Методи визначення цін на продукцію в умовах ринкових відносин
Ціноутворення – складний процес, на який впливає ряд динамічних факторів. З урахуванням цих факторів і обставин вибирається метод ціноутворення. Відомі такі основні методи встановлення ціни:
- метод "собівартість + прибуток" (згідно з цим методом ціна обчислюється як сума собівартості продукції і величини прибутку в ціні. Наступний визначається за нормативом в процентах до собівартості або її частини. Величина цього нормативу встановлюється підприємством, проте може бути обмежена державою);
- метод "забезпечення фіксованого обсягу прибутку" (ціна ставиться у жорстку залежність від загального обсягу прибутку, який підприємство передбачає одержати від продажу певної кількості продукції).
- метод ціноутворення "за рівнем поточних цін" ("за рівнем конкуренції") (полягає у том, що ціна розглядається і встановлюється як функція цін на аналогічну продукцію конкурентів. Собівартість за таких умов є величиною, що обумовлює рентабельність продукції при різних варіантах ціни, а не її безпосередньою базою).
- метод ціноутворення "за рівнем попиту" (полягає у тому, що ціна за допомогою продажу в різних сегментах ринку встановлюється на такому рівні, за якого попит задовольняє продавця).
Фінансова діяльність підприємства: завдання, зміст, форми
Функціонування підприємства супроводжується безперервним кругообігом коштів, який здійснюється у формах витрат ресурсів і одержання доходів, їх розподілу і використання.
При цьому визначаються джерела коштів, напрямки і форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами по сплаті податків, персоналом підприємства тощо. Всі ці грошові відносини складають зміст фінансової діяльності підприємства.
Основні її завдання такі: вибір оптимальних форм фінансування, структури капіталу підприємства і напрямків його використання з метою забезпечення стабільно високої прибутковості; збалансування за часом надходжень і видатків платіжних засобів; підтримання належної ліквідності та своєчасність розрахунків.
Залежно від джерел коштів фінансування поділяється на:
- внутрішнє (за рахунок коштів, одержаних від діяльності підприємства, використання чи продажу його майна).
- зовнішнє (внески власників у статутний капітал безпосередньо або у формі купівлі акцій, кредит, інші боргові зобов'язання, державні субсидії).
Існує і інший поділ: фінансування за рахунок власних і сторонніх коштів. До сторонніх коштів належать ті, які потрібно повертати, тобто борги. Всі інші кошти виступають, як власний капітал.
Дохідність, прибутковість і рентабельність виробництва, особливості їх обчислення
Доход –це виручка від підприємницької діяльності за вирахуванням матеріальних і прирівняних до них витрат. Загальна величина доходу підприємства включає доход від:
- реалізації продукції, робіт, послуг (обчислюється як різниця між виручкою і матеріальними витратами у собівартості реалізованої продукції).
- реалізація матеріальних цінностей і майна (це різниця між ціною їх продажу і матеріальними витратами на придбання і реалізацію).
- позареалізаційних операцій (здача майна в аренду, товарний кредит, пайова участь у спільних підприємствах тощо).
Прибуток – це та частина виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Загальна величина прибутку підприємства (валовий прибуток) має ті ж джерела, що і доход:
- прибуток від реалізації продукції (обчислюється як різниця між обсягом реалізованої продукції та її повною собівартістю.)
- прибуток від реалізації матеріальних цінностей обчислюється аналогічно доходу., тільки з виручки вираховуються всі витрати, а не тільки матеріальні.
- прибуток від позареалізаційних операцій.
Рентабельність – це відносний показник ефективності роботи підприємства. У загальній формі він обчислюється як відношення прибутку до витрат. На практиці найбільш вживаними є такі види рентабельності:застосованих (інвестованих) ресурсів, виробничих фондів, сукупних активів, власного (акціонерного) капіталу, продукції, певного виробу.
Діагностика фінансово-економічного стану підприємства
Фінансовий стан підприємства істотно залежить від певних фінансових пропорцій, які аналізуються за даними балансу – підсумкового статистичного документу про наявність і використання коштів на певну дату.
Баланс має дві частини: актив, який показує напрямки розміщення коштів, і пасив, що характеризує їх джерела.
Активи включають фізичне, грошове і нематеріальне майно, яке у балансі поділяється на дві групи:
- фіксовані активи (це майно створена за рахунок довгострокових інвестицій, яке має тривалий термін обігу)
- поточні активи (включають мобільні елементи майна з коротким терміном обігу (до одного року)).
Пасиви балансу поділяються на дві групи:
1. Власний капітал
- внески власників підприємства при його організації або виручка від продажу акцій акціонерного товариства).
- акумульований прибуток, який утворюється внаслідок діяльності підприємства.
2. Боргові зобов'язання
- довгострокові
- короткострокові
Співвідношення між окремими групами активів і пасивів балансу мають важливе економічне значення і використовується для оцінки і діагностики фінансового стану підприємства.
Це співвідношення можна розглядати у різних аспектах, але основними є ті, що характеризують ступінь заборгованості (обчислюється шляхом ділення боргових зобов'язань на активи підприємства), ліквідності (відношення поточних активів і короткострокових зобов'язань) та активності підприємства.