Світове господарство як економічна категорія. Етапи формування світового господарства
Метою даної роботи є з’ясування сутності світового господарства і його структури, міжнародного географічного поділу праці, спеціалізації економіки країн за галузями виробництва в умовах НТР, розкрити вплив НТР на структуру і розміщення світового господарства; виявити суть поняття "глобалізація", її вплив на економічну спільноту та визначити світового лідера економіки на даний час
Світове господарство – історично складена сукупність національних господарств усіх країн світу, які зв’язані між собою міжнародними економічними відносинами, заснованими на міжнародному поділі праці. У другій половині XIX ст. швидко зросла протяжність залізниць. Морський транспорт зв’язав між собою материки, забезпечив масові міжконтинентальні перевезення вантажів і пасажирів. Але головна роль у формуванні світового господарства належала великій машинній індустрії, яка виникла в кінці ХVІІІ ст.
Виділяють такі етапи формування світового господарства:
- Етап зародження світового господарства і розвитку економічних відносин.
- Етап формування світового господарства на основі розвитку великої машинної індустрії і сучасного транспорту.
- Етап переважного розвитку "вшир" (перша пол. ХХ ст.) і "вглиб" (друга пол. ХХ ст.).
Для третього етапу характерними є становлення нового виробництва з переважанням постіндустріальних ознак розвитку:
- транснаціоналізація економіки,
- посилення економічної інтеграції країн,
- формування глобальних галузей господарства,
- зміни структури світової торгівлі,
- зростання глобальної мобільності високоефективних виробничих чинників (капіталу, менеджменту, технологій тощо),
- інформатизації і телекомунікації суспільства.
Міжнародний поділ праці
Міжнародний поділ праці – форма суспільного територіального поділу праці, яка передбачає спеціалізацію країн на певних видах продукції, якими вони обмінюються. Кількість продукції значно перевищує власні потреби країни-виробника. Сформовані галузі міжнародної спеціалізації більшою мірою орієнтовані на експорт продукції і визначають "обличчя" країни в міжнародному поділі праці.
Умови формування галузі спеціалізації включають:
- дешеву сировина,
- вдосконалену технологію виробництва,
- попит на продукцію за межами країни,
- помірні витрати на транспортування.
Ступінь залучення будь-якої країни до міжнародного поділу праці залежить насамперед від рівня розвитку її продуктивних сил. Чинники міжнародного поділу праці (див. табл. 1).
Таблиця 1. Чинники міжнародного поділу праці.
Географічне розташування країни | Природно-ресурсний потенціал | Соціально-економічні умови |
Приморські країни (морська торгівля): Норвегія, Кіпр, Греція, Панама, Сінгапур Внутрішньоконтинентальні країни (транзитні перевезення): європейські країни | Добувна промисловість, с/г, рибальство, туризм Перська затока – нафта; Бразилія, Канада – залізо; США, Канада – пшениця; Індія, Шрі-Ланка – чай; Канада, Швеція, Росія – ліс; Норвегія, Перу – риба; Середземномор’я – туризм
| - історичні особливості розвитку; - національні релігійні традиції; - кваліфіковані трудові ресурси; - наявність капіталів; - осягнення НТР; - нові технології (США, Західна Європа, Японія, Тайвань) |
Тому індустріально розвинені країни посідають провідне місце в сучасному міжнародному поділі праці, випускаючи наукомістку продукцію:
- машини,
- обладнання,
- товари тривалого користування тощо.
Що стосується молодих країн Азії, Африки і Латинської Америки, то їхня роль у міжнародному поділі праці підвищується завдяки ресурсопостачанню в промислово розвинені країни. Їхня сировинна спеціалізація, що склалася в колоніальну епоху, зберігається дотепер. За економічним потенціалом (сумарною величиною ВНП, що виробляється на планеті) донедавна лідерами вважались такі розвинуті капіталістичні країни: США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Канада. Вони створюють близько 50% ВНП.
Вплив НТР на галузеву структуру і розміщення виробництва
Науково-технічна революція (НТР) – корінний якісний переворот у продуктивних силах людства, викликаний перетворенням науки в безпосередню продуктивну силу суспільства. Характерні риси НТР: універсальність (перетворює всі галузі), прискорення науково-технічних перетворень (скорочення часу між відкриттям і впровадженням).
