• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

Народна творчість – це історична основа, на якій розвивалася і розвивається світова художня культура, одна із форм суспільної свідомості і суспільної діяльності.

Народна творчість включає в себе різні види художньої діяльності народу – поетичну творчість, театральне, музичне, танцювальне, декоративне, образотворче мистецтво тощо. Народна творчість існує як сукупність численних видів, жанрів, родів. Усі її види об’єднує основне – пізнання та відображення трудової діяльності людства, його історії, побуту тощо.

Народна творчість виникла у нелегкому трудовому процесі колективної трудової діяльності. Пізнання світу, засвоєння дійсності первісною людиною поєднувалося із формуванням її художньо-образного мислення. Праця відіграла величезну роль у походженні мистецтва. Вона дала людині руку, здатну виготовляти знаряддя, а отже, створювати потрібні предмети, надавати їм потрібної форми.

В процесі трудової діяльності людей розвивались естетичні почуття людини, її вуха, очі вчилися бачити та відчувати красу форм, кольорів, звуків. Для того, щоб народилося мистецтво, людина повинна була навчитися не тільки вправно працювати інструментами та з їхньою допомогою відображувати бачене на камені, в глині, відтворювати звуки, але вона повинна була навчитись художньо-образно сприймати дійсність.

Шлях розвитку мистецтва – це постійний процес відокремлення, виділення його видів. Він відбувається безперервно, на різних етапах історії людського суспільства.

У всезагальній народній культурі важливу роль відіграє декоративне мистецтво – широка галузь мистецтва, яка художньо-естетично формує матеріальне середовище, створене людною. До нього належать такі види: декоративно-прикладне, монументально-декоративне, оформлювальне, театрально-декораційне тощо.

Народне декоративно-прикладне мистецтво – одна із форм суспільної свідомості і суспільної діяльності. Воно зародилось у первісному суспільстві, коли людина жила в умовах родового ладу, а засоби існування добувала примітивними знаряддями.

Народне декоративно-прикладне мистецтво живе на сонові спадковості традицій і розвивається в історичній послідовності як колективна художня діяльність. Декоративно-прикладне мистецтво безпосередньо входить у сферу матеріальної і духовної культури народу. У цьому плані становлять думки дослідників про аспекти умовного розмежування матеріальної і духовної культури, соціальне виділення художньої культури, на тій основі, що в останній відбувається процес злиття матеріальної реальної форми і духовного змісту.

Килими, кераміка, одяг, тканини, вишивки і т. ін. є результатом як духовної, так і практичної діяльності людей. Вони матеріально виражені і несуть інформацію про композицію, орнамент, колорит, яка зберігається в колективній пам’яті людей. Декоративно-прикладне мистецтво охоплює і сферу знань, естетичні погляди, смаки, звичаєво-обрядові аспекти, етичні переконання тощо. Це одна із частин народної художньої культури.

Сьогодні декоративно-прикладне мистецтво розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції – пізнавальну, комунікаційну, естетичну та ін.

Декоративно-прикладне мистецтво – духовний світ людини – включає в себе численні види художньої практики. Це плетіння і ткання, розпис і вишивка, різьблення і виточування тощо. Одні види – кераміка, обробка кістки і каменю, плетіння – виникли на зорі людської цивілізації, інші – молоді: мереживо, гобелен, вироби з бісеру, витинки з паперу. Їм заледве налічується кілька сотень. До середини ХІХ століття ні народне мистецтво, ні художнє ремесло не визнавалися за рівноцінні галузі мистецтва, такі, як музика, театр чи живопис. Лише у 70-х роках цього століття з’явився термін “декоративно-прикладне мистецтво”, яким сьогодні вільно користуємося.

Історія розвитку макраме

Макраме, або ж вузликове плетіння, є одним із видів рукоділля, який нині завоював неабияку популярність. Цим мистецтвом в однаковій мірі захоплюються і дорослі і діти.

