• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

З минулого ми отримали безцінні пам’ятки історії та культури. У них матеріалізована історія українського народу, його творчість, боротьба за краще майбутнє. Вони є свідками економічного, суспільно-політичного, науково-технічного й культурного розвою нашого народу, становлять водночас невід’ємну питому частку загальнолюдських цінностей.

Цю спадщину ми зобов’язані берегти, розумно використовувати, примножувати і як естафету передавати дітям та онукам. Це ж бо свідчення вагомості нашого внеску до скарбниці світової цивілізації.

Правовою основою діяльності щодо охорони і реставрації пам’яток містобудування і архітектури є Основи законодавства України про культуру 1992 року, Закон Української РСР "Про охорону та використання пам’яток історії та культури" 1978 р., Закон України "Про основи містобудування", Указ Президента України "Про пріоритетні завдання у сфері містобудування" та інші.

Відповідно до чинного законодавства, в Україні державному обліку й охороні підлягає широкий спектр об’єктів, комплексів та визначних місць історико-архітектурної спадщини: будівлі, монастирі і фортеці, квартали, площі й історичні центри стародавніх міст, сади і парки, історико-меморіальні будинки, городища і вали тощо. Відповідно до "Основ законодавства України про культуру" Держбуд веде Державний реєстр національного культурного надбання (пам’ятки містобудування і архітектури).

Зараз під охорону держави взято 15059 пам’яток містобудування і архітектури, що в 10 разів більше, ніж 1970 року. З них понад 3000 - національного значення. З процесом набуття Україною державності пов’язано включення ЮНЕСКО найвизначніших наших пам’яток до "Списку всесвітньої спадщини". Це ансамблі Софійського монастиря, Києво-Печерської лаври у Києві, історичний центр м.Львова.

46 найвизначніших ансамблів і комплексів історико-архітектурної спадщини рішеннями Уряду оголошено державними історико-архітектурними та історико-культурними заповідниками. Десяти з них Указами Президента України надано статус національних.

Окрім цього, в Україні є 1399 міст і селищ та понад 8 тисяч сіл з цінною історико-архітектурною спадщиною. Загалом фонд історичних будівель і споруд у цих населених пунктах, за підрахунками українських фахівців, перевищує 70 тисяч об’єктів.

Впродовж ХХ століття справа збереження пам’яток архітектури в Україні часто залежала від політичної кон’юнктури і сваволі окремих посадових осіб. Наслідком цього стали численні безповоротні втрати культурних цінностей.

На превеликий жаль і в даний час майже кожний об’єкт перебуває в незадовільному стані, а кожна десята пам’ятка - в аварійному. Всі вони потребують заходів щодо реставрації, реконструкції та включення в сучасне суспільно-економічне життя.

На незадовільний стан пам’яток архітектури і містобудування, особливо тих, що використовуються бюджетними установами або не знаходяться в господарському використанні, впливає значне скорочення державного фінансування реставраційно-ремонтних робіт. Так, за 1993-1999 роки сума передбачених у Державному бюджеті коштів різко скоротилась і складає у 1995 році 87 відсотків від обсягу 1993 року, у 1996 році - 75 відсотків, у 1997 році - 64 відсотка, у 1998 році - 53 відсотка, у 1999 році - 45 відсотків.

Між тим, Указом Президента України "Про пріоритетні завдання у сфері містобудування" визначено пріоритетними завдання забезпечення реконструкції та реставрації історичних будівель, охорона і збереження пам’яток історико-архітектурної спадщини, природного ландшафту, а втіленням в реальність настанов про пріоритети державної політики у сфері збереження національної історико-архітектурної спадщини є Укази про збереження історичної забудови м. Львова, Кам’янця-Подільського, низка урядових рішень щодо стародавніх архітектурних ансамблів Новгорода-Сіверського, Глухова, Галича, Києва, Одеси. Визначено, що нагальною потребою є здійснення заходів з підготовки історичних ансамблів Києва, Кам’янця-Подільського, Чернігова, Одеси та деяких інших міст для подання їх до включення у "Список всесвітньої спадщини" ЮНЕСКО. Ця акція має особливий сенс, оскільки до реконструкції історичних середмість, включених до цього Списку, ЮНЕСКО залучає кошти Світового банку. Держбуд спільно з МЗС активно працюють в цьому напрямку.

