Музей українського мистецтва у Львові
Львівський музей українського мистецтва – це зібрання творів українського образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва
Мистецтво XIX – поч. ХХ ст. представлено творчістю митців: Володимира Гнатюка, Станіслава Людкевича, Філарета Колеси, Василя Щурата та інших.
Першим його директором був відомий вчений Іларіон Семенович Свєнціцький. У перші роки існування музей обмежив свою діяльність збиранням і вивченням стародавнього мистецтва, і лише згодом, завдяки зусиллям ентузіастів, його зацікавлення розширились.
У 1913 році Національний музей був відкритий для публічного відвідування. Він розмістився в просторих залах придбаного будинку, де знаходиться й тепер. Відтоді музей стає відомим у Західній Україні таза її межами, встановлює тісні взаємини з іншими музеями, зокрема Києва, Москви, Петербурга.
Сюди ввійшли полотна, подаровані, зокрема, визначними діячами російської культури О. Шахматовим, О. Соболєвим, В. Васнецовим, твори народного мистецтва та українських митців-професіоналів. Тепер у музеї зібрані цінні колекції творів стародавнього мистецтва,мистецтва, мистецтва ХІХ- початку ХХ ст., українських радянських професійних та народних художників. У фондах стародавнього мистецтва є пам’ятки ХІІ-ХІV ст. – бронзові ікони, фрагменти декоративного різьблення по каменю тощо, що репрезентують мистецтво доби Київської Русі.
Зібрання ікон – одне з найкращих і найцінніших на Україні. Експозиція музею дає доволі повне уявлення про шляхи розвитку українського іконописного малярства ХІV-ХVІІІ ст. Бурхливий розвиток українського мистецтва ХVІІ ст. зумовлений боротьбою українського народу за соціальне й національне визволення та возз’єднання України з Росією,широко ілюструє чимала збірка творів тогочасного малярства.
Особливо цінні твори двох найвизначніших митців – Йова Кондзелевича (автора славнозвісного Богородчанського іконостаса) та Івана Рутковича. Обидва художники залишили нам прекрасні твори, в основу яких покладені вже не абстрактні уявлення про потойбічний світ, а глибоке знання життя, вивчення натури.
Серед живопису ХVІІІ ст. слід згадати цікаву колекцію портретів майстрів О. Білявського, І. Барановського та Л. Долинського, вихованців художніх академій Рима й Відня. Чимала кількість творів декоративної різьби ХVІІ-ХVІІІ ст. дає змогу простежити розвиток цієї галузі українського мистецтва. Не дуже велика збірка старовинної скульптури має зразки кам’яної і дерев’яної скульптури.
Про блискучий розвиток книжкової мініатюри та орнаменту, високий художній рівень оформлення книжок на Україні свідчить колекція рукописів XIV-XVIII ст. і зібрання перших стародруків, з-поміж яких московський ”Апостол”(1564) та львівський “Апостол” (1573-1574) І. Федорова.
Багату експозицію стародавнього мистецтва доповнюють окремі колекції гравюр та гаптувань XV-XVIII ст., металевий посуд та інші зразки прикладного мистецтва, що мають велику пізнавальну та історичну цінність. Значне місце в музеї посідають роботи українських художників XIX-XX ст., головним чином західноукраїнських.
Це дає змогу глибоко вивчити своєрідні риси та особливості західноукраїнського мистецтва, познайомитися з течіями та напрямками, зумовленими специфікою політичного й культурного життя українського народу під владою Австро-Угорщини, а пізніше – панської Польщі.
Серед мистецьких творів цього періоду особливо цінні “ Автопортрет”Т. Шевченка роботи часів заслання, його ж гравюри з картин К. Брюлловаі Рембрандта, а також кілька картин К. Трутовського (“Дівчина з снопами”, “Побачення”). Широко представлена творчість митців, що працювали на західних землях України в ІІ пол. ХІХ ст., зокрема К. Устияновича і Т. Копистинського – піонерів реалізму в західноукраїнському живописі.