Макраме своїм корінням сягає сивої давнини. Це рукоділля, як і багато інших, було поширене на Сході уже в ІХ ст. до нашої ери. Як свідчать археологічні знахідки, вузликове плетіння знали в різних країнах світу: в стародавньому Єгипті, Китаї, Перу, Греції. Використовували техніку плетіння для прикрас житла та одягу.

Уміння в’язати на мотузці вузли і плести сіті цінилося в давнину дуже високо і вважалося родовим надбанням. Воно ревно охоронялося від чужинців і передавалося від батька до сина, із покоління в покоління.

З вузлами в житті людей було пов’язано багато прикмет і забобонів. Використання шаманами, знахарями і жерцями певних вузлів і плетінь із мотузки носило культовий характер. В магічні властивості вузлів свято вірили стародавні греки і римляни.

Сьогодні ми застосовуємо вузли і плетіння, не задумуючись навіть про те, що їх вік налічується не віками, а тисячоліттями. Археологічні знахідки підтверджують, що, наприклад, прямий вузол з успіхом служив мешканцям Стародавнього Єгипту ще п’ять тисячоліть назад. Широко розповсюджений він був також у стародавніх греків і римлян. Зображення прямого вузла часто зустрічається на знайдених уламках ваз і глеків. Він прикрашав спис Меркурія (давньогрецького бога – покровителя торгівлі) і називався геркулесовим вузлом.

Однак вважають, що першими, хто почав займатися вузликовим плетінням, були моряки. Вони виявилися винахідниками самих хитромудрих і практичних вузлів. З’явившись більше п’яти тисячоліть назад вітрильний корабель, не можна було уявити без мотузок, якими кріпилися щогли, підтримувалися вітрила.

В морській справі налічувалося близько чотирьох тисяч вузлів. Багато з них перейшло в художнє ремесло – макраме. Моряки минулого крім вузлів використовували в своїй роботі безліч різноманітних, практично необхідних плетінь. Більшість різного роду плетінь і орнаментів із мотузки моряки придумали від нудьги. Адже в старі часи плавання моряків тривало нерідко роками. Щоб скоротати вільний від роботи час, моряки займались рукоділлям. Їх матеріали були відслугувавші свій вік троси з маніли і сизаля.

Все красивіші і досконаліші ставали плетені вироби. В ХІІІ ст. в Західній Європі появилося найвитонченіше вузликове мереживо, яке відразу ж покорило серця середньовічних жінок. З грубих чоловічих рук вони взяли в свої ніжні і меткі пальці шовкові нитки, шнурки, шерстяну і бавовняну пряжу і стали створювати рукотворне чудо – штори, скатерті, панно, абажури, ширми і інші унікальні витвори прикладного мистецтва.

В період середньовіччя модними стали вузликові прикраси на сукнях, нижній білизні, накидках. Плетінням обробляли краї плащів і капюшонів, появилися плетені пояси, шапочки, сумочки і гаманці. Виготовляли їх із самих різноманітних ниток: шовкових, бавовняних, шерстяних. Час зберіг зразки цих чудових робіт на старовинних полотнах живописців, а також серед музейних експонатів.

За свою історію мистецтво макраме не раз занепадало і знову відроджувалося. Нерідко змінювалася і його назва: квадратне плетіння, вузликове мереживо, вузликова бахрома, шнурок. Макнамари, мексиканське мереживо і, на кінець, послідня, яка прийшла до нас з ХІХ століття, - макраме. Походить це слово від турецького “макрама”, що означає шарф чи серветка з каймою.

Змінювалося призначення виробів, їх стиль і художнє оформлення, але техніка виконання залишилася незмінною. В макраме використовують не так вже й багато вузлів, знайомих людям з глибокої давнини. Пощастило тільки самим красивим та простим, необхідним людям для плетіння різноманітних речей.