До основних напрямів НТР належать:
- комплексна автоматизація в усіх сферах (мікро-ЕОМ, роботи, мікропроцесори),
- перебудова енергетичного балансу (використання нових джерел енергії),
- виробництво нових матеріалів (пластмаси, оптичні волокна, композити, напівпровідники),
- прискорений розвиток біотехнологій,
- освоєння космосу (нові машини, аерокосмічна промисловість).
Отже, в умовах НТР роль науки полягає в перетворенні її на продуктивну силу суспільства, змінюється роль людини у зв`зку зі зміною характеру праці, її інтелектуалізації. Зрушення в розміщенні виробництва в умовах НТР такі: посилення територіальної концентрації; посилення орієнтації на кваліфіковані кадри; зменшення тяжіння обробної промисловості до джерел сировини і палива; посилення територіального розриву між добуванням і споживанням (переробкою).
Таким чином, показник впливу НТР на сучасне світове господарство – корінні якісні зміни в розміщенні виробництва. У зв`язку з тим, що НТР охопила всі галузі господарства окремих країн, безперечний результат її всеосяжного прояву – це зміни в галузевій структурі світового господарства. Один з основних проявів НТР – структурні зрушення в сучасному виробництві, які полягають у випереджувальних темпах розвитку трьох галузей: електроенергетики, машинобудування і хімічної промисловості.
Географія галузей світового господарства. Паливна і хімічна промисловість
У галузевій структурі промисловості 90% належить обробній промисловості. Випереджувальними темпами розвивається машинобудування і хімія. На перший план виходять:
- мікроелектроніка,
- виробництво обчислювальної техніки,
- роботобудування,
- приладобудування,
- індустрія інформатики.
Нафтопереробна промисловість – галузь обробної промисловості, що виробляє із сирої нафти нафтопродукти, що використовуються як паливо, мастильні та електроізоляційні матеріали, розчинники, шляхове покриття тощо.
Газова промисловість здійснює видобування, транспортування (зберігання і переробку природного газу).
Вугільна промисловість включає підприємства з видобутку, збагачення, брикетування кам’яного і бурого вугілля. Видобуток вугілля у світі становить 5 трлн. т, у тому числі торф, що як паливо в основному використовується в Ірландії, ФРН, Фінляндії, Росії.
Паливно-енергетичний баланс – баланс одержання, перетворення і використання усіх видів енергії:
- мінеральної,
- органічної сировини,
- кінетичної енергії водних потоків,
- припливів,
- вітру,
- енергії сонячних променів,
- геотермічної енергії тощо.
Так, паливна промисловість – це розвідка, освоєння, переробка плюс транспортування енергоносіїв. Забезпечені: США, Росія, Китай, Великобританія, Канада, Австралія. З промислово розвинутих країн не мають: Японія, Італія, Республіка Корея.
Паливна промисловість є комплексом галузей гірничодобувної промисловості – включає:
- нафтову,
- газову,
- вугільну,
- торфову,
- сланцеву,
- уранодобувну промисловість.
На видобуванні нафти спеціалізуються 80 країн. Координується ця діяльність ОПЕК – організацією країн експортерів нафти (міждержавна організація 13 країн, створена в 1960 р.). В неї входять: Венесуела, Іран, Ірак, Кувейт, Саудівська Аравія, Катар, Індонезія, Лівія, Алжир, ОАЕ, Еквадор, Габон.
Щодо видобутку природного газу, то на цьому спеціалізується 60 країн, основні з них:
- Росія,
- Канада,
- США,
- Індонезія,
- Нігерія,
- Великобританія,
- Мексика,
- країни Перської затоки.
Електроенергетика – галузь промисловості, яка включає виробництво різних видів електроенергії, її транспортування, теплові мережі, котельні та інші об’єкти. Основні запаси гідроенергоресурсів мають: Росія, США, Канада, Китай, Бразилія.
Далі розглянемо особливості розвитку чорної і кольорової металургії.
