• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

Певною мірою своєрідний процес естетичного виховання здійснювався Ярославом Мудрим: зведення собору Святої Софії в Києві, відкриття школи та бібліотеки.

Фактично кожний історичний період в історії України так чи інакше пов'язаний з проблемою естетичного виховання, але логічним підсумком цього процесу стає створення Києво-Могилянської академії (1632), що органічно поєднувала просвітницьку діяльність з естетичним удосконаленням особистості і являла собою яскраву модель зв'язку педагогіки та естетики. «Києво-Могилянську академію порівнюють з такими національними святинями і світочами знань, як Оксфорд у англійців, Сорбонна у французів, Карлів університет у чехів, Ягеллонський університет у поляків».

У практиці освіти і виховання Києво-Могилянської академії було природно відбито специфіку української національної культури, що, з одного боку, нерозривно пов'язана з власним корінням, давньослов'янським світосприйняттям, специфікою давньослов'янської міфології, а з іншого – безпосередньо співвіднесена із загальноєвропейським культуротворчим процесом, орієнтована на теоретичні пошуки науки Нового часу. Тут показовими видаються трансформація у площину української культури естетичних принципів бароко і виникнення нового, унікального явища – українського бароко.

Наступний етап практики естетичного виховання в Україні асоціюється з іменем видатного філософа-просвітителя Г. С. Сковороди. Про його естетичні погляди вже йшлося у першій частині нашого посібника. Важливе місце в структурі філософсько-естетичної концепції Г. Сковороди посідає проблема естетичного виховання. Під принципово новим кутом зору український мислитель інтерпретував проблему самопізнання, наголошуючи на необхідності кожній людині чітко усвідомлювати свою роль у природі і суспільстві, знайти своє «справжнє обличчя».

Ідеї Г. С. Сковороди мали значний вплив на процес художньої творчості. Так, теорія «трьох світів»: «макрокосм» (природа), «мікрокосм» (людина) та «світ символів» (Біблія) була інтерпретована М. Булгаковим в його романі «Майстер і Маргарита», а сам філософ став одним з прототипів головного героя твору.

Висуваючи ідею синтетичного методу дослідження істини, Г. Сковорода наполягав на необхідності активної взаємодії філософії та мистецтва, і це стало наріжним принципом його теорії виховання гармонійної особистості. На думку мислителя, філософ має бути пророком, а завдання мистецтва відповідно полягає в тому, щоб передбачити майбутнє.

Ідея Г. С. Сковороди знайшла своє яскраве підтвердження у мистецькій, передусім літературній, практиці XIX–XX ст. (Т. Шевченко, І. Франко, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, В. Винниченко, М. Вороний, М. Хвильовий, Л. Костенко та ін.). У цьому зв'язку показовим видається вислів українського поета і публіциста Є. Маланюка, спадщина якого сьогодні активно починає досліджуватися теоретиками, з приводу творчості Лесі Українки, яку «вповні сприйняти може лише сучасний читач».

Розвиток процесу естетичного виховання стимулює феномен культури (від лат. сиііига – догляд, освіта, розвиток) – історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений у темах і формах організації її життя й діяльності людей, а також у створюваних нею матеріальних і духовних цінностях. Загальнотеоретичні визначення терміна «культура» відкривають можливість звернутися до проблеми української національної культури, розглянути її специфічні особливості.

У зв'язку з цим необхідно зосередитися на феномені давньо-слов'янської міфології. що стимулювала розвиток національної культури і мистецтва України. Водночас слід враховувати чинник входження давньослов'янської міфології до структури індоєвропейської міфологічної системи, що зумовив «відкритість» української культури, її органічне існування у межах загальноєвропейського культурного простору.

Вивчення проблеми естетичного виховання свідчить, що найдієвішим його заходом, який органічно поєднує суто естетичні завдання з державно-патріотичними, є діалог між митцем і аудиторією. Яскравим прикладом, що підтверджує нашу думку, є відомий вірш М. Вороного «Краса!» (1912):

Її я славлю і хвалю
І кожну їй хвилину
Готов оддати без жалю.
Мій друже, я Красу люблю...
Як рідну Україну!»

Отже, наріжним принципом, що має визначити напрям естетичного виховання в умовах незалежної України, повинно стати врахування кращого культурно-мистецького досвіду минулого, його коректне використання у межах принципово нового періоду історії. Відчуття належності до культури великої країни, що вписана в європейський контекст, є найпродуктивнішим заходом естетико-патріотичного виховання інтелектуального потенціалу незалежної України. Саме цей підхід сприятиме формуванню всебічно розвиненої особистості, яка має жити і працювати в умовах третього тисячоліття.

Література

1. Азархин А. В. Мировоззрение и эстетическое развитие личности. – К., 1990.

2. Добротворский С., Аурье А. Диалоги // Сеанс. – 1994. – № 10. – С. 141–142. Історія світової культури. Культурні регіони. // А. Т. Левчук, В. С. Грииєнко, В. В. Єфіменко та ін. – К., 1997.

3. Шульга Р. П. Искусство как оппозиция обыденному сознанию // Искусство в мире обыденного сознания. – К., 1993. – С. 91–119.

14.10.2010