З творів К. Устияновича найліпші “ Т. Шевченко на засланні”, “Гуцул”. Кілька картин ілюструють творчість видатного портретиста, пейзажистата майстра жанрової картини І. Романчука (“ З дороги”, “ Лісовий краєвид”). У збірках музею є твори українських художників В. Орловського, К. Крижицького, П. Левченка, М. Ткаченка, С. Васильківського, М. Пимоненка, вихованців Петербурзької Академії мистецтв та Московського училища живопису, скульптури і архітектури.
Кінець ХІХ- початок ХХ ст. - етап дальшого розвитку українського образотворчого мистецтва на шляху до реалізму, народності й демократизму – репрезентований творами О. Мурашка, Ф. Красицького, Й. Куриласа,І. Труша, О. Кульчицької та інших. З творів Ф. Красицького в музеї експонується найпопулярніша його картина – “Гість із Запоріжжя”. Дуже цікава велика колекція творів І. Труша, видатного художника-реаліста.
Краєвиди та етюди, портрети, картини побутового жанру характеризують його як талановитого, своєрідного майстра. В музеї експонуються “Портрет Лесі Українки”, “Захід сонця в лісі”, “Дніпро”, “Самітня сосна”, “Автопортрет”.
Широко й різноманітно представлено творчістьО. Кульчицікої в галузі графіки, живопису і прикладного мистецтва. З невеликого зібрання О. Новаківського, засновника художньої школи уЛьвові, слід згадати роботи “Діти”, “Автопортрет”, “Пробудження”,“Натюрморт”, що дають уявлення про небуденний талант їхнього автора.
М. Івасюк – майстер історичного, батального та побутового жанрів - представлений картинами “В”їзд Б. Хмельницького до Києва”, “Мати”,“Біля криниці”, “Автопортрет”. Цікаві також твори популярних українських художників Й. Куриласа (“Бабуся”, “Бідна жінка”, “Портрет дружини”, “На Гуцульщині”) та А. Манастирського (“Запорожець”, “Два приятелі”, “Паламар”).
Обидва вони типові послідовники реалістичного мистецтва, що переборювало на Західній Україні всілякі формалістичні течії. Експозиція відділу давнього українського мистецтва охоплює великий відтінок часу – з ХІ по ХVІІІ ст. В її основі – багата колекція творів декоративного мистецтва (метал, різьба по каменю і дереву, гаптування),малярства, графіки, скульптури. У силу історичних умов колекцію відділу складають в основному твори, що походять із західних областей України.
Проте вони дають уявлення про основні напрями, течії та етапи розвитку українського мистецтва цього періоду в цілому. Експозицію відділу відкривають знайдені під час археологічних розкопок зразки ужиткового мистецтва Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.
Твори давнього станкового чи монументального малярства західноукраїнських земель до наших днів не збереглися. Про них можна судити лише на підставі скупих даних книжкової мініатюри, литих бронзових чи різьблених з каменю іконок.
Деяке уявлення про стиль та іконографічно-композиційні особливості цих видів давнього мистецтва дають представлені в експозиції мініатюрні ікони: різьблені з каменю - “Микола” з Крилоса (ХІІ ст.), “Спас” із Звенигорода (ХІІІ – ХІV ст.);литі бронзові – “Спас на престолі” з Поморян (ХІ ст.), “Благовіщення” з Жукова (ХІІІ – ХІV ст.)
Дві ікони представляють мистецтво ХІV ст. Від того сповненого тривогою і трагізмом часу, коли постійно повторювалися спустошливі татарські набіги і не припинялися напади польсько-литовських та угорських феодалів, до наших днів дійшло дуже мало пам’яток культури.
Серед них одне з чільних місць займає ікона “Юрій Змієборець” із Станилі. Її лаконічна, площинно потрактована, скупа на кольори композиція символічно передає боротьбу добра зі злом, правди з кривдою. Кінцем ХІV ст. датується монументальна ікона “Преображення” з Бусовиська. Значно ширше представлене в експозиції малярство ХV ст., якому притаманні бережне дотримання давніх іконографічних канонів і стилю, піднесеність художнього образу, витонченість кольорових поєднань.
Видатною пам’яткою цього періоду є ікона “Архангел Гавриїл” з Дальови. Вона привертає увагу вишуканістю колористичного рішення, досконалою композицією. Другою половиною ХV – початком ХVІ ст. датуються ікони “Пантократор” з Милика, “Архістратиг Михаїл з діяннями” та “Цар Давид” з Дальови, “Микола” із Здвиження, “Василій і Петро” з Лисятич.