НТР подарувала людству такі метали XX ст., як берилій, літій, титан та ін. Вона висунула нові вимоги до традиційних конструкційних матеріалів – чорних і кольорових металів. У світовому споживанні на сталь припадає 50%, пластмаси – 42%, кольорові метали – 8%. Найбільш потужні установки з виплавки сталі працюють у Росії, Україні, Японії, США, Франції, ФРН, Швеції.
Отже, головними районами добування залізної руди в світі є:
- Бразилія,
- США,
- Китай,
- Україна,
- Канада,
- Росія.
Щодо виплавки сталі, то лідерами в цій галузі є:
- США,
- Японія,
- Україна,
- Росія
- Китай,
- Німеччина,
- Італія,
- Франція,
- Польща,
- Канада.
В табл. 2 показано відношення видобутку, виробництва і споживання кольорової металургії.
Таблиця 2. Відношення видобутку, виробництва і споживання кольорової металургії.
Регіон світу | Видобуток | Виробництво | Споживання |
Південна Америка | 26% | 15% | 6% |
Північна Америка | 35% | 35% | 28% |
Африка | 22% | 12% | 2% |
Азія | 6% | 18% | 24% |
Західна Європа | 4% | 18% | 38% |
Австралія | 7% | 2% | 2% |
Отже, найбільший видобуток в Америці, але найбільше споживання в Західній Європі. Майже вся продукція кольорової металургії із Африки йде на експорт. Така ж ситуація спостерігається і в Латинській Америці.
Хімічна промисловість – одна з найдинамічніших галузей сучасної промисловості, яка визначає НТР. Донедавна в країнах, що розвиваються, хімічна промисловість залежала від видобувної, зараз там активно розвивається хімія органічного синтезу. Випуск складної наукомісткої продукції продовжується в розвинутих індустріальних країнах – США, Японії, країнах Західної Європи, причому переміщується до джерел сировини або до портів її привозу.
Чинники розміщення:
- електроенергія,
- вода,
- сировина,
- кваліфікована робоча сила,
- наукові центри,
- споживач,
- транспорт.
Лідерами в цій галузі є США, Німеччина, Японія, Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, Китай, Україна.
Машинобудування
Машинобудування – система взаємозалежних галузей, що виробляють машини й устаткування і цим забезпечують технічне переоснащення всього господарства, виготовляють різноманітні побутові апарати і прилади, створюють економічний і оборотний потенціал окремих країн.
Машинобудування вирізняється великою складністю і розгалуженістю галузевої структури, різноманітним асортиментом продукції, активною участю в територіальному і міжнародному поділі праці. Загалом, машинобудування – пріоритетна галузь промисловості світу, у ньому значна частка належить загальному, транспортному електротехнічному й електронному машинобудуванню.
У США найбільші машинобудівні райони – на північному сході й у Каліфорнії, у Великобританії – у Лондоні, у Франції – у Парижі. Відбувається переміщення випуску сільськогосподарських машин і менш складного устаткування в країни, що розвиваються, та спеціалізація розвинених країн на особливо складних видах деталей.
Лише перша десятка розвинутих країн може виробити всю номенклатуру машинобудівної продукції. Це:
- США,
- Японія,
- Німеччина,
- Великобританія,
- Франція,
- якоюсь мірою Китай,
- Канада,
- Італія,
- сюди ж входить і Росія, (дають у сумі 3/4 світової продукції).
На Північну Америку (США, Канада, Мексика, тобто НАФТА) припадає 1/3 світового машинобудування. Цей регіон на світовому ринку є експортером продукції високої складності, важкого машинобудування і наукомістких галузей.
Машинобудування Західної Європи виробляє цієї продукції 25-30% від світового обсягу. Нідерланди, Бельгія, Швеція, Швейцарія, Чехія, Польща та інші спеціалізуються на випуску окремих видів продукції, з якою вони виходять на світовий ринок.
Третій регіон – Східна і Південно-Східна Азія (особливо республіка Корея, Сінгапур) виробляють близько 20% продукції світового машинобудування. У країнах, що розвиваються, щойно стали на шлях індустріалізації, уже з’явилися окремі підприємства машинобудування, численні металообробні ремонтні майстерні для обслуговування транспорту, сільського господарства, виробництва нескладних інструментів.