Але на виконання реставраційних робіт на пам’ятках містобудування і архітектури у 1998 році було передбачено у державному бюджеті 5000 тис. гривень. Фактично надійшло з держбюджету 1217 тис. грн., або 24,3 відсотка від передбаченого на рік. Кошти були направлені на фінансування заходів, визначених постановами Уряду - 967 тис. грн. (пам’ятки мм.Галича, Новгорода-Сіверського, Національного заповідника "Софія Київська") та 250 тис. грн. на погашення заборгованості за реставраційно-ремонтні роботи, виконані в попередні роки (на даний час заборгованість за 1997-1998 р.р. складає 2,4 млн. грн.).

Держбюджетом на 1999 рік Держбуду передбачено на реставрацію пам’яток архітектури 1890 тис. грн., що складає менше 4 відсотків від суми коштів щорічно необхідних для забезпечення ліквідації незадовільного стану пам’яток та виконання робіт, визначених заходами щодо реалізації зазначених Указів Президента України, постанов та доручень Кабінету Міністрів України.

За перше півріччя 1999 року з держбюджету надійшло тільки 300 тис. грн., які направлені на реставрацію пам’яток м. Глухова, згідно з постановою КМУ від 11.12.98 № 1958.

В останні роки крім міст Києва, Львова, Одеської, Хмельницької, Сумської областей не передбачаються кошти на реставрацію пам’яток архітектури в місцевих бюджетах.

Тому, більшість об’єктів, на яких вкрай необхідне проведення робіт, не реставруються, що призводить до їх подальшого пошкодження, руйнування та в подальшому вкладання ще більших коштів на їх реставрацію. Наприклад, для реалізації заходів щодо реставрації, завершення упорядкування об’єктів Національного заповідника "Софія Київська", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 13.05.96 № 500 "Про Національний заповідник "Софія Київська" було необхідно здійснити в період до 2000 року роботи обсягом на суму близько 7 млн. гривень Але через обмеженість бюджетних асигнувань, що виділялися на реставрацію пам’яток архітектури у 1996-1999 рр. (заповіднику перераховано всього 1074 тис. грн.) на більшості об’єктів роботи не проводились. В зв’язку з чим технічний стан цих пам’яток, за висновками актів технічного обстеження, проведеного в червні 1999 р., різко погіршився, і на ліквідацію незадовільного стану зазначених пам’яток потрібно вже більш ніж 17 млн. гривень.

Проведення самих невідкладних протиаварійних та консерваційних робіт на сьогодні потребують більш ніж 100 пам’яток архітектури національного значення.

Для реалізації державних пам’яткоохоронних заходів в Україні створено розгалужену систему науково-дослідних, проектних і виробничих організацій. Це інститути "Укрпроектреставрація" (Київ), "Укрзахідпроектреставрація" (Львів), їхні підрозділи в областях Україи, Державний науково-технологічний центр "Конрест", кілька науково-дослідних центрів, 36 спеціалізованих підрядних реставраційних організацій. У реставрації історико-архітектурної спадщини, яка практично являє окрему галузь зайнято близько 3,5 тисячі чоловік (у виробничих підрозділах), більшість з яких - майстри унікальних спеціадьностей.

Два названі державні науково-проектні інститути, державний науково-технологічний центр та 13 акціонерних товариств з власними виробничими базами об’єднані в потужну спеціальну науково-реставраційну проектно-будівельно-виробничу корпорацію "Укрреставрація" з кількістю працюючих більше 2,5 тис. чоловік, з яких безпосередньо на виробничій підрядній діяльності зайнято 2269 чол. і науково-проектній 286 чоловік.

На даний час тут закінчено малу і велику приватизацію і акціонування підприємств і управлінь.

Головне, що в Корпорації збережено єдиний науково-технологічний реставраційний комплекс і в порівнянні з 1995 роком нема зменшення кадрів.