Вони виділяються насиченістю кольорів, чіткою графічною виразністю основи,деяким захопленням декором. В останніх двох іконах наявні готичні елементи. Розвиток мистецтва ХVІ ст. проходив під впливом гуманістичних ідей та мистецької культури Ренесансу.
Цьому сприяли широкі міжнародні торговельні та культурні зв’язки, пробуджене самоусвідомлене почуття людської гідності. До класичних зразків українського малярства ХVІ ст. належить виконана у мажорних кольорах ікона “Різдво Христове” з Трушевичів.
Чимала колекція творів живопису, декоративної різьби, старовинної скульптури, книжкової мініатюри широко ілюструє бурхливий розвиток українського мистецтва ХVІІ – ХVІІІ ст., обумовлений боротьбою українського народу за соціальне і національне визволення та возз’єднання України з Росією, поширенням гуманістичних та демократичних ідей. Від іконописних сюжетів художники ХVІІ ст. переходять до реального відтворення образів та навколишньої дійсності.
Канонічні сюжети вони починають трактувати як світські жанрові сцени, канонізованим образам надають рис живої людини, з цікавістю передають її реальне оточення,предмети побуту, життєві ситуації. Художники знайомляться з анатомією людського тіла, намагаються об’ємно трактувати форму предметів, оволодівають таємницями лінійної перспективи та передачі простору, починають застосовувати олійну техніку, що набагато розширювало можливості зображувальних засобів.
При цьому використовуються і традиційні прийоми, особливо декоративного характеру. Великого розвитку набуває світський живопис, зокрема портрет. Яскраву сторінку в історії українського мистецтва займає творчість народних художників, які зображали своїх сучасників, відомі історичні події або просто звичайні життєві сцени. В лаконічній, але дуже виразній формі, з певною професійною майстерністю, поєднаною з наївністю образу, вони створювали надзвичайно оригінальні мистецькі твори.
У ХVІІІст. на сході України великої популярності набуває картина з козаком Мамаєм, який уособлював народного визволителя. Відбиття у народній творчості знайшов і гайдамацький рух (зображення ватажків повстання Івана Гонти, Хоми – осавула житомирського). У другій половині ХVІІІ ст. спостерігається інтерес до образу простої людини, селянина. Таким зразком народної картини кінця ХVІІІ ст. є “Відпочинок орача”. Виконана в плані наївного реалізму, вона з любов’ю і теплотою відтворює образ селянина-трудівника.
В експозиції відділу широко представлено художнє оформлення рукописної та друкованої книги ХІV – XVIII ст. У книжних мініатюрах знайшли продовження мистецькі традиції Київської Русі і Галицько-Волинського князівства. Цікавою пам’яткою кінця ХV ст. є “Євангеліє” з Галича, яке відзначається прекрасним каліграфічним почерком майстра та елементами народної творчості в мініатюрах. Важливий розділ в експозиції давнього мистецтва займає скульптура.
Відкриває його декоративне різьблення по каменю часів Галицько-волинського князівства (фрагменти архітектурного декору з Крилоса) і виконана з каменю голова юнака у княжій шапці з Унева (ХV ст.) – найдавніший зразок скульптурного зображення в колекції музею. Про монументальний, дещо узагальнений стиль скульптури ХVІ ст. дають уявлення невелика фігурка жіночої постаті у мантії та суцільно золочена постать у царській короні.
Чимала кількість зразків декоративної різьби по дереву ХVII-XVIII ст. дає змогу простежити розвиток і цієї галузі українського мистецтва. Ранній період представляють царські врата (XVII ст.) з Новоселиці. Застосована у них плоска й ажурна різьба виконана в традиціях Ренесансу. Промистецький рівень різьблення кінця XVII ст. дає уявлення вівчарик (1696) із Загоровського монастиря на Волині.