Лісова і текстильна промисловість
Лісова промисловість характеризується наявністю двох лісових поясів. Північний пояс, у якому заготовлюється хвойна деревина, проходить через Росію, Фінляндію, Швецію, Канаду, США. Росія займає перше місце за запасами деревини, а за виробництвом целюлози і паперу відстає від США в 7 разів. Головні експортери лісу – Канада, США, Росія. Головні імпортери – країни Західної Європи і Японія. Південний лісовий пояс захоплює екваторіальний і субекваторіальний кліматичні пояси – Бразилію, Екваторіальну Африку, Південно-Східну Азію. Частину найцінніших порід дерев вивозять у різні країни. Решта йде на дрова.
Щодо текстильної галузі, то вона є однією з найстаріших. На першому місці стоїть виробництво бавовняних тканин, де лідерами є Китай, Індія, Росія. Друге місце належить виробництву тканин із хімічних волокон, тут першість належить США, Індії, Японії. На третьому місці – виробництво шовкових тканин. На четвертому – шерстяних тканин: Італія, Росія, КНР, Японія.
Глобалізація
Постіндустріальне суспільство. Весь період з кінця 50-х рр. і до нашого часу політологи та економісти шукали адекватне визначення світу в сьогоденні, який дуже змінювався в ці роки. "Післяіндустріальне суспільство" – найбільш розповсюджена характеристика сучасного світу, яку було введено в 70-х рр. американським соціологом Д. Белом.
Однак і це є дуже умовним визначенням з двох причин: по-перше, при величезній зайнятості у сфері послуг (до 75% в США, до 65-70% в основних країнах ЄС), при деіндустріалізації в розвинутих країнах, матеріальне виробництво лишається основою всієї економіки; по-друге, існує величезна частина суспільства, якої майже не сягнула сучасна індустріалізація, де має місце відставання не на період, а на більше.
Провідним процесом сучасного світу і на Заході, і в нас визнається глобалізація. Формально, це лише нове слово для процесу, що проходить вже давно – просторового розповсюдження капіталістичного способу виробництва на країни, що ще не мають такого. Беззаперечним феноменом глобалізації є величезне, "випереджуюче" порівняно з виробництвом зростання світової торгівлі – на 5% на рік у 80-90-х рр. Якщо її частка в ВВП світу сягала в 1970р. 10,5%, то в 2000р. – вже 17,2%. При цьому 2/3 світової торгівлі контролюється ТНК.
Але соціальним слідством глобалізації на Заході стало зниження реальної зарплати – в США в 1995р. для 4/5 працюючих за наймом вона виявилася нижчою на 11%, ніж в 1973р., хоча продуктивність праці за ці роки зросла на 3%.
Беззаперечно одне: глобалізація пов’язана з експансією західного стилю життя, західною масовою культурою, західним типом накопичення. Так, розповсюдження і авторитет долара величезні – у всій міжнародній оплаті експорту 65% припадає на долар.
Від "США – Західна Європа – Японія" до "США – Західна Європа – Азійсько-Тихоокеанський регіон".
Геоекономіка сучасного світу, безумовно, поліцентрична – в світі більше немає одного, різко домінуючого полюса, якими були США в 50-60-ті рр. За масштабами ВВП з урахуванням купівельної спроможності національної валюти провідна п’ятірка в 1997р. виглядала таким чином:
- США – 7 075 млрд. дол.;
- КНР – 3 670 млрд. дол.;
- Японія – 2 645 млрд. дол.;
- ФРН – 1 625 млрд. дол.;
- Індія – 1 415 млрд. дол.
При цьому східні "нові індустріальні країни" (НІК) разом взяті вже перегнали Японію, маючи ВВП 2 585 млрд. дол. Є й інші оцінки, згідно з якими місце Китаю ще вище. Прогнози на початок XXI ст. підтверджують, що вже в 2010 році в першій десятці можуть опинитися не чотири (як зараз) країни, що розвиваються (Китай, Індія, Бразилія, Індонезія), а ще й Південна Корея, Таїланд і Тайвань.
Прикладом "обгону" є те, що ВВП на душу населення Сінгапура вже зараз набагато вище англійського (30,5 тис. дол.). Азійська фінансова криза навряд чи відміняє ці прогнози; вже в першій половині 1999 року вийшли на приріст ВВП й Таїланд (+ 3%), й Малайзія (+ 0,9%), й Південна Корея (+ 4,6%). Так, існує думка, що Східна Азія вклала у тридцять років величезний шлях розвитку, згрупувавши в цих межах те, для чого Франції потребувалося 200 років, Сполученим Штатам – 150, а Японії – 80.