За роки, більш ніж 50-річної діяльності фахівцями корпорації відреставровано і повернуто до життя більше 1,5 тис. пам’яток, серед яких всесвітньовідомі Софія Київська і ансамбль Києво-Печерської лаври, Кирилівська церква, Маріїнський палац та Національний театр опери та балету у Києві, оперні театри в Одесі і Львові, пам’ятки Кам’янця-Подільського та Судакської фортеці, Спасо-Преображенський монастир у Новгороді-Сіверському, дерев’яні церкви на Львівщині та Закарпатті і багато інших.

Здатність корпорації виконувати в нинішніх умовах найвідповідальніші замовлення підтверджена здійсненими реставраційними роботами на Національній філармонії України, палаці "Україна", спорудах історичного центру Львова і Кам’янця-Подільського.

Особливо це підтверджується виконанням складних науково-проектних, інженерно-технічних і технологічних робіт по реставраційному відтворенню варварськи зруйнованих в попередні роки ХХ століття святинь українського народу: Михайлівського Золотоверхого монастиря, Успенського собору Києво-Печерської лаври у м. Києві та собору Святого Володимира у Севастополі.

Повернення цих об’єктів до життя є дуже важливим для національно-державного відродження України, а виконання робіт на високому рівні свідчить про відмінний професіоналізм фахівців-реставраторів, громадянське розуміння цієї важливої справи.

При цьому особливо слід відзначити організаторські здібності, глибоке знання справи президента корпорації Миколи Орленка.

Загалом обсяг науково-реставраційних робіт, виконаних корпорацією у 1998 році складає 39,8 млн.грн., що становить 153% від попереднього року , в т.ч. по підрядній діяльності - 37 млн.грн., науково-проектній - 2,7 млн.гривень.

За перше півріччя поточного року виконано робіт обсягом 24 млн. грн. (142% від 1998 р.), в т.ч. по підрядній діяльності - 22,7 млн.грн., науково-проектній - 1,3 млн.гривень.

Загалом реставраційні організації України здатні забезпечити виконання реставраційно-ремонтних робіт на пам’ятках архітектури річним обсягом 50-60 млн.гривень. Це і необхідно для здійснення заходів по збереженню і використанню пам’яток як цього вимагає законодавство.

Відсутність коштів в необхідних обсягах призводить до необхідності виконувати роботи на різних другорядних об’єктах, що знижує рівень кваліфікації робітників у реставраційних організаціях і може призвести до відтоку висококваліфікованих фахівців-реставраторів. А таких спеціалістів необхідно готувати протягом 10-15 років.

Так, якщо в 1985-1992 роках щорічно корпорацією "Укрреставрація" реставраційно-ремонтні роботи проводились на 200-250 пам’ятках архітектури і вводилось "під ключ" до 50-60 пам’яток архітектури, то в 1998 р. введено лише 11. При цьому доля виконаних робіт за рахунок коштів держбюджету складає 10% проти 80% в 1991 році.

Зниження фінансування, система оподаткування без врахування специфіки пам’яткоохоронної справи і реставрації зокрема, відсутність механізму заохочення тих, хто фінансово підтримує або здійснює роботи на пам’ятках, може призвести не тільки до занепаду реставраційних організацій, а й до безповоротної втрати безцінних свідків нашої історії, унікальних об’єктів історико-архітектурної спадщини.

Тому, тепер у своїй державі нам невідкладно необхідно переглянути й неупереджено оцінити стан справи із збереженням пам’яток зодчества в цілому і реставраційної її галузі зокрема. Безперечно, роль цієї галузі повинна зростати у зв’язку з новим будівництвом і реконструкцією історичних міст: при цьому пам’ятки архітектури слід не просто зберігати й реставрувати, а й перетворювати на органічну складову сучасного життєвого середовища.

Щоб в подальшому не допустити загибелі безцінних пам’яток та занепаду реставраційної галузі на урядовому рівні та місцевим органам виконавчої влади слід переглянути підходи до цієї справи при формуванні Державного та місцевих бюджетів на 2000 і наступні роки. Конче потрібно розробити науково-обгрунтовану Національну програму збереження та використання пам’яток містобудування і архітектури України, якою встановити комплекс необхідних заходів і визначити засади залучення інвестицій для ефективного збереження і використання пам’яток. Програма повинна забезпечити ефективність капіталовкладень та певну їх віддачу.

