незрозумілу представникам інших соціальних груп.

Скажімо, священики православного християнства богослужіння відправляють староукраїнською (церковнослов'янською) мовою, яку майже не знають на побутовому рівні Лікарі ще із середньовіччя професійну писемну комунікацію здійснюють латиною, а іудеомасони виробили систему таємних знаків і символів, які дозволяють відрізняти "своїх" від "чужих".

Активний сегмент зберігає позитивні й негативні колективні емоції, які передаються з покоління в покоління або через сучасників, що належать певній соціальній групі.

Особливо довго живуть ці емоції в колективній соціальній пам'яті, якщо вони пов'язані з гострими конфліктами на етнічному або релігійному ґрунті.

Скажімо, араби і євреї належать до однієї семітської групи народів, але сповідують відповідно іслам та іудаїзм. Враховуючи те, що ізраїльтяни вже більш як півстоліття всупереч резолюції Генасамблеї ООН від 1947 р. чинять усілякі перепони палестинцям, які теж прагнуть створити власну державу, ці факти не можуть бути забуті груповою соціальною пам'яттю арабів. Додайте до цього державний тероризм Ізраїлю проти своїх громадян палестинського походження, і ви зрозумієте, чому зберігається такий негатив у відношеннях між цими семітськими народами.

У свою чергу, коли пересічні євреї, яких сіоністські лідери перетворили на "гарматне м'ясо", потерпають від арабського партизанського терору, їх теж можна зрозуміти. Емоції, помножені на емоції, створюють потужний афективний негативний фон в комунікаційній міжнародній діяльності на Близькому Сході.

Нормативний сегмент зберігає групові соціальні норми спілкування всередині групи і поза нею, кодекси честі, клятви (наприклад, клятва Гіппократа), присяги тощо, підтримують закритість групи для інших верств суспільства.

Тут і заборони одружуватися з іновірцями або представниками інших каст, практика надання пільгових позик представникам своєї національної чи релігійної групи та ін.

Професійно-технологічний сегмент зберігає професійно-технологічні уміння і навички, пов'язані з виконанням соціальних функцій у суспільстві Йдеться про вже згаданих вище лікарів, священнослужителів, юристів, вчених, політиків тощо.

Групова соціальна самосвідомість зберігає самоусвідомлення, яке виокремлює цільову соціальну групу серед усіх інших.

Але якщо порівнювати індивідуальну психічну пам'ять з груповою соціальною пам'яттю, то остання вирізняється наявністю документальних джерел пам'яті (книг, газет, символів, емблем, групових реліквій) і матеріальних предметів (храмів, лабораторій, медичного інструментарію і фармакологічних засобів), систем і технологій зв'язку тощо.

Проте й індивід може вести, скажімо, щоденник і матеріалізувати в ньому свої знання, уміння, емоції тощо, не кажучи вже про поета, письменника, вченого чи журналіста, який робить це професійно.

Але варто зауважити, що не кожен індивід створює документальні джерела пам'яті та відповідні матеріальні предмети, натомість для певної соціальної групи і суспільства загалом вони є неодмінними матеріалізованими атрибутами соціальної пам'яті.

Підсумовуючи, наголосимо на безсвідомому в індивідуальній та соціальній пам'яті.

Безумовно, цей компонент пам'яті (і психіки) відіграє досить важливу роль, вагомість якої ми часто-густо не усвідомлюємо, проте інтуїтивно відчуваємо.

Можна погодитися з К.Юнгом, який вважав, що особисте безсвідоме складається із змістів, які певний час були усвідомленими, а з часом були забуті або витіснені іншими.

Колективне безсвідоме, на його думку, має у своїй структурі змісти, успадковані від попередніх поколінь.

Біологічно (переважно генетично) передаються лінгвістичні (побудова речення, артикуляція), логічні здібності (лічення схожих предметів, виокремлення причин і наслідків тощо). Невід'ємні риси національного характеру, які безпосередньо відображаються у народних звичаях, художніх промислах, творчості і, зрозуміло, комунікаційній діяльності.

У будь-якому разі, розглядаючи структуру соціальної пам'яті суспільства, треба мати на увазі соціальне безсвідоме (етнопсихологію, архетипи — успадковані змісти соціального безсвідомого, соціальні інстинкти — співчуття, потребу в спілкуванні, підкорення лідеру) і суспільну свідомість (науково-теоретичну, яка характеризується цілісністю, систематизованістю і прогностичністю, і буденну, яка формується на базі життєвого досвіду людей).

Крім того, зауважимо, що групова соціальна пам'ять малих груп переважно не має безсвідомої психічної основи, як це фіксується вченими у соціальній пам'яті великих груп (наприклад, етнічно-релігійних) або суспільства в цілому.

Проте, якщо говорити про малі групи, що об'єднують феміністок, представників сексуальних меншин та ін., тут, очевидно, безсвідомий психічний компонент слугує підґрунтям для єднання індивідів у вищезгадану малу групу.

Отже, пам'ять індивіда, малих та великих соціальних груп, суспільства загалом є важливим і необхідним об'єктом для здійснення комунікаційної діяльності. Нас ця діяльність цікавить у контексті здійснення впливу на вищезгадані об'єкти суспільного життя. Але це вже проблеми технологій, на яких ми зупинимось пізніше.

Література

1. Акофф Р., Эмери Ф. О целеустремленных системах. — М., 1974.

2. Аналітика, експертиза, прогнозування. — К, 2003.

3. Антипов К.В.,Бажеиов Ю.К. Паблік рилейшнз. — М, 2002.

4. Бокарев Т. Энциклопедия интернет-рекламы. — М., 2000.

5. Ванштейн Г. Интернет как фактор общественных трансформаций // МЭиМО. — 2002. — № 7.

6. Ван Дейк Т.А. Язык. Познание. Коммуникация. — 1989.

7. Банковски Б. Глобалізація крізь македонську призму // Політична думка. — 2000. — № 3.

8. Василенко И.А. Политическая глобалистика. — М., 2003.

9. Винер Н. Кибернетика и общество. — Л., 1958.

10. Гаджиев К.С. Введение в геополитику. — М., 2000.

11. Гитлер А. Моя борьба. — Б. М, 1996.

12. Гоян О.Я. Основи радіожурналістики і радіоменеджменту. — К, 2004.

13. Гулыга А. Миф как социальная проблема // Античная культура и современная наука. — М., 1985.

14. Дарвин Ч. Вырождение душевных волнений. — СПб., 1896.

15. Дгкон Б., Хале М.,Стабс П. Глобальна соціальна політика. Міжнародні організації й майбутнє соціального добробуту. — К, 1999.

31.12.2010