В нашій країні вузликове плетіння з’явилося наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. Наші бабусі прикрашали торочками весільні рушники, білосніжні скатертини та серветки. Складовою частиною народного вбрання були ажурні шалі та хустки, прикрашені каймою і китицями.

У наш час макраме знову ввійшло в моду. Можливості використання його стали надзвичайно широкими. Дедалі частіше зустрічаються вироби, виконані цією технікою, в розпорядженні сучасних приміщень, в оформленні одягу. Це елегантні сумки, ремінці, мережані комірці, кашпо, декоративні настінні прикраси, газетниці, скатертини, віконні занавіски тощо. Можливості для творчості в цьому виді рукоділля не обмежені.

Орнамент та композиційна структура вузлів в макраме

В макраме використовують не так вже й багато вузлів, знайомих людям з глибокої давнини. Пощастило тільки самим красивим та простим, необхідним людям для плетіння різноманітних ланцюжків і сіток. Найчастіше ланцюжки і сітки створюють спокійний одноманітний фон, на якому чудово читається основна композиція з вузлів.

Простий вузол. Пришов він до нас з глибокої давнини і виявився настільки живучим і необхідним, що сучасне вузликове плетіння не змогло обійтися без нього. В літературі по рукоділлю згадується кілька назв простого вузла: петельний, круглий, пальцевий, звичайний, вузол “через руку”. Одна із самих старовинних назв – “калач”, дана йому за схожість з хлібним калачем.

Петельний вузол. Інші назви цього вузла: “горизонт”, “вузлик в кружечок”. В залежності від того, яка нитка вибирається в ролі робочої (нитка якою працюють) – ліва чи права, вузол може бути лівим або правим. Як правило ліві вузли зав’язують лівою рукою, правою натягують вузликову нитку (нитка, навколо якої зав’язують вузли) і, навпаки, праві вузли зав’язують правою рукою, лівою натягують вузликову нитку. Зовні вузли не відрізняються один від одного: один – дзеркальне відображення другого.

Вузол “фрівоління”. Так називається вузол, що прийшов із старовинного рукоділля фрівоління, або човночного мережива. Один вузол “фріволіте” складається з двох петельних вузлів і, в залежності від того, які вони: ліві чи праві – вузол “фріволіте” одержує свою назву: лівий або правий.

Репсовий вузол. Це один із найпопулярніших вузлів макраме. Він складається з двох петельних вузлів. В старовинних книжках його називають: рубчатий, ребристий, випуклий, двійний. Поверхня полотна із репсових вузлів має характерну особливість – вона вся із випуклих рубчиків. В плетінні їх називають бридами.

Брида – це ряд репсових вузлів, розміщених щільно одна до другої на вузликовій нитці. Бриди можуть бути горизонтальними, вертикальними, діагональними, фігурними, спіральними. Їх розміщення залежить від напрямку вузликової нитки.

Геркулесовий вузол. Цей вузол прийшов з сивої давнини і отримав свою назву на ім’я міфологічного героя. В морській практиці його називають прямим вузлом, а серед любителів макраме він відомий як вузол Геракла, плоский без основи.

Стародавні лікарі користувалися ним при перев’язуванні ран або переломів; моряки зав’язували таким способом троси. Використовували геркулесовий вузол і як пряжку-застібку.

Із сотні вузлів, знайомих людям з сивої давнини, є особливо витончені, що вражають своєю красою і заплутаністю. Здаються вони вузлами-головоломками, однак в основі цих складних переплетень лежить знайомий всім принцип штопки. До таких вузлів відносяться і дійшовши із найдавніших часів загадкові вузли – талісмани. В житті людей вони мали велике значення: їх обожнювали і приписували чудодійні якості, вірили в їх чарівні сили. Вузли-символи носили як амулети, вишивали золотими нитками на одязі, повторювали в дерев’яній і кам’яній різьбі, в написанні початкових літер.

