У кінцевому результаті тлумачення ефективності, як економічної категорії визначається об'єктивно діючим законом економії робочого часу.
Результативність виробництва, як найважливіший компонент для визначення його ефективності, не варто тлумачити однозначно.
Необхідно розрізняти:
- кінцевий результат процесу виробництва;
- кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства або іншої інтеграційної структури як первинної автономної ланки економіки.
Перший відбиває матеріальний результат процесу виробництва, що вимірюється обсягом продукції в натуральній і вартісній формах.
Другий включає не тільки кількість виготовленої продукції, а також її споживчу вартість.
Кінцевий результат процесу виробництва за живий період часу, а чиста продукція, тобто новостворена вартість, за кінцевим результатом комерційної діяльності – прибуток.
Види ефективності виробництва виокремлюють переважно на підставі одержуваних результатів господарської діяльності підприємства.
Економічну ефективність – відображають через різні вартісні показники, що характеризують проміжні та кінцеві результати виробництва на підприємстві чи інші інтеграційні виробничій структурі. До таких показників належать:
- обсяг товарної, чистої або реалізованої відповіді
- величина одержаного прибутку
- рентабельність виробництва економія тих чи інших видів ресурсів
Соціальна ефективність – полягає у скороченні тривалості робочого тижня, збільшенні кількості нових робочих місць (рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці, стану довкілля).
Локальна – визначає конкретний результат виробничо-господарської чи іншої діяльності підприємства.
Абсолютна ефективність – характеризує загальну або питому ефективність діяльності підприємства за певний проміжок часу.
Первинна ефективність – це тимчасовий одноразовий ефект, що його здійснено в наслідок виробничо-господарської діяльності підприємства, запровадження прибуткових, технічних, організаційних або економічних заходів.
Деревинна ефективність – майже завжди примножується завдяки багатоспоживаному та багаторазовому використанню заходів не звільнена даному, а й на інших підприємствах, в інших сферах діяльності.
Дифузійна ефективність – реалізується тоді, коли певне господарсько-управлінське рішення, нововведення економічного або соціального характеру поширюється на інші галузі.
Синергічна ефективність – виражає вплив сукупності тих чи інших інновацій на фінансово-економічний стан суб’єктів господарювання, коли загальний ефект перевищує суму впливу на виробництво.
Процес вимірювання очікування чи досягнутого рівня ефективності діяльності підприємства методологічно пов‘язаний передусім із визначенням належного критерію і формування відповідної системи показників.
Критерій – це головна відносна ознака і визначальна міра вірогідності пізнання суті ефективності продукції відповідно до якого здійснюється кількісна ознака рівня цієї особливості.
Суть проблеми підвищення ефективності виробництва полягає в тому, що на кожну одиницю ресурсів матеріальних, технічних і трудових – досягати максимального можливого збільшення обсягу виробництва.
Кількісна визначеність і зміст критерію відображається в конкретних показниках ефективності виробничо-господарської діяльності суб‘єктів господарювання.
Формуючи систему показників ефективності діяльності суб‘єктів господарювання, необхідно дотримуватися певних вимог:
- забезпечення організації взаємозв‘язку критерії та системи конкретних показників ефективності діяльності,
- відображення використання всіх видів застосування ресурсів,
- можливість застосування показників ефективності до управління різними ланками виробництва на підприємстві,
- використання провідними показниками стимулюючої функції в процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва.
Система показників ефективності виробництва включає кілька груп:
- узагальнюючі показники ефективності виробництва,
- показати ефективність використання праці,
- показники ефективності використання виробничих та оборотних фондів,
- показники використання фінансових показників.
Конкретні види ефективності можуть відокремлюватися не лише за різними результатами діяльності підприємства, а й залежно від того, які ресурси беруть для розрахунків.
Застосовані ресурси – це сукупність живої та уречевленої праці, а споживані – це поточні витрати на виробництво продукції.
Рівень економічної та соціальної ефективності залежить від багатьох чинників. У зв‘язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх показників підвищення ефективної діяльності суб‘єктів господарювання.
Головні чинники зростання ефективності
Технологія. Технологія нововведення, особливо сучасні норми автоматизації та інтерпретації технологій справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції.
Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвішеності ефективності передовсім виробничої, а також іншої діяльності суб‘єктів господарювання.
Матеріали та енергія та позитивно впливають на рівень ефективності в діяльності, якщо розв‘язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємної продукції, раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерел постачання.
Працівники. Основними джерелами, визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники – керівники, менеджери, спеціалісти, робітники.
Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства.
Державна економічна політика з такими її елементами:
- Практична діяльність владних структур.
- Різноманітні види законодавства.
- Фінансові інструменти.
- Економічні правила і корективи.