В основу композиції його ажурної золоченої різьби покладено поширений на той час декоративно символічний мотив – виноградну лозу. Приблизно тим же часом, що й вівтарик, датується різьблений з суцільного пня свічник. XVIII ст. представляють царські врата (1716) з Могильниці і врата (середина XVIII ст.)із Станіславщини (тепер Івано-Франківська область). У XVI – XVIII ст. на Україні значного розвитку набуває художня обробка металу.
Одним з відомих її центрів був Львів. В експозиції в основному представлені зразки техніки карбування, у яких традиційні іконографічні зображення поєднуються з орнаментальними мотивами.
Музейна колекція малярства, графіки й скульптури ХІХ – початку ХХ ст. представляє творчість майже всіх видатних митців, які працювали тоді на українських землях. Побудована за історико-хронологічним принципом, вона дає досить повне уявлення про українське мистецтво цього періоду, розкриває ті зміни, які залежно від історико-політичних та соціально-економічних умов відбувалися в процесі його розвитку.
Одночасно колекція яскраво виявляє тісний зв’язок українського мистецтва та мистецтва інших народів. В силу історичних умов в експозиції відділу ширше представлені твори західноукраїнських художників.
Це дає можливість докладно вивчити своєрідні риси та особливості мистецтва західних земель України, ознайомитися з художніми течіями, напрямками, зумовленими специфікою суспільного і культурного життя українського народу, що перебував під владою Австро-Угорщини, а пізніше – буржуазної Польщі.
Складні суспільно-політичні процеси ХІХ – початку ХХ ст. значно вплинули на розвиток мистецтва, на його ідейну та стильову еволюцію. Під впливом визвольного та революційного руху, демократичних ідей в українському мистецтві першої половини ХІХ ст. посилюється боротьба за реалізм. Ця тенденція найбільше проявилася у мистецтві східних земель України.
Уже в першій половині минулого століття в українському малярстві чітко окреслюються окремі його жанри – побутовий, історичний, пейзажний. У нову фазу розвитку вступив поширений раніше портретний жанр,який остаточно пориває з іконописними традиціями і повністю спирається на реалістичні живописні засади. Серед унікальних колекцій музею особливе місце займає зібрання творів народного мистецтва.
Експозицію відділу, яка розміщена у трьох залах,складають рідкісні зразки народного мистецтва. Тут широко представлені художня кераміка, різьба по дереву, ткацтво, килимарство, вишивка,художня обробка металу, скло, настінний та писанковий розпис тощо. Весь цей матеріал не тільки демонструє багатогранність художньої творчості народу, розкриває її суть, а й дає можливість відтворити історичну картину розвитку народного мистецтва.
Відкривають експозицію відділу зразки найдавнішого народного мистецтва. Саме до них належить виставлений тут глиняний посуд, який знайдено під час археологічних розкопок на території західних областей України. Він свідчить про те, що вироби з глини були поширені на цих землях ще в епоху неоліту. Велика колекція керамічних виробів представляє майже всі основні центри гончарного виробництва, що існували на Україні протягом XVIII – XX ст.
Тут і розписані глечики, горщики та миски з Київщини,і вироби тикво видної форми з Галичини та Поділля, і яскраво розмальовані іграшки з Бойківщини й Волині. Серед них виділяються оригінальністю витвори народних умільців Прикарпаття і Підкарпаття. Окремий розділ в експозиції відділу складають твори народних різьбярів. Віддавна на Україні різьба по дереву широко використовувалася в архітектурі.
Передаючи з покоління в покоління художні навички, народні майстри, імена яких здебільшого залишилися для нас невідомими, зберігали й збагачували національні традиції самобутньої дерев’яної пластики. Їх вироби, що витримали випробування часом, і сьогодні вражають глядача гармонією і благородством.
Протягом багатьох століть Україна славилась і таким ремеслом, як художня обробка кістки. Про високий рівень цього виду народного мистецтва свідчить невелика колекція порохівниць з рогу (XVII – XIX ст.)роботи київських, волинських та гуцульських умільців. Музей і далі зростає. Добудовуються приміщення, розширюються експозиційні та фондові площі, створюються нові філіали, збагачуються колекції.
Література
1. Скарби музеїв України “ Львівський музей українського мистецтва”.
2. В. Е. Арофікін “ Львівський музей українського мистецтва”.
17.11.2010
