• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

Українська культура пам’ятає і вшановує імена тих чисельних трудівників, які своєю самовідданою працею невпинно будили національну самосвідомість, виховували молодь в дусі високої моралі й патріотизму. Із забуття виринають імена талановитих і відданих особистостей.

На жаль, єдиним джерелом відомостей про життя і просвітницько-педагогічну діяльність піаністки є спогади її учнів і “Альбом пам’яті Романи Володимирівни Клапоущак”, який зберігається у фондах Музею коломийської дитячої музичної школи №1.

З автобіографії відомо, що Р.В.Клапоущак-Гумілович народилася 28 квітня 1909 року в селі Топірівцях тепер Городенківського району в родині сільського вчителя Володимира Гуміловича, де дітям змалку прищеплювали любов до навчання й праці. Батьки вважали за необхідне дати освіту дівчаткам, хоча в той час це було нелегко і необов’язково. Її батько був музикальною людиною – добре грав на скрипці, а мати чудово співала. В родині було пятеро дітей: Євгенія, Наталія, Романа, Степан і Маруся.

Мати рано померла і батько оженився вдруге. З того часу Романа рідко приїжджала в рідні Топірівці, навчаючись в народній школі ім. Княгині Ольги в місті Коломиї. В 1924 році Романа Володимирівна поступила на підготовчий курс учительського семінару гуртка “Рідна школа”, а в 1931 поступила до Консерваторії польського музичного товариства у Львові, де навчалася в класі солоспіву і брала приватні уроки гри на фортепіано.

Проте Романа Володимирівна хотіла навчатися у Вищому музичному інституті ім. М.Лисенка, адже знала, що фортепіано і вокал викладався у цьому закладі на значно вищому рівні, а професорсько-викладацький склад славився іменами викладачів: Станіслав Людкевич, Нестор Нижанківський, Микола Колесса... У 1933 році їй вдалося перейти до Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка. Її викладачем по вокалу стала відома співачка Любов Улуханова, а викладачем по класу фортепіано – знаний композитор і піаніст Нестор Нижанківський. Після блискучого закінчення Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка в 1935 році Р.В.Клапоущак переїхала до Коломиї і почала працювати у філії Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка. Вона з великим ентузіазмом та енергією включилася у вир музичного життя міста і району, брала активну участь у концертах як солістка Коломийського музично-драматичного театру.

Слід зазначити, що велика когорта учнів Р.В.Клапоущак. наслідуючи свою вчительку, обрали музику справою свого життя. Одна з її кращих випускниць Олександра Левицька – доцент кафедри спеціального фортепіано Львівської державної консерваторії ім. М.Лисенка, Лариса Дударєва – викладач Тернопільського державного музичного училища ім.С.Крушельницької, Надія Волошинська, Лідія Гримак-Грабар – викладачі Івано-Франківського державного музичного училища ім.Д.Січинського, Любов Хомич-Дорош, Оксана Дмитренко, Марія Гула, Лідія Круль – вчителі по класу фортепіано Коломийської дитячої музичної школи №1.

Згадуючи про Роману Володимирівну Клапоущак як педагога по класу фортепіано, її колишні учні в першу чергу підкреслюють особливий виховний потенціал її індивідуальних уроків, власне вже сама особистість викладачки, її ставлення до людей, зокрема до учнів, були високоетичним взірцем для кожного.

Головною рисою Р.В.Клапоущак була вимогливість до роботи учнів її класу і в першу чергу до себе. “Вона постійно працювала над собою: вдосконалювалась, сприймала нове, успіхи учнів ніколи не розцінювала як свої досягнення чи перевагу власної фортепіанної методики. З активною зацікавленістю викладач ставилась до музичних успіхів учнів, долі учнів і щиро бажала їм допомогти. Неможливо було уявити, що уроку з будь-яких причин не буде, що він скоротиться чи педагог в цей час займатиметься будь-якими своїми справами. Незважаючи ні на що, Романа Володимирівна систематично проводила уроки, ніколи не рахувалась зі своїм часом, приділяючи максимум зусиль і терпіння кожному учню для розкриття і розвитку його музичних здібностей”.