Кардинальне ж вирішення питань охорони і реставрації пам’яток містобудування і архітектури вбачається у законодавчому врегулюванні правових, майнових та фінансових відносин у цій сфері, що передбачено проектом Закону "Про охорону культурної спадщини". Проект Закону підготовлений до другого читання, але на жаль його розгляд у Верховній Раді постійно відкладається.

Між тим, уже зараз необхідно вирішити одну із найсерйозніших проблем пам’яткоохоронної сфери, таку як правове забезпечення недержавних інвестицій до справи утримання, охорони, реставрації та використання пам’яток історії та культури. Шляхом прийняття різних, але взаємоузгоджених нормативних актів необхідно забезпечити:

• можливість легальної, цивілізованої приватизації пам’яток архітектури та історико-меморіальних будівель;
• юридичні й фінансові гарантії інвестицій в ті пам’ятки, які не підлягають приватизації, а тому передаються в довгострокову оренду чи користування;
• звільнення від оподаткування і надання субсидій неприбутковим організаціям, що працюють в сфері охорони, реставрації та використання історико-культурної спадщини.

Вище перелічені умови повинні бути створені найближчими роками, інакше природний процес старіння об’єктів історико-культурної спадщини може призвести до масового незворотного руйнування великих масивів пам’яток вже на початку третього тисячоліття.

Слід зауважити, що там, де з розумінням ставляться до цієї важливої справи, вишукують кошти і не чекають тільки на державний бюджет є вагомі результати. Свідченням цього є діяльність Київської міськдержадміністрації і персонально її голови Олександра Омельченка по забезпеченню виконання Указу Президента України "Про заходи щодо відтворення видатних пам’яток історії та культури".

Чи не єдиним в Україні прикладом малого історичного міста де, завдяки послідовним і продуманим діям міського керівництва протягом 1991-1997 років розроблено і реалізовано проект формування сучасного архітектурного середовища на основі реабілітації історико-містобудівної спадщини є місто Глухів Сумської області.

Проведену роботу з реставрації пам’яток архітектури, благоустрою м.Глухова удостоєно Державної премії України в галузі архітектури.

Аналогічна робота проведена в м.Охтирці Сумської області, де, завдяки залученню коштів ВО "Охтирканафтогаз" вдалося завершити триваючу з повоєнних часів реставрацію ансамблю Покровського собору, влаштовано благоустрій центру міста, збудовано соціально-культурний комплекс.

У м. Суми коштом Української банківської академії ведеться реставрація, реконструкція і відтворення кварталів найвизначнішої історичної забудови заповідного центру міста.

Нажаль таких прикладів небагато, а в практику увійшло "вирвати" кошти з держбюджету і надолужити багаторічну бездіяльність під приводом різних ювілейних дат, часто надуманих. А що можна сказати, коли такі області, як Закарпатська і Житомирська, маючи велику архітектурно-містобудівну спадщину XIV -поч.ХХ століть, яка представлена середньовічними замками, мурованими костелами і православними храмами, унікальними типами дерев’яних церков практично роботу по її збереженню не проводять.

Збереження історико-архітектурної спадщини справа державна, тому і Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, місцеві органи влади повинні всіляко вирішувати цю справу як організаційними, так і економічними заходами, забезпечити механізм заохочування тих, хто фінансово підтримує або здійснює безпосередньо роботи на таких об’єктах.

Згідно з Основами законодавства України про культуру держава в особі ії органів влади і управління забезпечує охорону пам’яток історії та культури України, захист історичного середовища.

Відповідно до Законів України "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" та "Про основи містобудування", Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів, Держбуд України здійснює державне управління в галузі охорони пам'яток містобудування і архітектури. Чинним законодавством визначено, що усі пам'ятки історії та культури, які знаходяться на території України, охороняються Державою.

Україна, як член Конвенції "Про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини" зобов’язана забезпечувати охорону, збереження в належному стані культурної спадщини, що розташована на своїй території.

09.11.2010