• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

Провідним науковим центром у другій половині ХХ століття на Україні залишалася Академія наук. Тут ведуться дослідження у галузі матеріалознавства, математики, кібернетики, фізики, астрономії, фізіології, біології.

Проте захоплення рапортами про досягнення, перетворення діяльності Академії на зону, майже закриту для критики, спричинилося до нагромадження тут серйозних проблем і прорахунків. Поміж них — безперечний пріоритет прикладних досліджень, а отже, переважання інститутів технічного та прикладного профілю. При цьому понад 90 % нових технологічних розробок не впроваджується у виробництво.

Орієнтація на прикладні розробки супроводжувалася падінням престижності фундаментальних досліджень. Оцінка результативності прикладних наук за кількістю прибутку на один карбованець, вкладений у науку, має розглядатися як жонглювання цифрами. Вона призвела до уявного економічного ефекту, який на папері обчислювався в мільярдах карбованців, а на ділі гальмував розвиток науки. Разом із недостатньою матеріально-технічною оснащеністю інститутів це призвело до втрат Академією наук УРСР провідних позицій з ряду фундаментальних напрямів.

Істотно вона відстала од Заходу в багатьох питаннях розвитку науки, в рівні наукових розробок. Виявився дефіцит глибоких і плідних наукових ідей, помітно знизився рівень винахідництва, Академія наук також завинила перед українським народом за катастрофу в Чорнобилі, за створення штучних морів, за стан землі, лісів, повітря. Великі народногосподарські проекти, підготовлені відомчою наукою, також виявилися далекими від світового рівня по технології і якості, до всього вони ігнорували сучасні екологічні і соціальні вимоги. Все це пояснюється тим, що наука, насамперед академічна, перетворилась у покірну служницю, здатну здебільшого лише виправдовувати волюнтаристські рішення.

Серйозними вадами у сфері науки в Україні є командно-адміністративна форма керівництва наукою, її розпорошеність на академічну, вузівську і галузеві. Чималої шкоди науці завдають парадність і самореклама, падіння професіоналізму й моралі деяких науковців та науково-педагогічних колективів, відсутність здорового суперництва, широких дискусій, чесного й відкритого обміну думок, певна ізоляція української науки від світового наукового співробітництва. Внаслідок цього республіка практично залишилася в минулій технологічній епосі, хоча й не збідніла на наукові таланти.

Скажімо, кожна сьома інтегральна схема в колишньому СРСР — справа рук та інтелекту спеціалістів і вчених Київського НПО «Мікропроцесор». Проте підприємства не готові до впровадження їх у виробництво.

Стурбовані кризою, в якій опинилися наука і-освіта в Україні, відставанням од міжнародних стандартів, велика група українських учених влітку 1990 р. створила Українську наукову асоціацію (УНА) —добровільну громадську організацію науковців. Вона покликана сприяти відродженню української науки утвердженням і реалізацією свободи наукової творчості.

З метою консолідації науково-технічного потенціалу суверенної України, стимулювання творчої діяльності та прискореного розвитку наукоємних і екологічно чистих технологій, розробки .проектів і програм у 1991 р. було засновано Академію технологічних наук України. Такі ж завдання ставить перед своїми членами новостворена Академія технологічної кібернетики України, а також Академія оригінальних ідей і проектів.

Перші кроки до реального висвітлення історичного процесу, до відходу од бездумного вихваляння тих подій і явищ, які відбувалися і відбуваються в суспільстві, од простого коментування директивних документів та виступів партійних і державних керівників роблять історики, філософи, економісти, представники інших суспільних наук.

Вони розширюють творчі зв'язки з ученими української діаспори, які мають значні розробки з україністики, ' використовують у своїй науковій діяльності джерельну базу, нагромаджену за кордоном, беруть участь у спільних наукових конференціях та симпозіумах. Ряд визначних вчених українського зарубіжжя діляться своїм досвідом та результатами досліджень, працюючи в Україні. Так, створений у 1991 р. Інститут сходознавства АН України очолив О. Й. Пріцак — професор Гарвардського університету (СШЛ). Журнал «Сучасність», видання якого з 1992 р. почало здійснюватися і в Києві, редагує Т. Г. Гунчак — професор Радчерського університету, що поблизу Нью-Йорка. Значна частина його наукової і редакторської діяльності проходить в Україні.