Пройшли століття, і деякі вузли-талісмани за красу, народжену симетрією, стали декоративними предметами нашого побуту: ковриками, серветками, підставками, панно. Тепер ці вузли називають декоративними або орнаментальними вузлами-плетінками.

Одним із головних елементів плетених візерунків є різноманітні ланцюжки, які допомагають з’єднати між собою окремі фрагменти орнаменту в одне ціле і надати йому завершеності.

Ланцюжки – це однотипні або різнотипні вузли, зав’язані один під одним в певному порядку. Вони надзвичайно декоративні і різноманітні по формі, і інколи здається, що навряд чи можна придумати нові, але виявляється, що досить щось трішки змінити і получається ланцюжок, не схожий на всі інші: щільний або навпаки, ажурний, листоподібний, прикрашений намистинками або керамікою.

Без ланцюжків в плетінні не можна зробити жодної речі. Вони вплітаються в фактуру настінних прикрас, абажурів, фіранок, на них підвішують тяжкі кашпо і витончені підвіски, з них роблять сучасні прикраси: сережки, перстні, браслети.

Також велике значення у макраме має сітка з вузлів. Для плетіння сіток існують такі правила: число ниток, навішаних на основу, повинне бути кратне кількості ниток в одному вузлі; вузликові і робочі нитки вузлів, сплетених в шаховому порядку, міняються місцями після кожного рядку, тому витрачаються рівномірно; число рядів підраховують з бокового краю сітки по крайнім вузлам, враховуючи, що вузли непарних рядів розміщені біля самого краю, а парних – відсутня в глибину; число нанизаних ниток залежить від мотиву орнаменту. Сітки можуть бути ажурними або більш щільними в залежності від числа вузлів в кожній ланці: чим менше вузлів, тим сітка щільніша.

Геометричні фрагменти сіток. Ритим вузлів сіток легко перестроюється в геометричні фігури: шестигранники, трикутники, ромби. Техніка плетіння їх дуже проста. Наприклад, якщо плетуть трикутник, то на початку і в кінці кожного рядку не пров’язують по дві крайні нитки і тоді отримується на один вузол менше, ніж в попередньому ряді. Так плетуть, доки не залишиться всього один вузол.

Сітки з вузлів можна також з’єднувати з іншими фрагментами орнаменту. Одноманітне полотно сіток використовують для створення нових візерунків. На сітках різні плетені фрагменти здаються більш рельєфними, випуклими і виразними.

Ромби. Найчастіше сітки з’єднують з найрізноманітнішими видами ромбів: відкритий ромб з вузлів “фріволіте”, щільний ромб з горизонтальних брид, ромби з одинарних та подвійних діагональних брид, декоративні ромби та ін.

Ромби з одинарних брид можна прикрасити піко або горизонтальними бридами. Всі ці доповнення виконують перед плетінням нижніх сторін ромба. Наприклад, піко утворюють так: зав’язують останній вузол на верхній сторорні ромба, повертають робочу нитку зліва направо і виконують нею вертикальний репсовий вузол на цій самій вузликовій нитці. Залишають піко, заколюють його шпилькою і, розвернувши робочу нитку справа наліво, зав’язують другий вертикальний репсовий вузол на цій же вузликовій нитці. Тепер повертають робочу нитку зліва направо і виконують нею діагональний репсовий вузол. Після цього плетуть нижню сторону ромба на цій же вузликовій нитці.

Щільний ромб складається з двох половин – правої і лівої. Починають витинати ромб, зв’язавши дві середні нитки діагональним репсовим вузлом, і дальше виконують дві верхні сторони ромба. Потім ліву половину щільного ромба заповнюють групою брид, паралельних лівій верхній стороні ромба. Для кожної бриди цієї групи вузликову нитку беруть з правого краю, при чому вузликові нитки сусідніх брид не зв’язують між собою, тому кількість вузлів в кожній бриді зменшується на один, доки в послідній бриді не залишиться один вузол. Потім так само виконують групу брид, паралельних правій стороні ромба. Закінчуючи ромб, зв’язують дві середні нитки репсовим вузлом.