Потенціал Китаю наприкінці 90-х рр. ще більше зріс, і якщо весь період 80-90-х рр. КНР домінувала в світі за темпами розвитку (+10%, у середньому), то за ці ж роки відбувався механічний приріст його сили: в 1997 р. Частиною країни став Гонконг, що займав 9-те місце за вартістю експорту, а в1999 р. – Макао.
Слід приймати до уваги й наявність "великої економіки Китаю" разом з тими країнами Південно-Східної Азії, де особливо великі китайські капіталовкладення і діаспора. Існує думка, що нове сторіччя буде "сторіччям Азії". Так, наразі переходять від старої трьохчленної системи порівнянь основних центрів сили (США – Західна Європа – Японія до США – Західна Європа – Азійсько-Тихоокеанський регіон (АТР).
Один з підрахунків за такою схемою порівнював ситуацію 1950 й 1991 рр. у світовій торгівлі. В 1950 р. на Західну Європу припадало 33% світової торгівлі, на Північну Америку – 22%, АТР – 17%. На початку 90-х рр. при збільшенні частки Європи (45%), різко зросла частка АТР (25%), до 16% знизилася частка Північної Америки.
Щодо частки ВВП в світі наприкінці 90-х рр. "вага" США і Західної Європи приблизно однакова (відповідно 20,6 і 21,0%), а Японії – 7,7%, за часткою ж у світовому промисловому виробництві Західна Європа домінує – 20,3%, США дають 16,6%, Японія – 6,9%.
Висновки. Отже, повертаючись до співвідношення "центрів сили", а саме місця США слід зазначити наступне. Сьогодення показує, що й американські вчені (П. Дракер та ін.) визнають, що події кінця XX ст. покінчили з тим, що (нехай і з суттєвим перебільшенням) називалось "американським сторіччям."
Все це не значить якогось чіткого зменшення ролі США у сучасному світі:
- США є лідерами за всіма напрямками фундаментальної науки, притягуючи в країну й закордонну еліту;
- вони за часткою витрат на НІОКР по ВВП поступаються лише Японії (2,5% у 1997 р. проти 2,9 – 3%), але різко перевершують усіх конкурентів за асигнуваннями на НІОКР в абсолютних масштабах і за чисельністю вчених та інженерів, що задіяні в науці (962,7 на 10 тис. працездатного населення проти 526,5 в Японії та 240,8 у ФРН);
- вони залишаються найбільш конкурентоздатними серед усіх країн світу (згідно даних Міжнародного економічного форуму);
- вони є лідерами на ринку озброєнь, маючи найбільш розвинутий і сучасний ВПК – на їхню частку в 1996 р. припадало 44% світового експорту зброї з тенденцією до зростання цієї частки (період після розпаду СРСР);
- протягом останнього часу країна знаходилася на стадії економічного підйому – в 90-х рр. було створено 14 млрд. нових робочих місць.
Але разом з тим, факти повертають до вищенаведеної ситуації про стрімкий розвиток Азійського регіону:
- Європа – 24,6% світового ВВП,
- Північна і Південна Америка – 29,2%,
- Азія – 34,2%.
Література
1. Арин О. А. Азиатско-Тихоокеанский регион: мифы, иллюзии и реальность. – М., 2000.
2. Вішнікіна Л. П., Федій О. А. Соціально-економічна географія світу в стуктурно-логічних схемах, - Полтава, 1998.
3. Дронов В. П., Максаковский В. П., Ром В. Я. Экономическая и социальная география: Справоч. материал. – М.: Просвещение, 1999.
4. Масляк П. О., Олійник Я. Б., Степаненко А. В. Словник-довідник з економічної і соціальної географії світу – К.: 1998.
5. Мировая экономика и международные отношения. – 1998. - №№ 10,11; 1999 - №5.
6. Размещение производительных сил: учебник для ВУЗов. – М.: Экономика, 1999.
7. Тихонравов Ю. В. Геополитика. – М., 1998.