Розвиток україністики за рубежем широко фінансують підприємці-меценати. Зокрема, канадський мільйонер українського походження П. Яцик дав мільйон доларів для створення дослідницького центру української історії при Альбертському університеті. Сотні тисяч доларів він виділив на організацію кафедри у Гарвардському українознавчому інституті, видання англомовної українознавчої енциклопедії тощо. З подібних фондів фінансуються стажування та інші студії молодих науковців з України.

Отже, перед ученими відкриваються нові можливості, постають складні і серйозні завдання по дальшому, справжньому розвитку науки.

Для всього повоєнного періоду розвитку людства були характерні безпрецедентні прискорення й поглиблення науково-технічного прогресу, його проникнення в нові галузі виробництва, перетворення науки на безпосередню продуктивну силу. У другій половині XX століття людство вступило в епоху сучасної науково-технічної революції (НТР). Практично в усіх наукових галузях було зроблено численні відкриття. Особливо важливим було те, що розрив між науковим відкриттям і його виробничим використанням дедалі більше скорочувався.

Про значення цього чинника свідчать загальні витрати на дослідження й розробки, які у всьому світі складали, наприклад, у 1988 р -близько 500 млрд доларів. З них левова частина припадала на індустріальні країни, в тому числі на СІЛА - 140 млрд, Західну Європу та Канаду разом - 90 млрд, Японію - 50 млрд доларів.

Яскравим прикладом визначних наукових досягнень у другій половині XX ст. є успіхи в дослідженні космосу. Запуск у СРСР 4 жовтня 1957 р. штучного супутника Землі започаткував освоєння людиною космічного простору. Перший американський супутник було запущено на орбіту 1 лютого 1958 року. 12 квітня 1961 р. на радянському космічному кораблі «Восток» Ю. Гагарін вперше здійснив орбітальний політ навколо Землі.

Американський астронавт А. Шепард 5 травня того ж таки року провів значно простіший політ. У березні 1965 р. космонавт О. Леонов уперше вийшов у відкритий космос. Виведення американцями в 1964 р. на постійну орбіту штучного супутника зв'язку, висадка у 1969 р. американців Н. Армстронга і Е. Олдріна на Місяць, а також запуск першого космічного апарата, який в 1973 р. вийшов за межі Сонячної системи, засвідчили, що СІЛА у космічному суперництві з СРСР почали його випереджати.

У липні 1975 р. вперше відбулося стикування в космосі кораблів «Аполлон» (СІЛА) і «Союз» (СРСР), запущених з територій двох держав. З 1981 р. в США стали запускати кораблі багаторазового використання - «човники». У дослідженні космосу беруть участь й інші країни. Зокрема, виводили штучні супутники Землі на орбіту Франція (1965), Австралія (1967), Японія (1970), Китай (1970), Англія (1971). Протягом 70 - 80-х років здійснено запуски космічних апаратів для вивчення інших планет - Венери, Юпітера, Марса.

Одна з найновіших галузей науки - фізика атмосфери - зробила прорив у галузі загальних знань людини про Всесвіт. З'явилися нові наукові галузі: космічна медицина і космічна біологія.

Відкриття в оптиці, механіці, радіофізиці, фізиці твердого тіла, в галузі рентгенофізики, магнетизму привели до комп'ютерної революції. Вони стали основою для подальшого розвитку таких галузей науки, як кібернетика, автоматика, для удосконалення найновіших технологій. У 1947 р. американські вчені винайшли транзистор, який замінив електронні лампи.

Він працював швидше і був порівняно з лампами значно меншим за розмірами. У 1957 р. на цій основі було створено першу в світі мікросхему, що вміщалася на маленькій платівці кремнію. Відтоді мікросхеми почали застосовуватись у комп'ютерах - машинах, що зберігають і обробляють інформацію. У 50 - 60-х роках було здійснено перехід до нових комп'ютерів на транзисторах. З середини 70-х років, коли з'явилися комп'ютери з дуже малими і швидкодіючими мікросхемами, розпочалась епоха масової комп'ютеризації.

Відкриття в галузі ядерної фізики і фізики плазми привели до створення нових напрямків - атомної і плазмової технологій. Увагу фізиків-ядерників було прикуто і до елементарних частинок, які потрапляють на Землю у вигляді космічного випромінювання.

Великих успіхів досягли фізики-оптики. Оптичні прилади дають змогу оглядати й фотографувати з космосу не тільки важкодоступні місця Землі, а й поверхні інших планет Сонячної системи. Винайдені в 1955 р. оптичні волокна, або світловоди (гнучкі скляні нитки), що пропускають світло, послужили основою для створення ендоскопа. Виникла волоконна оптика, за допомогою якої можна вивчати внутрішні органи тіла.