Квіти з брид. Як правило, квіти виплітають з чотирьох пелюстків: спочатку виконують дві верхні пелюстки з нахилом до центру квітки, скріплюють вузликові нитки пелюстків і далі від центру плетуть нижні пелюстки.

Велику ажурну квітку виконують в такій послідовності:

• спочатку плетуть верхній фігурний ромб;
• потім паралельно його нижнім сторонам виплітають по похилій бриді;
• далі плетуть горизонтальні бриди на тих самих вузликових нитках, розвернувши їх до центру квітки;
• перевивши в центрі дві вузликові нитки, плетуть нижню половину квітки в дзеркальному відображенні.

Майже кожну пелюстку квітки можна перетворити в листочок, якщо його виконувати окремо. Виконувати листочки можна з похилих брид, з подвійних овальних брид і з овальних і похилих брид.

Висновки. Ознайомившись з видом декоративно-прикладного мистецтва – плетінням макраме, можна дізнатись багато цікавого. Адже своїм корінням воно сягає сивої давнини. Цим рукоділлям почали займатися на Сході уже в ІХ ст. до н. е. Але вважають, що першими, хто почав займатись вузликовим плетінням, були моряки. Перебуваючи в далекому плаванні, вони плели риболовецькі сіті, канати, різноманітні прикраси, які дарували близьким на згадку.

В нашій країні цей вид рукоділля з’явився наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Наші бабусі прикрашали торочками весільні рушники, білосніжні скатертини та серветки.

Вузликове плетіння в різний час називали по-різному: квадратне плетіння, вузликове мереживо, вузликова бахрома і т.д. І лише в ХІХ ст. це плетіння стали називати макраме. Походить це слово від турецького “макрама”, що означає шарф чи серветка з каймою.

В макраме використовують не так вже й багато вузлів, знайомих людям з глибокої давнини. Пощастило тільки самим красивим та простим, необхідним людям для плетіння різноманітних виробів. Найпоширенішими вузлами є: простий вузол, вузол “фріволіте”, репсовий вузол, геркулесів вузол і ще багато інших.

Компонуючи ці вузли можна складати багато різних візерунків. Це і найрізноманітніші ланцюжки, сітки, геометричні фрагменти сіток, різні види ромбів з діагональних брид, квіти з брид, листочки. Уміло поєднуючи ці вузли можна виготовляти цікаві і красиві вироби.

Вибір ниток і мотузок для плетіння – самий різноманітний: лляна мотузка, бавовняна, джут, конопляний шпагат, сизалеві нитки. Маленькі речі плетуть із сутажу, муліне, “ірису”, круглої тасьми.

Для плетіння використовують нитки, як природного кольору, так і фарбовані. Фарбувати нитки можна аніліновими барвниками або натуральними.

Інструменти та обладнання, необхідні для плетіння макраме прості і потрібно їх небагато: напівм’яка подушка, наповнена тирсою, шпильки, голки, ножиці, гачок та шило.

Можливості використання макраме стали надзвичайно широкими. Дедалі частіше зустрічаються вироби, виконані цією технікою, в спорядженні сучасних приміщень, в оформлені одягу. Це елегантні сумки, ремінці, мережані комірці, скатертини, віконні занавіски тощо. Можливості для творчості в цьому виді рукоділля не обмежені.

Добре засвоївши техніку плетення, можна самостійно виготовляти цікаві вироби. Старанно виконані настінні декоративні прикраси, різноманітні кашпо, панно зроблять затишним будь-яке приміщення. Макраме, як і інше рукоділля, дає можливість виразити потребу в творчості, а поєднання праці і фантазії допоможе показати себе в ролі художника-дизайнера.

15.11.2010