На заняттях по фортепіано Р.В.Клапоущак багато працювала над технічнимим вправами, над вокальним чуттям фрази, “співу” на фортепіано, над динамікою. Основною була робота над виразністю, яка щоразу випливала з конкретного змісту і стилю того чи іншого фортепіанного твору.

У своїй викладацькій діяльності Романа Володимирівна опиралася на основні методичні засади Нестора Нижанківського, який, як зазначалось вище, був її викладачем по класу фортепіано у Вищому музичному інституті ім. М.Лисенка. За словами учениці Р.В.Клапоущак Надії Волошинської, підхід до вивчення твору був дуже акуратний і педантичний. Викладач виховувала в своїх учнів гарне шляхетне звучання, ідеалом якого була співучість. Також постійно вдосконалювалася ритмічна організація гри, стрункість метричної пульсації. Розвиток техніки учня формувався на таких принципах:

• відчуття вільної руки у зап’ясті, лікті і плечі, відчуття свободи всього тіла;
• точна атака звуку, ясна, розбірлива фортепіанна вимова;
• міцні заокруглені пальці - основа точної піаністичної техніки.

У “Альбомі пам’яті Романи Володимирівни Клапоущак” наведено низку спогадів учнів про її роботу. Зі слів Оксани Дмитренко відомо, що Романа Володимирівна багато працювала над розкриттям змісту твору, а основою цього вважала виконавське інтонування, вокальне відчуття фрази: ведення методичної лінії і відповідні змістовні наголоси в мелодії та фактурі. Звук незалежно від динаміки мав бути м’яким “співучим, шляхетним – не сухим, не різким”. На рр – має звучати виразно, а на ff – м’яко, але повно.

Олександра Левицька пригадує велику послідовність та наполегливість у роботі Р.В.Клапоущак як завідуючої фортепіанним відділом Коломийської дитячої музичної школи №1. Це стосувалося в першу чергу налагодження чіткої системи піаністичної освіти учнів, що дозволяло відчутно підняти фаховий рівень випускників ДМШ міста Коломиї. Вона охопила всі рівні навчання – початковий, середній, вищий. У молодших класах Р.В.Клапоущак істотно підвищила вимоги щодо музичної грамотності. Також, автор знаходить підтвердження у розповідях Надії Волошинської, яка пригадує класні концерти-заняття для початківців, на яких всі учні виконували твори, а потім обговорювали технічну проблематику, інтонування кожної п`єси за таким порядком:

• загальне враження від виконання учнем програми, зокрема, відзначалися успіхи чи недоліки порівняно з попереднім виступом;
• рівень складності програми;
• рівень оволодіння виконуваною програмою:
• художня сторона виконання;
• втілення образного змісту;
• технічна сторона виконання;
• присутність творчого моменту у виконанні;
• сценічна витримка, артистичність, емоційність.

Р.В.Клапоущак розробила послідовність вправ і етюдів для виховання всіх найважливіших навичок фортепіанної гри в молодших і середніх класах. Послідовний розвиток цих напрямків дозволив вивести окремих учнів старших класів на рівень концертного виконання.

Велика увага приділялася розвитку самостійності учня, і це вважалося “необхідною умовою успіху учня”. Педагог допомагала в організації домашніх занять учня, складанні розкладу його “робочого дня”, заохочувала до самостійного музикування – необхідної умови розширення музичного кругозору учня.

Для розвитку піаністичної майстерності важливими виявилися саме знахідки Романи Володимирівни щодо методики викладання гри на фортепіано. Так вона надавала винятково великого значення доброму і правильному налагодженню ігрового апарату учнів: вона зберегла і розвинула характерну для класичної фортепіанної педагогіки детальну роботу над розвитком пальців, водночас надаючи великого значення звільненню зап`ястя і кисті руки.

У методиці Р.В.Клапоущак значно посилився свідомий аналітичний підхід до роботи над твором. Вивчення фактури з метою точного розуміння й поліфонічної будови і фразувальної логіки кожного голосу призводило до формування “найкращого” і обов`язкового варіанту аплікатури, який фіксувався в нотному тексті. Аналітичний підхід було покладено також в основу роботи над педалізацією, що виключало можливість її механічного опрацювання.