У галузі математичних наук у післявоєнні роки успішно вирішувалися теоретичні проблеми, а також завдання програмного управління новими засобами розрахунків і автоматизації.

Відкриття у галузі хімії привели до її спеціалізованого поділу і виникнення нових напрямів. Як наука про матерію, її перетворення і використання, хімія стала повсюдною, проникла за межі фізики, біології. Утворилися її нові галузі - фізична хімія, електрохімія, фотохімія, радіохімія, хімія високих енергій. На сьогодні хіміки відкрили близько трьох мільйонів органічних сполук і понад п'ятдесят тисяч неорганічних. Відкриття у галузі хімії дають можливість створювати матеріали із запрограмованими властивостями, які значно перевищують своїми якісними характеристиками природні матеріали.

Визначних успіхів у післявоєнні роки досягнуто у біології і медицині. Окремі з них - пересадка людських органів, створення штучних апаратів, які їх замінюють, - здавалися фантастичною мрією ще в першій половині нашого століття. Значна частина відкриттів у біології та медицині була результатом інтеграції цих наук з фізикою і хімією. На стиках інтеграційних процесів виникли такі нові галузі і напрями, як біофізика, біохімія, радіаційна біологія, біоніка, космічна біологія, біотехнологія. У генетиці зроблено відкриття, які «народили» нову галузь цієї науки - генну інженерію.

У 1953 р. англієць Ф. Крік і американець Д. Уотсон зробили важливе відкриття, відтворивши модель дуже складної молекули ДНК - дезоксирибонуклеїнової кислоти - у вигляді двох переплетених ланцюжків хімічних сполук -подвійної спіралі. Це проклало дорогу технології зміни властивостей організму шляхом трансформаційного генного коду. Генна інженерія дала змогу синтезувати в лабораторних умовах таку органічну речовину, як людський інсулін, що застосовується при лікуванні цукрового діабету.

Значного прогресу досягнуто в галузі медицини. У 1950 р. вперше в хірургічній практиці здійснено пересадку нирки. Хірург К. Вернард (ПАР) вперше в 1967 р. здійснив пересадку людського серця. Альтернативою пересадки є застосування апаратів, які замінюють органи або стимулюють їхню роботу.

У другій половині XX ст. майже вдалося покінчити з інфекційними хворобами, від яких раніше масово гинули люди: чумою, холерою, віспою. Прояви їх в окремих районах негайно ліквідовуються. До 1978 р. повністю знищено на Землі збудника такої масової хвороби, як віспа. З 1979 р. припинено щеплення населення проти цієї хвороби в усіх країнах світу. Незважаючи на успіхи медицини, окремі хвороби і досі залишаються невиліковними. У 1982 р. зареєстровано перший випадок невідомого раніше захворювання - синдрому набутого імунного дефіциту (СНІДу), який через невиліковність і швидке поширення назвали «чумою XX ст,».

Розвиток науки і технології після Другої світової війни сприяв значним успіхам у сільськогосподарському виробництві. Цей феномен, який дістав назву «зелена революція» , став наслідком цілеспрямованих досліджень та польових випробовувань з покращення сортів пшениці, кукурудзи, рису та інших зернових культур, придатних для вирощування у країнах, що розвиваються. Темпи виробництва зерна з 1950 до 1985 р. перевищили темпи зростання чисельності населення. Обсяги його виробництва зросли з 700 млн т до 1,8 млрд т, тобто на 2,7% в рік, тоді як темпи збільшення населення за цей же період дорівнювали 2%.

Ще з 1901 р. за видатні наукові досягнення й відкриття світового значення присуджуються Нобелівські премії - щорічні міжнародні премії, названі на честь їхнього засновника, шведського інженера-хіміка, винахідника й підприємця Альфреда Б.Нобеля (1833 - 1896).

Цими преміями відзначаються роботи в галузі фізики, хімії, фізіології або медицини, економіки (з 1968 р.) і літератури. Вони присуджуються також за діяльність по зміцненню миру. Показовим є факт, що з близько 500 присуджених Нобелівських премій у XX столітті (вони присуджувались не кожний рік і не з усіх галузей), найбільше лауреатів за наукові відкриття припадає саме на другу половину століття.

01.11.2010