• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

Охорона материнства – сукупність правових норм, що передбачають гарантований державою рівень матеріальної підтримки батьків з дітьми шляхом надання допомоги з урахуванням складу сім’ї та її доходів, віку, стану здоров’я дітей.

Захист прав дітей і підлітків у сфері медицини визначається як міжнародним, так і національним законодавством. Зокрема, у 1991 році Україна, ратифікувавши Конвенцію ООН про права дитини, підписала Всесвітню декларацію про забезпечення виживання, захисту та розвитку дітей і молоді, а також План щодо її виконання.

Законодавча база охорони здоров’я в Україні містить більшість міжнародновизнаних прав людини. Відповідно до Конституції України: людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст.3); кожна людина має невід’ємне право на життя і на захист свого життя та здоров’я (ст. 27); кожна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам (ст.28); кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу (ст. 49). Зокрема:

Право на життя та охорону здоров’я встановлене ст.6 Закону України "Про охорону дитинства". Згідно викладеного в ній: "Кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров’я. Держава гарантує дитині право на охорону здоров’я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров’я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя".

Право на достатнє забезпечення їжею було встановлено в ст.25 Загальної Декларації прав людини, у якій проголошувалось, що кожний має право "на адекватний стандарт життя для себе та своєї сім’ї, включаючи адекватну їжу, одяг та житло".

Право на медичну допомогу дітям і підліткам забезпечується лікувально-профілактичними і оздоровчими закладами, дитячими поліклініками, відділеннями, диспансерами, лікарнями, санаторіями та іншими закладами охорони здоров’я відповідно до законодавчої і нормативної бази нашої країни. Неповнолітні перебувають під диспансерним наглядом. Конвенція про права дитини ООН вказує, що кожний дорослий, державний службовець, установа чи організація зобов’язані встановити такі умови для дитини, щоб гарантувати їй нормальний розвиток (ст.2,5).

Згідно зі ст.6 "Основ законодавства України про охорону здоров’я" від 19 листопада 1992 року кожний громадянин України має право на охорону здоров’я, і це передбачає:

• життєвий рівень, що включає їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров’я людини;
• безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище;
• санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає;
• безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту і відпочинку;
• кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров’я;
• достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров’я і здоров’я населення, включаючи існуючі та можливі фактори ризику та їх ступінь;
• участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров’я;
• участь в управлінні охороною здоров’я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;
• можливість об’єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров’я;
• правовий захист будь-яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних із станом здоров’я;
• відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди;
• оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я;
• можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров’я можуть бути порушені загальновизнані права людини і громадянина.

У сфері охорони здоров’я цим же законом встановлено певні обов’язки для суспільства, держави й особистості:

• підтримання необхідного для здоров’я життєвого рівня населення;
• охорона навколишнього середовища як важливої передумови життя і здоров’я людини;
• забезпечення санітарного благополуччя територій та населених пунктів;
• створення сприятливих умов праці, навчання, побуту та відпочинку;
• запобігання інфекційним захворюванням;
• проведення обов’язкових профілактичних медичних оглядів неповнолітніх, вагітних жінок, працівників підприємств із шкідливими та небезпечними умовами праці, військовослужбовців та осіб, професійна чи інша діяльність яких пов’язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для людей;
• сприяння здоровому способу життя населення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2000 року затверджено Положення про Міжвідомчу координаційну раду при Міністерстві охорони здоров’я з питань міжгалузевої взаємодії закладів охорони здоров’я, діяльність якої спрямована передусім на захист прав неповнолітніх у цій сфері.

У системі охорони здоров’я неповнолітніх важливе місце займає профілактика вживання алкоголю, наркотичних речовин та тютюнокуріння.

В Основах законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 року проголошено, що в Україні проводиться державна політика обмеження паління та вживання алкогольних напоїв. У ст.53 цього закону обумовлено, що з метою охорони здоров’я населення лікувальні заклади зобов’язані здійснювати соціальні заходи профілактики та лікування соціально небезпечних захворювань, серед яких хронічний алкоголізм, наркоманія.

Згідно з Правилами роздрібної торгівлі тютюновими виробами, затвердженими наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України від 3 серпня 1996 року за погодженням із Міністерством охорони здоров’я, роздрібна торгівля ними забороняється: з рук, лотків та у непристосованих для зберігання і продажу приміщеннях, що не відповідні вимогам, встановленими цими Правилами; на території дошкільних, навчальних і лікувальних закладів та прилеглих територіях; у місцях проведення спортивних змагань, гуртожитках та прилеглих територіях, в інших місцях, визначених місцевими радами; громадянам, які не досягли 18-річного віку; працівниками господарюючого суб’єкта, яким не виповнилося 18 років.

Правила роздрібної торгівлі алкогольними напоями затверджені наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України від 27 травня 1996 року за погодженням з Міністерством охорони здоров’я. Ними передбачено захист прав неповнолітніх у частині реклами та заборона продажу неповнолітнім алкогольних напоїв.