Як згадує Любов Дорош, охоплення цілісності твору передбачало аналіз його форми, умовне виділення невеликих частин, що позначалися цифрами. Проте у старших класах вчителька надавала своїм учням, вже значну свободу праці: система навчання була спрямована від конкретності й дисципліни на початковій стадії навчання до самостійності та індивідуального становлення старшого учня.

Велику увагу Р.В.Клапоущак приділяла проблематиці стилю, різноманітно і конкретно розвиваючи вимоги до звучання, інтонування і темпо-ритму:

• звукова сторона – якість звучання, співвідношення пластів фактури, амплітудна динаміка, володіння артикуляцією, педалізацією;
• темпо-ритмічна сторона – точність ритму, правильність вибору темпу, його стійкість, володіння агогічними нюансами;
• якість піанізму, піаністичне втілення змісту твору.
• Головним засобом розкриття змісту твору вважала виконавське інтонування: якість звуку, “тон”, ведення мелодійної лінії та відповідні змістові наголоси у мелодії й фактурі.
• Таким чином, під час опрацювання фортепіанного твору з своїми учнями викладач Р.В.Клапоущак використовувала своєрідний поділ на етапи:
• грамотне вивчення нотного тексту – головне джерело знань про твір; подолання недоліків розбору, зосередження уваги на багатьох об’єктах: висота звуків, ритм, артикуляція, аплікатура тощо;
• робота над окремими частинами і різноманітними деталями твору; формування і розвиток навичок виразного інтонування мелодії;
• робота над цілісністю форми і завершеністю виконання; своєчасне - з урахуванням психологічних особливостей учня і складності виконуваної музики – вивчення напам’ять;
• розмежування роботи над твором і його виконанням;
• створення педагогом атмосфери публічного виступу: попередні репетиції в різноманітній обстановці на різних інструментах.

Тонка музикальність Р.В.Клапоущак – викладача по класу фортепіано - характеризує її як музиканта свого часу, представника стилю сецесії, а водночас дозволяє говорити про відродження у її піаністиці шопенівсько-нижанківських традицій. Це повною мірою стосується основоположного принципу її методики, в основі якої найголовнішим є як зміст музики, так і багато окремих складових, таких як витонченість мелодичної та гармонічної інтонації, м`якість звучання, гнучкість піаністичного апарату тощо.

Відтворення традицій Нестора Нижанківського у педагогіці Романи Володимирівни має важливе значення ще й з тієї причини, що вона виступала послідовником і яскравим представником українського фортепіанного мистецтва.

Учні Р.В.Клапоущак систематично працювали над вивченням фортепіанних творів різних композиторів. Власне була створена нова синтезуюча якість виконання, що стала істотною характеристикою піаністичної школи Коломиї.

Фортепіанна методика Романи Володимирівни Клапоущак мала великий вплив на розвиток фортепіанної педагогіки у Коломиї загалом. Власне плеяда піаністів-педагогів, таких як Галина Лагодинська, Євстахія Ласійчук, Ксенія Кічура–Курбанович, Любов Станкевич, Романа Клапоущак зуміли об`єднати навколо себе велику кількість учнів-піаністів та послідовників, талановитих музикантів різних поколінь серед яких: Любов Баб’юк, Олександр Козаренко, Дзвенислава, Олександра та Оксана Левицькі, Богдан Луканюк, Юрій Новодворський, Стефанія Павлишин, Ярема Якуб’як, Юрій Ясіновський та багато-багато інших. Саме це дає всі підстави стверджувати про створення у Коломиї піаністичної освіти високого рівня.

Список літератури

1. Антонюк Р. Коломийська гімназія імені М.Грушевського // Поліття. – 1998. – лютий №8. – С.1-2.

2. Альбоми пам`яті Романи Володимирівни Клапоущак // з фондів Музею Коломийської дитячої музичної школи №1. – 31 с.

3. Арсенич П. Меморіальна дошка М.Лисенку в Коломиї // Галичина. – 2003. – 9 грудня.

4. Бабій О. Життя і цілий світ [про Марту Томенко] // Червоний прапор. – 1985. – 21 вересня - С.4.

5. Баб`юк Л. З історії музичного життя Коломиї // Музика Галичини –Musica Galiciana. Т.ІІ – Львів: Сполом, 1999. – С.149-164.

06.11.2010