Наркотичними засобами визнаються лікарські препарати та речовини (барбаміл, кодеїн, морфін, омнопон, фенамін, ефедрон), а також рослини або їх частини, що містять наркотики (різні сорти конопель, маку або макової соломи та ін.). Психотропні речовини – це речовини, що включені в Список наркотичних засобів (ДЕТ, ДМТ, ЛСД, мескалін, альфітамін, амобарбітал та ін.). Прекурсори – токсичні речовини (феніл-ацетон, ацетон, ефедрін, калію перманганат).

Головними нормативно-правовими актами національного законодавства України, що регулюють запобігання незаконному обігу наркотичних засобів і психотропних речовин є закони: “Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів”, “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними” від 15 лютого 1995 року, а також Перелік наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, що підлягають спеціальному контролю відповідно до чинного законодавства України, який затверджено наказом Голови Комітету з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я України від 7 лютого 1996 року.

Незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів - це злочинні діяння, відповідальність за які передбачена статтями Кримінального кодексу України. Захищаючи права неповнолітніх, законодавство України в основному спрямоване на надання допомоги особам, які мають алкогольну та наркотичну залежність, їх лікування, трудове перевиховання, створення умов для їх соціальної реадаптації, моральної і духовної реабілітації.

Правовий захист неповнолітніх осіб, хворих на ВІЛ/СНІД, розглядається згідно Закону України “Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення” від 12 грудня 1991 року. Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) – особливо небезпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і через відсутність у даний час специфічних методів профілактики та ефективних методів лікування призводить до смерті.

ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД громадяни України користуються всіма правами та свободами, передбаченими Конституцією та іншими законами, нормативно-правовими актами України. Крім загальних прав і свобод, вони мають право також на:

• відшкодування збитків, пов’язаних з обмеженням їх прав, яке мало місце внаслідок розголошення інформації про факт зараження цих осіб вірусом імунодефіциту людини;
• безоплатне забезпечення ліками, необхідними для лікування будь-якого наявного у них захворювання, засобами особистої профілактики та на психосоціальну підтримку;
• безоплатний проїзд до місця лікування і у зворотному напрямку за рахунок лікувальної установи, яка видала направлення на лікування;
• користування ізольованою житловою кімнатою;
• дітям, віком до 16 років, інфікованим вірусом імунодефіциту людини або хворим на СНІД, призначається щомісячна державна допомога.

У Загальній Декларації прав людини наявні основні права, пов’язані з проблемою ВІЛ/СНІДу: недискримінацію, рівний захист, рівність перед законом; життя; свободу та недоторканість особистості; пошук і використання притулку; особисте життя; вільне отримання та передачу інформації; на працю; вступ у шлюб та заснування сім’ї; рівний доступ до освіти; соціальний захист; використання результатів наукового прогресу та їх практичне використання; участь у суспільному та культурному житті.

Ураховуючи специфіку охорони дитинства як однієї з найбільш уразливих категорій населення, необхідним є розгляд законодавства України про здоровий спосіб життя. Здоровий спосіб життя трактується як сукупність форм і способів повсякденної культурної життєдіяльності особистості, яка базується на моральних нормах, цінностях і практичних діях, спрямованих на зміцнення здоров'я та фізичних можливостей організму.

Основними компонентами здорового способу життя є: організована рухова активність, попередження шкідливих звичок, дотримання вимог санітарії, гігієни і загартування, режим навчання, праці і відпочинку, раціональне харчування, повноцінний сон, етичність спілкування, культура сексуальної поведінки, психофізична регуляція організму тощо. Дотримання здорового способу життя сприяє формуванню всебічно розвиненої особистості, розумному задоволенню її фізичних і духовних потреб, інтересів, цінностей, моральних установок. Ефективність, правильність, спрямованість закріплених у свідомості навичок здорового способу життя впливає на формування, розвиток і самореалізацію особистості.

У Законі України "Про фізичну культуру і спорт" від 24 грудня 1993 року наголошується, що держава забезпечує у межах, визначених Кабінетом Міністрів України, надання безкоштовних та пільгових фізкультурно-оздоровчих послуг дітям дошкільного віку, учням загальноосвітніх та професійних навчально-виховних закладів, ветеранам війни і особам, прирівняних до них, а також встановлює пільги при наданні таких послуг іншим категоріям громадян.

Держава створює умови для правового захисту інтересів громадян у сфері фізичної культури і спорту, розвиває фізкультурно-спортивну індустрію та інфраструктуру, заохочує прагнення громадян зміцнювати своє здоров’я, вести здоровий спосіб життя.

Закон України "Про благодійництво та благодійні організації" від 16 вересня 1997 року одним із основних напрямів благодійної діяльності визначив сприяння розвитку охорони здоров’я, масової фізичної культури, спорту і туризму, пропагування здорового способу життя, участь у наданні медичної допомоги населенню.

Указом Президента України "Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя" від 27 квітня 1999 року затверджено основні напрями державної діяльності у зазначеній сфері, утворено Всеукраїнську координаційну раду з питань розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян.

27.09.2010